02 грудня 2022 року Справа № 160/14925/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов'язання вчинити певні дії-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 19.08.2022 року № Ф-10678-50/67/Р, а також зобов'язання контролюючого органу закрити інтегровану картку та зняти його з податкового обліку
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженої вимоги, оскільки вважає, що у відповідача відсутні підстави для формування та направлення оскарженої вимоги з огляду на те, що він не володіє відповідним статусом суб'єкта господарювання, що підтверджено відповідним судовим актом. Також зазначає, що попри наявність рішення суду відповідач продовжує здійснювати нарахування ЄСВ, у зв'язку з чим необхідним способом відновлення порушених прав є зобов'язання контролюючого органу закрити інтегровану картку позивача та зняти його з податкового обліку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що на момент прийняття оскаржених вимог позивач господарську діяльність не припинив, а відтак повинен був сплачувати суми єдиного внеску незалежно від факту отримання доходу від провадження діяльності.
Також від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху, мотивоване відсутністю сплати необхідної суми судового збору за дві вимоги немайнового характеру. Суд зазначає, що позивачем у повному обсязі сплачена сума судового збору як за вимоги майнового так і немайнового характеру, ураховуючи те, що вимоги немайнового характеру пов'язані між собою.
Окрім того, відповідач надав додаткові пояснення, в яких вказав про не співмірність заявлених витрат на правничу допомогу.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що позивач згідно із свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець (далі - ФОП) від 14.06.2004 р. та згідно наявної у матеріалах справи копії довідки за №12759/28-172 від 17.06.2004 р. був взятий на податковий облік за №12759.
Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-10678-50/67 від 15.05.2019 р. по сплаті єдиного внеску на суму 21 030, 00 грн.
Вказану вимогу позивачем оскаржено у судового порядку та рішенням суду від 01.02.2021 року у справі № 160/15312/20, яке набрало законної сили, позов позивача задоволено у повному обсязі, означено вимогу визнано протиправною та скасовано.
При прийнятті рішення суд керувався тим, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутні відомості стосовно позивача як суб'єкта господарської діяльності та він не проходив необхідних реєстраційних процедур у порядку, визначеному законодавством України. Протягом 2017 - 2020 р. не здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї дохід.
За викладених обставин суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Предметом спору у цій справі є вимога відповідача від 19.08.2022 року № Ф-10678-50/67/Р, яким позивача повідомлено про необхідність сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539,26 грн., яка складається виключно з суми недоїмки, період нарахування 2017 рік - ІІІ квартал 2019 року.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до ч.4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вже зазначено вище, рішенням суду від 01.02.2021 року у справі № 160/15312/20, яке набрало законної сили встановлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутні відомості стосовно позивача як суб'єкта господарської діяльності та він не проходив необхідних реєстраційних процедур у порядку, визначеному законодавством України. Протягом 2017 - 2020 р. не здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї дохід.
Не встановлено таких обставин й під час розгляду цієї справи.
Таким чином, ураховуючи, що позивачем не отримано дохід (прибуток) від провадження господарської діяльності за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, встановлення відповідачем обов'язку за оскарженою вимогою щодо сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті спеціального Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід, у зв'язку з чим така вимога є протиправною та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання контролюючого органу закрити інтегровану картку позивача та зняти його з податкового обліку суд зазначає про таке.
Так, відповідно до положень абз. 7 ч. 1ст. 5 Закону №2464-VІзняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першоїстатті 4 цього Закону, на яких не поширюється діяЗакону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Крім того,наказом Міністерства фінансів України №1162 від 24.11.2014 рокузатверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Порядок №1162).
Згідно з пунктом 3 підрозд. 1 розділу ІІ Порядку, ІКП закриваються структурним підрозділом, що здійснює облік платежів, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників у податкових органах у зв'язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об'єктів оподаткування, або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням.
Підрозділ, що здійснює облік платежів, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Підрозділ, що здійснює облік платежів, закриває ІКП у територіальному органі ДПС за неосновним місцем обліку у разі відсутності об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, на відповідній території та після виконання підрозділами, які здійснюють адміністрування платежів, контрольно-перевірочні заходи, погашення боргу, адміністративне та судове оскарження, відповідних процедур щодо підтвердження повноти розрахунків по платежах, контроль за справлянням яких здійснюють податкові органи.
При цьому в інформаційній системі ІКП закриваються із встановленням дати закриття за умов:
-погашення сум податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафних санкцій та пені та/або списання сум податкового боргу, штрафних санкцій та пені;
-повернення платнику помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та/ або списання до бюджетів за заявою платника;
-повернення платнику помилково та/або надміру сплачених коштів єдиного внеску та/ або списання до фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за заявою платника;
-відсутності розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань, податкового боргу або іншої заборгованості, контроль за справлянням якої покладено на податкові органи, яка може бути розстрочена (відстрочена) згідно з чинним законодавством, не погашених на дату закриття ІКП;
-повноти відображення в ІКП результатів контрольно-перевірочної роботи.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №1162 зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей: процедуризняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток. До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиного внеску. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників. Дані про зняття з обліку платника єдиного внеску (фізичної особи - підприємця) передаються до державного реєстратора.
Зі змісту наведених положень Порядку №1162 слідує, що зняття з обліку платника єдиного внеску здійснюється з урахуванням врегульованої процедури, якій передують дії щодо проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску (у разі наявності такого) та закриття інтегрованих карток.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з огляду на вищенаведені правові норми, заявлена позивачем позовна вимога задоволенню не підлягає, позаяк зняття з обліку платника єдиного внеску законодавством віднесено до дискреційних повноважень відповідача.
Крім того, суд зауважує, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про зняття з обліку як платника єдиного внеску за позивачем обліковувалась спірна сума недоїмки, що зумовило відсутність у контролюючого органу підстав для зняття позивача з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Натомість, позивач не позбавлений права повторно звернутися до контролюючого органу у встановленому порядку із заявою про зняття його з податкового обліку та закриття інтегрованої картку платника податків по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з дотриманням порядку, встановленого вищенаведеними положеннями.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, суд зазначає про таке.
Частиною 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За змістом приписів ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із ч.3 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як встановлено письмовими доказами, на підтвердження здійснення судових витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, адвокатом позивача надано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 01.09.2022 року, копію ордера та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію акту виконаних робіт від 31.10.2022 року, копію рахунка-фактури №СФ-0000051 від 01.09.2022 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №51.
У додаткових пояснення представником відповідача наведено заперечення проти заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу із посиланням на їх не співмірність. Вважає, що розмір витрат є не обґрунтованим та надмірним.
Судом встановлено, що відповідно до акту виконаних робіт від 31.10.2022 року виконавцем були надані наступні роботи (послуги):
1) консультація, вартістю за 1 годину роботи 1000,00 грн., із витрачанням 1 години, загальною вартістю послуги 1000 грн.;
2) підготовка та направлення позовної заяви, вартістю за 1 годину роботи 1000,00 грн., із витрачанням 4 годин, загальною вартістю послуги 4 000 грн.;
Згідно частин 2, 3, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з тим, суд зазначає, що ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У спірному випадку суд зазначає про безпідставне нарахування вартості послуг за консультацію, адже така послуга не пов'язана із наданням правової допомоги саме у рамках судового розгляду цієї справи.
На підставі викладеного, суд вбачає необхідним частково задовольнити заяву позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн. за вимогу майнового характеру, а також 496,20 грн. за вимогу немайнового характеру пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.08.2022 року № Ф-10678-50/67/Р, складену відносно ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне сі рахування у розмірі 26 539,26 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 488,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна