29 листопада 2022 року Справа № 160/14081/22
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.07.2022 р. пенсії за віком на загальних підставах відповідно до ст. 26, ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три роки, що передують року звернення про призначення пенсії за віком на загальних підставах (2019, 2020, 2021 рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити з 01.07.2022 р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на загальних підставах із урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019-2021 роки, здійснити перерахунок та виплатити різницю фактично отриманою та призначеною пенсією.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує з 23.12.2002 р. пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач зазначає, що вона, маючи в наявності страховий стаж 37 років та 7 місяців, звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на загальних умовах, як особі, яка досягла віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу відповідно до ст.ст. 26, 40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. із застосуванням показника середньої заробітної плати по України за три календарних роки, що передують зверненню з заявою про призначення пенсії. У відповіді на цю заяву відповідач роз'яснив позивача формулу розрахунку призначення пенсії та зазначив, що розмір її пенсії обчислений як непрацюючому пенсіонеру, виходячи зі страхового стажу, зарахованого по 30.09.2020 р., що складає 37 років 7 місяців, заробітної плати за період з 01.01.1990 р. по 31.12.1994 р. (60 міс.) та за даними персоніфікованого обліку за період з 01.07.2000 р. по 30.06.2002 р., з 01.10.2002 р. по 30.06.2004 р., з 01.01.2006 р. по 31.09.2009 р. (60 міс.). Також в листі відповідач зазначив про відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки. ОСОБА_1 вважає протиправною відмову відповідача в проведенні відповідного перерахунку її пенсії, оскільки в її випадку має місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а саме: за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим має відбутися не перехід з одного виду пенсії та інший, а призначення нової пенсії. Також позивач посилався на позиції Верховного Суду, що викладені у постановах від 10.04.2019 р. по справі №211/1898/17, від 10.07.2018 р. по справі №520/6808/17, від 06.03.2018 р. по справі №185/1474/17 від 22.01.2019 р. по справі №577/2457/17, а також на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 31.10.2018 р. по справі №876/5312/17.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
31.10.2022 р. і 09.11.2022 р. до суду надійшли від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подані через систему «Електронний суд» та засобами поштового зв'язку відзиви на позовну заяву, в яких відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Пенсійний орган зазначив, що особи, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці (в даному випадку професії, визначені ст. 13 Закону №1788) в питаннях пенсійного забезпечення мають пільгу, яка виражається у зниженні пенсійного віку, проте, вид пенсії, що їм призначається - це пенсія за віком, яка згідно вищенаведених положень законодавства призначається, перераховуються та виплачується у відповідності з положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зауважив, що у даному випадку до 01.07.2022 р. позивач отримувала пенсію за віком на пільгових умовах, призначену відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що є пенсією за віком зі зменшенням загального пенсійного віку, та унеможливлює призначення позивачу пенсії за віком повторно у зв'язку з досягненням загального пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, відповідач наголосив, що визначена ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» середня заробітна плата (дохід) для призначення пенсії, тобто за 2019, 2020, 2021календарні роки, в період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р., застосовується лише у випадку первинного призначення пенсії або переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Підсумовуючи наведене, пенсійний орган зазначив, що заява ОСОБА_1 від 01.07.2022 р. фактично стосувалася призначення того самого виду пенсії (пенсія за віком), яка позивачу вже була призначена, тому така пенсія не може бути повторно призначена позивачу на підставі положень ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України за 2019-2021 роки.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 23.12.2002 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, призначену відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та з 01.07.2022 р. отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
01.07.2022 р. позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26, ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три роки, що передують року звернення про призначення пенсії за віком (2019-2021 рр.).
За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направило останній лист за №22615-16669/Р-01/8-0400/22 від 29.07.2022 р., в якому відповідач зазначив, що розмір пенсії позивача обчислений, як непрацюючому пенсіонеру, виходячи зі страхового стажу, зарахованого по 30.09.2020 р., що 37 років 7 днів, заробітної плати за період з 01.01.1990 р. по 31.12.1994 р. за даними системи персоніфікованого обліку за період з 01.07.2000 р. по 30.06.2002 р., з 01.10.2002 р. по 30.06.2004 р., з 01.01.2006 р. по 31.01.2009 р. Також позивача повідомлено про відсутність законних підстав для проведення перерахунку її пенсії із застосування показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки.
Не погодившись із позицією пенсійною органу, ОСОБА_1 з метою захисту власних прав та інтересів звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.
Статтею 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, обчислених за нормами статей 24, 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону з 1 січня 2004 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь - які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Позивач, перебуваючи на пенсійному обліку в органах Пенсійного фонду України та отримуючи пенсію за віком, продовжувала працювати до 06.10.2010 р. з урахуванням відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.01.1974 р. й у подальшому 22.02.2011 р. пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача з огляду на зміну стажу останньої.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія. Позивач кожні 2 роки користувався правом на перерахунок пенсії як працюючий пенсіонер.
Тобто, особи, які працювали на роботах, визначених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в питаннях пенсійного забезпечення мають пільгу, яка виражається у зниженні пенсійного віку, проте, вид пенсії, що їм призначається - це пенсія за віком, яка згідно вищенаведених положень законодавства призначається, перераховуються та виплачується у відповідності з положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходиться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Згідно з положеннями статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» може бути призначена пенсія за вислугу років.
З аналізу наведених норм слідує, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, в даному випадку переведення з одного виду пенсії на інший відсутнє, оскільки пенсія за віком на пільгових умовах, призначена позивачу відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є різновидом пенсії за віком, зі зменшенням загального пенсійного віку, що унеможливлює призначення позивачу пенсії за віком повторно у зв'язку з досягненням загального пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що визначена частиною другою статті 40 цього Закону середня заробітна плата (дохід) для призначення пенсії, тобто за три календарні роки, що передують року звернення, застосовується лише у випадку переведення вперше з одного виду пенсії на інший.
З огляду на викладене, враховуючи те, що пенсія, призначена на пільгових умовах позивачу відповідно до статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», фактично є пенсією за віком в розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що унеможливлює призначення позивачу пенсії за віком повторно у зв'язку з досягненням загального пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно відсутності правових підстав для повторного призначення Позивачу пенсії за віком згідно відповідної заяви останнього. При цьому суд на виконання приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 р. по справі №185/1365/17, від 18.01.2019 р. по справі №185/1824/17, від 24.07.2018 р. по справі №185/1062/17.
Таким чином, суд зауважує, що наведена у позовній заяві судова практика не може бути взята судом до уваги, оскільки правовідносини, які були предметом розгляду вказаних судових справ є відмінними в порівнянні до відносин, що склалися між позивачем та відповідачем в рамках цієї адміністративної справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із приписами ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.11.2021 р.
Суддя О.М. Неклеса