01 грудня 2022 року Справа № 160/14265/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету П'ятихатської міської ради про стягнення середнього заробітку,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету П'ятихатської міської ради стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки виконання цього рішення суду в частині поновлення на посаді за період з 02.03.2022 року по 10.08.2022 року у розмірі 110 053,84 грн., а також моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправну бездіяльність відповідачів, які попри прямі зобов'язання, покладені рішенням суду від 01.03.2022 року у справі № 160/25733/21, поновили на роботі не з 02.03.2022, а з 10.08.2022 року, у зв'язку з чим вважає, що має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення відповідно до статті статті 236 КЗпП, а також відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказав про безпідставність позовних вимог вказавши, що перешкодою для поновлення позивача на посаді слугували організаційні-правові питання та введення в країні воєнного стану.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного від 01.03.2022 року у справі № 160/25733/21 позов задоволено частково та серед іншого зобов'язано поновити позивача на посаді начальника відділу комунальної власності і земельних відносин Виконавчого комітету П'ятихатської міської ради з 16.11.2021 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року у справі № 160/25733/21, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 року у частині поновлення на посаді залишено без змін.
Розпорядження міського голови П'ятихатської міської ради від 10.08.2022 року № 53-рк позивача поновлено на посаді начальника відділу комунальної власності і земельних відносин Виконавчого комітету П'ятихатської міської ради з 11.08.2022 року.
Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року у справі № 160/25733/21 за період з 02.03.2022 року по 10.08.2022, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що за приписами ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною другою статті 372 зазначеного Кодексу встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
До того ж, пунктом 3 частини першої статті 371 цього ж Кодексу передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Тобто, законодавство України передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина 3 статті 14 КАС України).
Статтею 236 КЗпП установлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Водночас, як встановлено під час судового розгляду, рішення суду від 01.03.2022 року у справі № 160/25733/21 в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу комунальної власності і земельних відносин Виконавчого комітету П'ятихатської міської ради виконано 10.08.2022 року шляхом прийняття розпорядження міського голови П'ятихатської міської ради від 10.08.2022 року № 53-рк з зобов'язання позивача приступити до виконання обов'язків 11.08.2022 року.
Посилання відповідача на не можливість проведення пленарного засідання судом до уваги не приймається, оскільки судом встановлено, що після прийняття судом рішення 01.03.2022 року відповідачем 05.03.2022 року проведене пленарне засідання
Звідси, позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Стосовно належної до стягнення на користь позивача суми слід зазначити, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року у справі № 160/25733/21 визначена середньоденна заробітна плата позивача у розмірі 948,74 грн. виходячи із кількості робочих днів.
Кількість календарних днів за період з 02.03.2022 року по 10.08.2022 становила 116 днів, а отже належна до стягнення сума становить 110 053,84 грн.
Суд звертає увагу відповідача, що березень 2022 року має 23 робочі днів. У той же час, під час обрахунку судом прийнято до уваги факт, що за 01.03.2022 року позивачеві нарахований середній заробіток.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Більш того, питання утримання податків, сплати єдиного внеску та інших обов'язкових платежів унормовано Податковим Кодексом України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інш. При цьому, питання щодо утримання податків і обов'язкових платежів належить до стадії виконання судового рішення.
Слід також зазначити, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час виконання рішення суду не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі № 817/893/17 від 05 серпня 2020 року.
Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає про таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що унаслідок незаконних дій відповідача щодо позбавлення права на поновлення на посаді йому завдана моральна шкода та душевні страждання.
За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, адже позивач був звільнений від їх сплати.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Виконавчого комітету П'ятихатської міської ради середній заробіток за час затримки виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 року у справі № 160/25733/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу комунальної власності і земельних відносин Виконавчого комітету П'ятихатської міської ради за період з 02.03.2022 року по 10.08.2022 року у розмірі 110 053,84 грн. з вирахуванням з цієї суми обов'язкових до сплати податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна