про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
02 грудня 2022 року ЛуцькСправа № 140/6368/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному статтею 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ; зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити у межах строку позовної давності нарахування та виплату підвищення пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному статтею 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, є непрацюючим пенсіонером та проживає в селі Гірки Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, а тому враховуючи рішення КСУ № 6-р/2018 від 17 липня 2018 р., з 17 липня 2018 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст. 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою щодо перерахунку розміру пенсії відповідно до статті 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримав відмову.
Вважаючи бездіяльність пенсійного органу щодо непроведення нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбачених статтею 39 Закону №796-ХІІ протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 12 жовтня 2022 року №0300-0902-7/33982 позовні вимоги не визнав. Невизнання позову мотивував тим, що позивач являється потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду, як отримувач пенсії по віку, не працююча. Позивач зверталася із запитом до відповідача щодо нарахування доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі-Закон №796-ХІІ) з 04 лютого 2022 року. Листом Головного управління від 29 серпня 2022 року було проінформовано про відсутність підстав для перерахунку пенсії з таких підстав. Застосування Закону №796-ХІІ проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 67 Закону №796-ХІІ).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка набрала чинності 01 січня 2012 року, затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796- ХІІ, здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні; тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Однак, Законом № 76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” (далі - Закон №76-VIII) статтю статтю 39 було виключено. Такі зміни набрали чинності з 1 січня 2015. Натомість, з 1 січня 2016 набрав чинності Закон України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 4 лютого 2016 № 987-VIII (далі - Закон №987-VIII), яким до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 наступного змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Зазначені положення Закону № 79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови № 1210 є також чинними.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні від 03 червня 2014 у справі “Великода проти України” (заява №43331/12).
Конституційний Суд України у Рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону № 76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. При цьому, Конституційним Судом України не аналізувалася редакція Закону №796-ХІІ станом на дату ухвалення Рішення №6-р/2018. Тобто, Судом визнано неконституційним виключення статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Проте, Закон № 987-VIII є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним. При цьому, діючою з 1 січня 2016 нормою передбачено право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження.
З огляду на вказане, позивач не відноситься до громадян, які працюють у зоні відчуження, а тому право на доплату до пенсії згідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не має.
У своєму відзиві представник відповідача вказує також та ту обставину, що позивач не у встановленій формі звернулася до пенсійного органу, тому її заява була розглянута відповідно до положень ЗУ «Про звернення громадян», тому відповідачем жодного рішення про відмову в перерахунку пенсії не приймалось.
Крім того, вказує, що позивач пропустила строк звернення до суду, передбачений статтею 122 КАС України, оскільки позивач знала, що у період з 17 липня 2018 року розмір її пенсії обчислюється та виплачується відповідачем відповідно до частини другої статті 39 ЗУ № 796-ХІІІ, а реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необгрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою, тому отримання позивачем листа відповідача від 29 серпня 2022 року, у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права.
З урахуванням наведеного представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 13-16).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 11).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, відзив відповідача, суд дійшов висновку, що позов в частині позовних вимог необхідно залишити без розгляду, виходячи з такого.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатись» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд звертає увагу на актуальну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у спорах цієї категорії, яка полягає у такому:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернулася до суду з даним позовом 26 вересня 2022 року, що стверджується датою оформлення поштового відправлення на конверті, у якому було скеровано позов до суду (арк. спр. 9).
З урахуванням наведеного слід дійти висновку про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача з 17 липня 2018 року по25 березня 2022 року. Отримання позивачем листа відповідача від 29 серпня 2022 року № 7343-6548/М-02/8-0300/22 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти у серпні 2022 року.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами; чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. До того ж, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відтак, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цим позовом (тобто, за період з 17.07.2018 р.), належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивачем не надано, тому, застосовуючи зазначені вище правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, до обставин цієї справи, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду у зазначеній частині позовних вимог на підставі частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Керуючись частинами першою, другою статті 122, частиною третьою статті 123, пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 17 липня 2018 року по 25 березня 2022 року - залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.І. Смокович