22 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 903/871/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
третіх осіб - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Гроно"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 (колегія суддів: Петухов М. Г. - головуючий, Маціщук А. В., Розізнана І. В.) і рішення Господарського суду Волинської області від 31.03.2022 (суддя Слободян О. Г.) у справі
за позовом Приватного підприємства "Гроно"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру; 2) Державного підприємства "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою",
про визнання незаконним та скасування рішення,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Приватне підприємство "Гроно" (далі - ПП "Гроно") звернулося до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - РВ ФДМУ), в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення РВ ФДМУ (у формі наказу від 28.08.2021 № 444) про відмову у продовженні договору оренди.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішення РВ ФДМУ (у формі наказу від 28.08.2021 № 444) про відмову у продовженні договору оренди є незаконним. Позивач стверджував, що оскільки власником орендованого майна є держава, а органом, уповноваженим від її імені управляти відповідним державним майном, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр України), саме вона повинна була звернутися до нього як до орендаря із письмовим повідомленням про намір використовувати орендоване майно для власних потреб. Крім того, як зауважував позивач, повідомити про зазначені обставини Держгеокадастр України мав не пізніше 14.08.2021, тобто не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору оренди від 15.03.2010 № 532. Натомість до орендаря 26.08.2021 звернувся балансоутримувач - Державне підприємство "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"), тобто неналежний суб'єкт звернення, з пропуском встановленого строку, який сплив 14.08.2021. Крім того, позивач стверджував, що зазначена балансоутримувачем підстава для повернення майна - реорганізація ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відповідно до наказу Держгеокадастру України від 31.01.2020 № 23 та використання в подальшому орендованого приміщення для ефективної господарської діяльності балансоутримувача - не відповідає дійсності.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 31.03.2022, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022, в позові ПП "Гроно" відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, встановив, що балансоутримувач орендованого державного майна - ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" звернувся до орендаря та орендодавця з листом, в якому повідомив про відмову у продовженні договору оренди, оскільки майно, що є предметом цього договору, необхідне йому для власних потреб. Як зазначив суд, на підставі цього повідомлення РВ ФДМУ прийняло рішення (у формі наказу від 28.08.2021 № 444) про відмову у продовженні договору оренди. За наведених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що наказ РВ ФДМУ від 28.08.2021 № 444 "Про відмову у продовженні договору оренди" є таким, що відповідає вимогам закону, оскільки процедура продовження договору оренди в цьому випадку регулюється Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон від 03.10.2019 № 157-ІХ) та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483), а не пунктами 10.4, 10.5 договору оренди від 15.03.2010 чи Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон від 10.04.1992 № 2269-ХІІ), який втратив чинність 01.02.2020.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ПП "Гроно" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 31.03.2022 у справі № 903/871/21 в частині відмови у задоволенні позову ПП "Гроно" про визнання незаконним та скасування рішення РВ ФДМУ (у формі наказу від 28.08.2021 № 444) про відмову у продовженні договору оренди скасувати, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 903/871/21 скасувати, справу № 903/871/21 направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.
3.2. Скаржник вважає, що при ухваленні судових рішень суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. ПП "Гроно" посилається на неврахування судами висновків щодо конкуренції між нормами закону і Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 911/139/21. Крім того, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1258/18, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19. ПП "Гроно", обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, пов'язаних із припиненням договорів оренди державного майна в частині повідомлення орендаря власником майна про намір його використання для власних потреб за умови дії попередньо укладеного договору оренди (зокрема, чи мають пріоритет положення договору оренди щодо попередження орендаря за три місяці до закінчення дії такого договору; чи враховуються в цьому випадку приписи абзацу 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ).
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.03.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області, правонаступником якого є РВ ФДМУ (орендодавець) та ПП "Гроно" (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 532 (далі - договір оренди № 532).
4.2. Відповідно до пункту 1.1 договору оренди № 532 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину нежитлового приміщення (реєстровий номер 00692630.1.ХЕЦАХП 148) загальною площею 97,6 м2, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 63, та обліковується на балансі ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (балансоутримувач).
4.3. Пунктом 10.1 договору оренди № 532 сторони визначили, що договір укладено строком на два роки 11 місяців, що діє з 15.03.2010 до 14.02.2013 включно.
4.4. Згідно з пунктом 10.4 договору оренди № 532 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені даним договором.
4.5. Відповідно до пункту 10.5 договору оренди № 532 після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
4.6. Суди встановили, що 15.03.2010 на виконання умов договору оренди № 532 за актом приймання-передавання орендованого майна балансоутримувач - ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" передав орендарю - ПП "Гроно" в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину нежитлового приміщення загальною площею 97,6 м2, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 63.
4.7. 14.02.2013 між сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору оренди № 532, яким, зокрема, пункти 10.4, 10.5 договору викладено в такій редакції:
"10.4 Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. Договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, орендар за три місяці до закінчення терміну дії договору зобов'язаний подати орендодавцю заяву щодо пролонгації договору з документами, необхідними для визначення суб'єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах.
10.5 У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії договір уважається продовженим на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені даним договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору".
4.8. 14.01.2016 між сторонами укладено додатковий договір № 2 до договору оренди № 532, згідно з яким внесені зміни в умови договору.
4.9. Пункт 1.1 договору оренди № 532 викладено в такій редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину контори площею 107,3 м2 (реєстровий номер 00692630.1.ХЕЦАХП 148) (далі - майно), що знаходиться за адресою: 43021, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 63, та обліковується на балансі ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2015, виконаним суб'єктом оціночної діяльності ПП "ТСА ЗАХІД", і становить за незалежною оцінкою - 423 245,00 грн (без урахування ПДВ)".
Пункт 10.1 договору викладено в такій редакції: "Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє до 14.12.2018 включно";
В пункті 10.4 договору слова "за один місяць" замінено на слова "за два місяці".
Пункт 10.5 договору після слів "невід'ємною частиною договору" був доповнений словами "при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди".
4.10. Згідно з актом приймання-передавання орендованого майна від 14.01.2016 балансоутримувач - ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" передав орендарю ПП "Гроно" в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину контори площею 107,3 м2, що знаходиться за адресою: 43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 63, який погоджено з орендодавцем РВ ФДМУ.
4.11. 11.08.2017 між сторонами укладено додатковий договір № 3 до договору оренди № 532, яким було змінено цільове використання частини орендованих площ розміром 11,2 м2.
4.12. Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.04.2019 у справі № 903/84/19 визнано договір, укладений між РВ ФДМУ та ПП "Гроно", пролонгованим на строк 2 роки 11 місяців до 14.11.2021 включно та пункт 10.1 розділу 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення договору" договору викладено в такій редакції: "Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє до 14.11.2021 включно".
4.13. Суди встановили, що згідно з договором від 30.05.2019 № 4 про внесення змін до договору оренди № 532 сторони погодили ряд змін, зокрема пункт 10.1 договору викладено в новій редакції: "Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє до 14.11.2021 включно".
4.14. Згідно з договором від 27.06.2019 № 5 про внесення змін до договору оренди № 532 сторони виклали преамбулу договору в такій редакції: "Ми, що нижче підписалися, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, ідентифікаційний код 42899921, місцезнаходження якого: 79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3 (далі - Орендодавець), в особі в. о. заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Волинській області Сініциної Лілії Михайлівни, яка діє на підставі Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, затвердженого наказом ФДМУУ від 14.03.2019 № 256, наказу Фонду державного майна України від 15.05.2019 № 147-р, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 14.06.2019 № 00183, з одного боку, та ПП "Гроно" (далі - Орендар), в особі директора ПП "Гроно" Лупини Олександра Миколайовича, який діє на підставі Статуту ПП "Гроно" (нова редакція), зареєстрованого Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області 31.10.2011 № 11871050011000172 та наказу ПП "Гроно" від 02.04.2005 "Про виконання обов'язків директора", з іншої сторони, уклали цей Договір про внесення змін".
4.15. Відповідно до інформаційного листа від 08.07.2021 № 11-04-854 "Щодо продовження терміну договору оренди" РВ ФДМУ повідомило орендаря, що порядок продовження договорів оренди державного нерухомого майна визначено Законом від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядком № 483. РВ ФДМУ зазначило, що орендарю необхідно до 14.08.2021 подати такі документи: заяву про продовження вказаного договору; копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; довідку балансоутримувача, в якій зазначається інформація, передбачена частиною 6 статті 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ та пунктом 139 Порядку № 483 (за можливості).
4.16. 13.08.2021 орендар розмістив на майданчику ЕТС повідомлення такого змісту: "Просимо продовжити дію договору оренди від 15.03.2010 № 532 на право оренди частини Контори площею 107,3 м2, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вул. Винниченка, 63, та обліковується на балансі ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на строк п'ять років. А в разі відсутності такої змоги - на строк два роки 11 місяців".
4.17. Балансоутримувач звернувся до орендаря з листом від 26.08.2021 № 202/1-11 та повідомив, що наказом ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 26.08.2021 прийнято рішення про відмову у продовженні договору. Обґрунтуванням такого рішення є реорганізація ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відповідно до наказу від 31.01.2020 № 23 Держгеокадастр України; зазначено, що в подальшому орендоване приміщення потрібне для балансоутримувача для ефективної господарської діяльності.
4.18. Суди зазначили, що згідно з пунктом 1 наказу РВ ФДМУ від 28.08.2021 № 444 "Про відмову у продовженні договору оренди" було відмовлено у продовженні договору оренди № 532 частини контори площею 107,3 м2, що знаходиться за адресою: 43021, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 63, та обліковується на балансі ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".
4.19. РВ ФДМУ (орендодавець) листом від 31.08.2021 № 11-04-1068 повідомило орендаря про відмову у продовженні договору оренди на підставі прийнятого рішення, оформленого наказом від 28.08.2021 № 444. Обґрунтовуючи рішення, орендодавець послався на лист балансоутримувача ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 26.08.2021 № 203/1-11, яким балансоутримувач повідомив орендаря про відмову у продовженні договору у зв'язку з необхідністю використання орендованого приміщення для власних потреб. Крім того, зазначив, що чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, - з 15.11.2021.
4.20. Спір виник у зв'язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення РВ ФДМУ про відмову у продовженні договору оренди, оформленого наказом від 28.08.2021 № 444.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Гроно" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 і рішення Господарського суду Волинської області від 31.03.2022 у справі № 903/871/21.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.11.2022 № 29.3-02/1969 у зв'язку із запланованим відрядженням судді Чумака Ю. Я. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 903/871/21.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2022 визначено склад суду у складі колегії суддів: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Суховий В. Г.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Гроно" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 і рішення Господарського суду Волинської області від 31.03.2022 у справі № 903/871/21 необхідно закрити з огляду на таке.
5.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ПП "Гроно" про визнання незаконним та скасування рішення РВ ФДМУ, оформленого наказом від 28.08.2021 № 444, про відмову у продовженні договору оренди державного майна.
5.4. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, встановив, що балансоутримувач орендованого державного майна - ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відповідно до Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ звернувся до орендаря та орендодавця з листом, в якому повідомив про відмову у продовженні договору оренди, оскільки майно, що є предметом цього договору, необхідне йому для власних потреб; на підставі цього повідомлення РВ ФДМУ прийняло рішення (у формі наказу від 28.08.2021 № 444) про відмову у продовженні договору оренди. За наведених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що наказ РВ ФДМУ від 28.08.2021 № 444 "Про відмову у продовженні договору оренди" є таким, що відповідає вимогам закону, оскільки процедура продовження договору оренди в цьому випадку регулюється Законом від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядком № 483, а не пунктами 10.4, 10.5 договору чи Законом від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, який втратив чинність 01.02.2020.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.5. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 911/139/21, від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1258/18, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 у подібних правовідносинах.
5.6. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.7. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.8. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.
5.9. Скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 911/139/21 за позовом Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "ВІТАФАРМ" про примусове виселення з нежитлового приміщення, а саме:
"4.31. У своєму Рішенні від 13.03.2012 (справа № 1-7/2012 про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) Конституційний Суд України зазначив, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Цивільного кодексу України не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу.
4.32. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 наголосив на тому, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
4.33. У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine) зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід".
У справі № 911/139/21 рішенням Господарського суду Київської області від 12.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, позов Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що договір оренди між сторонами був укладений до 30.06.2020, при цьому відповідно до пункту 2 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ з 01.07.2020 змінився порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі № 911/139/21 та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що порядок продовження договорів оренди змінювався з 01.07.2020, а строк дії договору оренди визначений до 30.06.2020, тому суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки дотримання сторонами договору процедури продовження оренди комунального майна, передбаченої умовами договору та Законом від 10.04.1992 № 2269-XII, суди не досліджували.
Колегія суддів зазначає, що предметом дослідження у справі № 911/139/21 були положення статті 764 Цивільного кодексу України, Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, які регулюють порядок пролонгації договору оренди нерухомого майна. Проте у справі № 911/139/21 були встановлені обставини неможливості продовження договору оренди відповідно до умов нового законодавства, оскільки, як зазначив Верховний Суд, законодавець не визначив особливостей правового регулювання у ситуаціях, коли закінчення строку дії договору оренди припадає, зокрема на кінець червня 2020 року, і порядок продовження договорів оренди, передбачений Законом від 10.04.1992 № 2269-XII, сторони не встигли реалізувати. У справі № 903/871/21, що розглядається, спірні правовідносини виникли більше ніж через рік з моменту набрання законної сили Законом від 03.10.2019 № 157-ІХ, яким визначалися нові правила процедури продовження договору оренди комунального майна. Отже, висновок щодо застосування положень Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ у справі був зроблений за інших установлених фактичних обставин, тому правовідносини у справі № 911/139/21 є неподібними із правовідносинами у справі № 903/871/21, що розглядається.
5.10. ПП "Гроно" зазначає, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" до фізичної особи-підприємця Григорчука Юрія Володимировича про виселення з приміщення, Суд дійшов висновку, що "саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб'єктів".
У справі № 910/7364/18 спірним було питання про те, чи може балансоутримувач майна (який не є орендодавцем за договором оренди нерухомого комунального майна) вимагати його повернення від орендаря. При цьому у наведеній справі судами було встановлено укладення тристоронніх договорів оренди комунального майна за участю орендодавця, балансоутримувача та орендаря. Верховний Суд з урахуванням того, що лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб'єктів, зазначив, що оскільки чинне законодавство не надає балансоутримувачу права бути орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов'язання орендаря повернути орендоване майно. Такі висновки Суду були обґрунтовані положеннями Закону від 10.04.1992 № 2269-XII.
У справі № 903/871/21, що розглядається, рішення щодо відмови у продовженні дії договору оренди було прийнято орендодавцем, а підставою для прийняття рішення щодо відмови у продовженні дії договору оренди стало рішення балансоутримувача, і при цьому балансоутримувач діяв відповідно до положень чинного законодавства, зокрема, Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядку № 483. За таких обставин доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду при розгляді справи № 903/871/2 одних і тих же норм матеріального права у подібних правовідносинах є необґрунтованими.
5.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, на яку посилається скаржник, за позовом Прокуратури міста Києва до Київської міської ради про визнання недійсним рішення надавала правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами у справі - міською радою та прокуратурою, щодо нерухомого майна. Суд з урахуванням того, що власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб'єктів, дійшов висновку, що у цій справі між сторонами виникли правовідносини щодо передачі майна міською радою прокуратурі у безоплатне користування (позичка). Тобто у справі № 910/12224/17 спірні правовідносини є неподібними із правовідносинами у справі № 903/871/21, що розглядається, оскільки спір виник із правовідносин оренди державного майна, учасники мають інший правовий статус, зокрема, позивач є орендарем майна, а спірне майно - має інший правовий режим, і спірним є законність чи незаконність наказу про відмову у продовженні договору оренди.
5.12. У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 914/1258/18 за позовом Приватного підприємства "Зорепад-Люкс" до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про зобов'язання укласти договір оренди на новий термін та за зустрічним позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного підприємства "Зорепад-Люкс" про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що "має бути встановлено, з якою метою буде використовуватися нерухоме майно, що є предметом договору. Ця обставина, у разі з'ясування, що майно буде знову передаватися в оренду, свідчитиме про порушення власником вимог, встановлених частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (Закону від 10.04.1992 № 2269-XII).
У справі № 903/871/21, що розглядається, на відміну від справи № 914/1258/18, суди встановили, що наказом від 26.08.2021 ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" вирішено відмовити у продовженні договору; обґрунтуванням такого рішення є реорганізація ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відповідно до наказу від 31.01.2020 № 23 Держгеокадастр України; орендоване приміщення потрібне для балансоутримувача для ефективної господарської діяльності. Крім того, спірні правовідносини врегульовані Законом від 03.10.2019 № 157-ІХ, тоді як у справі № 914/1258/18 - Законом від 10.04.1992 № 2269-XII. Отже, спірні правовідносини та їх матеріально-правове регулювання у справі № 914/1258/18 та у справі № 903/871/21 є неподібними.
5.13. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, на яку посилається скаржник, за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Фізичної особи-підприємця Блюднік Г. М. про виселення у примусовому порядку зазначила, що "правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу".
У справі № 910/719/19, на відміну від справи № 903/871/21, що розглядається, предметом позову були вимоги про виселення відповідача у примусовому порядку з державного нерухомого майна. Обґрунтовуючи позов у справі № 910/719/19, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву зазначало, що звернулося до відповідача із заявою про припинення чинності договору оренди у зв'язку із закінченням строку його дії, однак відповідач орендовані приміщення не звільнив та продовжує їх використовувати за відсутності будь-якої правової підстави. Відповідач позов у справі № 910/719/19 не визнав, наголошуючи на тому, що заяву позивача про припинення дії договору не отримував, про її наявність дізнався після ознайомлення з матеріалами справи, тому вважав, що договір було пролонговано на той самий строк і на тих же умовах. Отже, спірними у справі № 910/719/19 були обставини дотримання сторонами порядку повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору, в той час як у справі № 903/871/21 отримання повідомлення про відмову у продовженні договору оренди не спростовує жодна із його сторін, тому висновок щодо застосування положень законодавства зроблений за інших обставин. Таким чином, колегія суддів вважає, що зміст, матеріально-правове регулювання, обставини справи, встановлені судами у справі № 910/719/19 та № 903/871/21 є неподібними.
5.14. За таких обставин висновки щодо застосування норм права, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у цій справі № 903/871/21.
5.15. За змістом пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.16. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 903/871/21 у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.17. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.18. Положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Крім того, під час вирішення питання наявності чи відсутності висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права процесуальний закон передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.
5.19. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.
5.20. ПП "Гроно", обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, пов'язаних із припиненням договорів оренди державного майна, в частині повідомлення орендаря власником майна про намір його використання для власних потреб за умови дії попередньо укладеного договору оренди (зокрема, чи мають пріоритет положення договору оренди щодо попередження орендаря за три місяці до закінчення дії такого договору; чи враховуються в цьому випадку приписи абзацу 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна")
5.21. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 916/786/21).
Спеціальним законом, що регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що перебуває у державній та комунальній власності, є Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна".
5.22. Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20 за позовом фізичної особи-підприємця Драгуна М. І. до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях про визнання договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, продовженими, обґрунтованого тим, що рішення (наказ) відповідача про відмову в продовженні дії договорів було прийнято з порушенням порядку, визначеного Законом від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядком № 483, Верховний Суд виклав такі висновки:
"5.3. Верховною Радою України 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ. В зазначеному законі в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
Водночас пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" з дня введення в дію цього Закону.
В такий спосіб, враховуючи опублікування тексту Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ в офіційному виданні "Голос України" 26.12.2019, цей закон набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а отже, з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за виключенням норм, зазначених в розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
5.4. При цьому, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті.
В контексті зазначеного Суд звертає увагу на те, що в пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
5.5. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до приписів Закону від 10.04.1992 № 2269-XII".
5.23. У справі № 907/720/20 суди встановили, що строк дії договорів оренди визначений до 06.10.2020, тому, як зазначив Верховний Суд, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ, а не Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.
5.24. З урахуванням висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, у справі № 903/871/21, що розглядається, строк дії договору оренди визначений до 14.11.2021. Тому до спірних правовідносин щодо продовження договору оренди державного майна відповідно до положень чинного законодавства та правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, підлягали застосуванню положення Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ.
5.25. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
5.26. Оскільки правовідносини у справі № 903/871/21, що розглядається, та у справі № 907/720/20 є подібними, і Верховний Суд у зазначеній справі вже викладав висновок щодо застосування норм, на які посилається скаржник, касаційне провадження у справі № 903/871/21 за касаційною скаргою ПП "Гроно" в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Гроно" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 і рішення Господарського суду Волинської області від 31.03.2022 у справі № 903/871/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
В. Г. Суховий