28 листопада 2022 року Справа № 160/14731/22
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2022 р. в сумі 279 743, 22 грн.;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії з 01.04.2019 р. по 31.01.2022 р. в сумі 279 743, 22 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 р. по справі №160/18148/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.03.2021 №ФД113646 з розрахунку 90% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. Це рішення набрало законної сили й на виконання цього рішення пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 р. При цьому, як зауважив позивач, доплата пенсії за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2022 р. складає 279 743, 22 грн. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 03.09.2022 р., в якій просив негайно виконати вказане вище рішення суду, однак пенсійний орган у листі зазначив, що доплата до пенсії в сумі 279 743, 22 грн. буде виплачена з урахуванням Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 р., та Порядку ведення обліку рішення суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснення за окремою бюджетною програмою, затвердженим правлінням Пенсійного фонду України №20-1 від 26.09.2018 р. й після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. ОСОБА_1 вважає, що такою бездіяльністю відповідач порушив законні права та інтереси позивача, й така бездіяльність ґрунтується на безпідставних мотивах і не відповідає критеріям правомірності, визначеними ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 27.09.2022 року відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Ухвала суду від 27.09.2022 року отримана представником відповідача 07.10.2022 року разом із позовною заявою з додатками, про що свідчить відповідна розписка про вручення.
Таким чином, граничним строком на подання відзиву є 24.10.2022 року (включно).
Станом на 28.11.2022 року від Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзиву на позовну заяву, пояснень, заяв або клопотань до суду не надходило.
З урахуванням приписів ч. 5 і ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 р. по справі №160/18148/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.03.2021 №ФД113646, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.03.2021 №ФД113646 з розрахунку 90% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 р. по справі №160/18148/21 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили - 11.01.2022 р.
У відповідь на електронне звернення позивача від 03.08.2022 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направило лист за №25094-19586/Д-01/8-0400/22 від 18.08.2022 р.
В цьому листі відповідач повідомив, що на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 в розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення, що враховувалось для перерахунку пенсії згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №103). Доплату пенсії на виконання рішення суду за період з 01.01.2018 р. по 10.07.2019 р. у розмірі 20 656,74 гри Ви отримали у червні 2021 року. Доплату пенсії з дня набрання рішення законної сили, тобто з 11.07.2019 р. по 30.09.2019 р. у розмірі 3861, 51 грн. Цю виплату позивачем отримано в жовтні 2019 року.
Також пенсійний орган повідомив, що ним на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії позивача в розмірі 70 % від грошового забезпечення, що враховувався для перерахунку пенсії згідно із Постановою № 103, однак зазначений перерахунок не призвів до збільшення розміру пенсії.
Як зазначив в листі відповідач, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 р. у справі № 160/18148/21 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 р. в розмірі 90% від грошового забезпечення 26581,50 грн., яке зазначено у довідці від 16.03.2021 за №ФД113646, яка надана Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України.
При цьому, відповідач зауважив, що рішенням суду від 10.12.2021 р. у справі №160/18148/21 не зобов'язано органи Пенсійного фонду України виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимального розміру, у зв'язку з чим розмір пенсії та доплату на виконання рішення суду ОСОБА_1 було обчислено з урахуванням обмеження, передбаченого статтею 43 Закону №2262, й доплата пенсії на виконання рішення суду за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2022 р. складає 279 743, 22 грн. та обчислена з урахуванням обмеження, передбаченого статтею 43 Закону №2262. Виплата пенсії з 01.02.2022 р. проводилась у розмірі 19 340, 00 гри, а з 01.07.2022 р. у розмірі 20270, 00 грн., який обчислено на виконання рішення суду.
Не погодившись із позицією пенсійною органу, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо належного виконання рішення суду, ОСОБА_1 з метою захисту власних прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 року (далі - Закон №2262-XII).
Статтею 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вказана норма ст. 43 Закону міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому, під обчисленням необхідно розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №826/3858/18.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Згідно із приписами статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд,
Так, дослідивши докази по справі, судом встановлено, що позивач отримує пенсію за 25 років загального страхового стажу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року (далі - Закон №2262).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 р. по справі №160/18148/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.03.2021 №ФД113646, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, на підставі довідки Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.03.2021 №ФД113646 з розрахунку 90% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
Вказане вище рішення суду від 05.04.2021 року набрало законної сили набрало законної сили - 11.01.2022 р., та відповідно є обов'язковим до виконання.
Зі змісту відповіді (листа) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №25094-19586/Д-01/8-0400/22 від 18.08.2022 р. слідує, що вказане вище рішення суду відповідачем у повному обсязі не виконано, оскільки ОСОБА_1 не виплачено нараховану за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 р. по справі №160/18148/21 доплату пенсії за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2022 р. в сумі 279 743, 22 грн.
При вирішенні спору по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р. Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду”. Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У свою чергу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені норми процесуального закону мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність в КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р. по справі №816/2016/17, від 16.01.2019 р. по справі №686/23317/13-а та у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 р. по справі № 520/11829/17, від 21.08.2019 р. по справі №295/13613/16-а.
Суд зазначає, що із аналізу предмета спору у цій справі суд дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року по справі №160/18148/21.
Суд зауважує, що саме невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року по справі №160/18148/21 зазначено позивачем в якості підстави цього позову, у зв'язку з чим такі твердження не можуть бути не взяті судом до уваги чи на власний розсуд розтлумачені як такі, що не пов'язані з виконанням цього судового рішення.
Суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача, вчиненої або не вчиненої на виконання рішення суду в іншій справі. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відтак, спір у справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 р. по справі №522/10140/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з вимогами п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із приписами ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище, суд визнає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав.
За наведених обставин із зазначених вище мотивів і підстав у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, а також в зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2021 р.
Суддя О.М. Неклеса