Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 грудня 2022 року Справа№200/14464/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бєломєстнова О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
27.10.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (ЄДРПОУ: 25953617, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23), у якій просить:
- визнати неправомірним рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо не призначення ОСОБА_1 адресної грошової допомоги за заявами від 19.03.2021 року та від 27.09.2021 року;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну грошову допомогу за заявами від 19.03.2021 року та від 27.09.2021 року;
- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5304,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона, її чоловік ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_3 перебувають на обліку у відповідача як внутрішньо переміщені особи та впродовж певного часу отримували адресну допомогу. Однак, відповідач неодноразово відмовляв в призначенні адресної допомоги на підставі п.3 п.7 Порядку про надання адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (у зв'язку з не працевлаштуванням). Всі рішення відповідача були оскаржені нею в судовому порядку та були скасовані рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 09.10.2019 року по справі №200/9984/19, від 28.05.2020 року по справі №200/4462/20-а та від 21.12.2020 року по справі №200/9781/20-а. Однак, жодне з зазначених рішень залишається невиконаним в частині виплати їй щомісячної адресної грошової допомоги.
На звернення позивачки з заявами про призначення та виплату щомісячної адресної допомоги за періоди з 27.03.2021 року по 26.09.2021 року, з 27.09.2021 року по 26.03.2022 року, відповідачем знову було відмовлено в її призначенні та виплаті. Вважає, що діями, які полягають у непризначенні, невиплаті та ненарахуванні щомісячної адресної допомоги відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права позивача, тим самим позбавивши її джерела для покриття витрат для проживання, в тому числі можливості оплачувати житлово-комунальні послуги.
Крім того, вказаними протиправними діями відповідачем було завдано позивачці моральну шкоду, яка нею оцінюється у 5304,00 грн. Позивачка втратила душевний спокій, в неї з'явилася дратівливість та невпевненість. Відповідач своїми систематичними незаконними рішеннями принижує її честь та гідність, та позивачка вимушена вживати додаткові заходи з відновлення порушеного права.
Ухвалою суду від 17.01.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18.11.2021 року відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому вказав, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року по справі №200/9781/20-а, рішенням управління від 26.01.2021 року ОСОБА_1 призначено та нараховано щомісячну адресну грошову допомогу за періоди з 27.09.2020 року по 26.03.2021 року у щомісячному розмірі 442 грн. Звертає увагу, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного бюджетного призначення, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.
Надалі позивач 19.03.2021 року та 27.09.2021 року зверталася до управління праці та соціального захисту населення (за місцем свого фактичного проживання) з питання призначення її родині адресної допомоги. Рішеннями управління від 31.03.2021 року та від 18.10.2021 року позивачу на сім'ю призначена адресна допомога на періоди з 27.03.2021 року по 26.09.2021 року, з 27.09.2021 року по 26.03.2022 року у щомісячному розмірі 1442,00 грн. (442,00 грн. - на чоловіка позивача, 1000,00 грн. - на дитину). У призначенні щомісячної адресної допомоги позивачу було відмовлено відповідно до п.3 Порядку №505. Так, особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до п.7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність.
Крім того, зазначає, що попередні рішення Донецького окружного адміністративного суду відносно позивача не розповсюджуються на правовідносини даного спірного періоду.
Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди зауважує, що остання не вказує, які саме вона зазнала моральні страждання. Також звертає увагу суду на те, що підстави стягнення з управління моральної шкоди, викладені в позовній заяві позивача, вже розглядались Донецьким окружним адміністративним судом та Першим апеляційним адміністративним судом (справа №200/9781/20-а). За результатами розгляду даної адміністративної справи постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з управління моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн. Вважає, що підстави для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди відсутні. Тому відповідач вважає позов необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.
26.11.2021 року позивач через відділ діловодства та документообігу суду надала відповідь на відзив у якій зазначила, що відповідач систематично ухвалює неправомірні рішення, які порушують її законні права, та не має наміру припинення вчинення правопорушень, вважає за доцільне постановити окрему ухвалу стосовно порушень закону позивачем та притягнення до відповідальності осіб Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради.
17.01.2022 року ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Продовжено на 30 днів строк проведення підготовчого провадження у справі.
Ухвалою суду від 27.01.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
З 31.01.2022 року по 28.02.2022 року суддя перебував у відпустці. Після її завершення у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, рішенням Ради суддів України №9 від 24.02.2022, наказом голови Донецького окружного адміністративного суду №14/І-г від 26.02.2022 про запровадження особливого режиму роботи суду, у встановлений КАС України строк рішення по справі не було прийнято. Справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Усі сторони повідомили суд про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження, без їх участі.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, передбачених статтею 205 КАС України, наявність загрози життю і здоров'ю учасників справи у разі проведення відкритого судового засідання, що пов'язана з військовою агресією Російської Федерації, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши подані сторонами документи суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) є громадянкою України та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 05.02.2004 року, та довідкою від 27.09.2018 року №1426-95662.
На підставі інформації, наявної в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.10.2019 року по справі №200/9984/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено, а саме: визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявами від 27.09.2018 та 19.03.2019 року; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну грошову допомогу за період з 27.09.2018 по 26.03.2019 та з 27.03.2019 по 26.09.2019 року.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2020 року рішення від 09.10.2019 року по справі №200/9984/19 залишено без змін.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2020 року по справі №200/4462/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявами від 23.09.2019 та 17.03.2020. Крім того зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну грошову допомогу за період з 27.09.2019 по 26.09.2020.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2020 року рішення від 28.05.2020 року по справі №200/4462/20-а залишено без змін.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року по справі №200/9781/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявою від 14.09.2020 року; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну грошову допомогу за її заявою від 14.09.2020 року, починаючи з 27.09.2020 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 р. у справі №200/9781/20-а - скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради моральної шкоди у розмірі 5000 грн. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради моральної шкоди моральну шкоду у розмірі 1000 грн на користь ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 р. у справі № 200/9781/20-а - залишено без змін.
Судом встановлено, що 19.03.2021 року та 27.09.2021 року ОСОБА_1 зверталася до відповідача з заявами про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на сім'ю: себе, чоловіка ОСОБА_2 та дитину ОСОБА_3 . Відповідно до відомостей позивачем зазначено місце роботи ТОВ «Діагностика».
Рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про призначення допомоги переміщеним особам, на проживання від 31.03.2021 року та від 18.10.2021 року, позивачці на сім'ю (чоловіка позивача та її дитину) призначено адресну допомогу у загальному розмірі 1442,00 грн.
Листом Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 27.05.2021 року №29-01-14/4403 ОСОБА_1 на її звернення повідомлено, що відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року по справі № 200/9781/20-а призначена їй щомісячна адресна допомога за заявою від 14.09.2020 року на періоди: з 27.09.2020 року по 26.03.2021 року у щомісячному розмірі 1884,00 грн. з урахуванням виплаченого. Адресна допомога була нарахована на наступний період: з 27.03.2021 року по 26.09.2021 року у щомісячному розмірі 1442,00 грн. (на дитину та чоловіка).
Відповідно до п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або та дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
Згідно повідомлення про призначення щомісячної адресної допомоги № 82 від 18.10.2021 року позивачці на сім'ю (чоловіка позивача та її дитину) призначено адресну допомогу у загальному розмірі 1442,00 грн.
Не погодившись з діями відповідача щодо відмови в призначенні та виплаті щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявами від 19.03.2021 року та від 27.09.2021 року, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Тобто, реалізація права на отримання соціальної допомоги пов'язана з фактом реєстрації особи як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно ч.ч.1 та 2 ст.4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, визначений “Порядком про надання адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505.
Згідно п.2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.
Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому п.5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки всіх членів сім'ї про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до п.5 Порядку надання щомісячної адресної допомоги, до заяви, в якій уповноважений представник сім'ї повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, додаються копії документів, визначених в абзаці сьомому пункту 3 цього Порядку, засвідчені підписом уповноваженого представника сім'ї.
Згідно п.6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги, грошова допомога не призначається у разі, якщо будь-хто із членів сім'ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації) має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м.Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану; будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Тобто, для продовження отримання особою щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, необхідно дотримання таких умов:
- особа повинна постійно проживати на території України;
- особа повинна бути внутрішньо переміщеною;
- особа повинна знаходитися на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах рад;
- уповноважений представник сім'ї особи, яка бажає отримати таку допомогу, повинен звернутися до уповноваженого органу за фактичним місцем проживання (перебування) з відповідною заявою та пред'явити паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу, письмові згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї та довідки всіх членів сім'ї про взяття на облік осіб, які переміщуються, і при цьому в заяві має бути повідомлено про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги;
- особа не повинна бути власником або мати членів сім'ї, які мають у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, або членів сім'ї, які мають на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Згідно п. 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги, якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за інвалідами I групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, або інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
З посиланням саме на цю норму відповідач вчиняв спірні відмови, оскільки вважав, що дія п. 7 вказаного Порядку щодо припинення виплат розповсюджується на усі наступні періоди.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо того, що позивачка не має права на призначення щомісячної адресної допомоги у зв'язку з не працевлаштуванням, виходячи з наступного.
Відповідно до абз. 8 п. 3 Порядку надання щомісячної адресної допомоги, особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до п.7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається.
З системного аналізу норм зазначеного Порядку надання щомісячної адресної допомоги вбачається, що грошова допомога на наступний строк не призначається тільки тим особам, які продовжують перебувати у статусі не працевлаштованої (безробітної) особи. В разі, якщо така особа працевлаштувалася і її статус не суперечить пунктам 2, 3, 5, 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги, то вона знову набуває право на призначення щомісячної адресної допомоги.
Вказаний підхід відповідає не тільки нормам вищенаведеного Порядку, але також відповідає духу та меті надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, які полягають в тому, що така допомога протягом послідових шестимісячних періодів надається всім внутрішньо переміщеним особам або сім'ям внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштувалися на новому місці проживання та не є власниками житлових приміщень, розташованих в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, або не мають на депозитному банківському рахунку коштів у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Крім того, суд зазначає, що нормами діючого Порядку не встановлено жодного обмеження особи звернутись з новою заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №333/3750/17 (касаційне провадження №К/9901/2791/17).
З тих самих міркувань у аналогічних ситуаціях з позивачем остаточними рішеннями адміністративних судів у справах №200/4462/20-а та №200/9781/20-а була надана правова оцінка діям відповідача. Ігнорування цих рішень є неприпустимим, оскільки порушує принцип верховенства права в контексті правової визначеності. Доводи відповідача про відмінність періодів часу, у яких мали місце вказані відмови, не впливають на висновки суду, оскільки фактичні обставини у різних періодах є ідентичними, а правове регулювання спірних правовідносин не змінилося.
На момент звернення до відповідача з заявою про призначення адресної грошової допомоги позивачка була офіційно працевлаштована, тому суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив їй у призначенні зазначеної допомоги.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 адресної грошової допомоги, як внутрішньо переміщеній особі, за заявами від 19.03.2021 року та від 27.09.2021 року.
Стосовно позовним вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5304,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 6 ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Згідно зі ст. 24 Закону № 393/96-ВР, особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Приписами частин 1, 2 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17.
Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
При цьому, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що порушене право має триваючий та системний характер, оскільки позивач неодноразово зверталася до відповідача з тотожними заявами які були залишені відповідачем без задоволення з одних і тих же підстав, які позивач в подальшому оскаржував, внаслідок чого йому було завдано моральні страждання. Наявність моральної шкоди позивач мотивував тим, що неправомірні дії відповідача призвели до того, що він був змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Бездіяльність відповідача створила психічне напруження очікуванням рішення відповідача, позивач зазнав розчарування в діяльності відповідача, створило додаткове психічне напруження. Захист свого права вимагав від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, так як змушений прийняти участь у судовому процесі, звертатись за правовою допомогою. Усі ці обставини призвели до виникнення у нього хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані. Звернення позивача з заявою до відповідач та відмова з тих саме підстав, які були визнанні судовим рішенням протиправними.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3.19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, у силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17.
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна діяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності державного органу та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян.
Відтак, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
Стосовно розміру заподіяної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Наведені позивачем обставини, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду.
Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5304,00 грн.
Суд приймає до уваги результати розгляду адміністративної справи №200/9781/20-а Першим апеляційним адміністративним судом, який частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 (аналогічні позовні вимоги за інший період) та стягнуто з управління моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.
У рішенні Європейського суду з прав людини Справа «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року зазначено, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.
При цьому, суд враховує, що спірний період виплати за зазначеною справою тривав 6 місяців, а у справі, що розглядається, період не виплати адресної допомоги позивачу загалом складає 1 рік.
Тому визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 2000,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача постановити окрему ухвалу стосовно порушень закону позивачем та притягнення до відповідальності осіб Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради слід зазначити, що частиною 1 ст.249 КАС України передбачене право суда постановити окрему ухвалу.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ч.2 ст.249 КАС України).
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що при виявленні під час розгляду справи порушення закону, судом може бути постановлена окрема ухвала, де мають бути визначені вказівки щодо усунення порушень.
Суд зауважує, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов'язана з виявленням саме судом під час розгляду справи порушення закону. Для встановлення факту допущеного порушення вказане має бути належним чином обґрунтовано та підтверджено відповідними доказами.
В межах спірних правовідносин суд не вбачає підстав для використання вказаного права.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 1841,00 грн., які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання неправомірними рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявами від 19.03.2021 року та від 27.09.2021 року.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (ЄДРПОУ: 25953617, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) щомісячну адресну грошову допомогу за періоди з 27.03.2021 року по 26.09.2021 року, з 27.09.2021 року по 26.03.2022 року, за її заявами від 19.03.2021 року та від 27.09.2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (ЄДРПОУ: 25953617, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп., та судовий збір у сумі 1841 (одна тисяча вісімсот сорок одна) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повний текст судового рішення складено та підписано 02 грудня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Бєломєстнов О.Ю.