08 листопада 2022 року м. Черкаси Справа № 925/210/22
Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду справу
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС”
до Уманського комунального підприємства “Комунальник”,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Уманська міська рада,
про стягнення 28121,06 грн
Секретар судового засідання Клочков А.І.
Представники учасників справи:
Позивач - не з'явився;
Відповідач- не з'явився;
Третя особа - не з'явився.
1. Позиції учасників справи, процесуальні дії суду та учасників у справі.
21.02.2022 Приватне акціонерне товариство “Страхова група “ТАС” (ідентифікаційний код 30115243, адреса місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 65) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманського комунального підприємства “Комунальник” (ідентифікаційний код 03366285, адреса місцезнаходження: 20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Горького, буд. 19) про стягнення 28121,06 грн матеріальної шкоди в порядку регресу (суброгації) в межах фактичних витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що внаслідок виплати страхового відшкодування потерпілому набув права зворотної вимоги (регресу) до відповідача, з вини якого, через незадовільний стан автомобільної дороги, відбулася дорожньо-транспортна пригода та внаслідок якої завдана майнова шкода потерпілому.
21.02.2022 ухвалою судді позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме: позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху сплатити судовий збір в розмірі 24811 грн до Державного бюджету України та надати суду докази сплати судового збору.
22.02.2022 Господарський суд Черкаської області надіслав позивачу ухвалу від 21.02.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яка повернута 12.04.2022 на адресу суду з довідкою АТ "Укрпошта" "за закінченням встановленого строку зберігання".
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, враховуючи Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" та введення з 24 лютого 2022 року на всій території Україні воєнного стану, Господарський суд Черкаської області 05.04.2022 повторно надіслав позивачу ухвалу від 21.02.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яку позивач отримав 18 квітня 2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення, яке повернуто до суду 26.04.2022.
27.04.2022 позивач надіслав до суду заяву (а. с. 35), у якій просив суд приєднати до матеріалів справи платіжне доручення від 15.02.2022 №3814 про сплату судового збору в розмірі 2481 грн (а. с. 36), яким усунув недоліки позовної заяви про стягнення коштів.
27.04.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 925/210/22, ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі надіслана учасникам справи: позивачу та відповідачу - рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, які вручено позивачу та відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення (а. с. 45-46).
18.05.2022 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а. с. 47-49), у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог, відповідач зауважив, що аргументи позивача є неправдивими, оскільки провадження відносно ОСОБА_1 , який у період з 11.02.2019 по 24.02.2019 перебував у трудових відносинах з відповідачем та обіймав посаду директора, будучи відповідальним за ліквідацію зимової слизькості, не забезпечив безпечних умов руху, не обробив проти ожеледними матеріалами проїжджу частину, в результаті чого трапилося зіткнення між автомобілями SubaruOutback, д.н. НОМЕР_1 та ВАЗ 210994, д.н. НОМЕР_2 , чим вчинив правопорушення, закрито на підставі ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є винна зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідач вважає, що позивач безпідставно звернувся до суду про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу (суброгації) з відповідача, оскільки жодного доказу неправомірності дій, встановленої вини відповідачем чи безпосередньо причинного зв'язку між ним та завданою шкодою позивачем не надав, а також доказів на підтвердження ремонтних робіт автомобіля ВАЗ 210994, д.н. НОМЕР_2 . Просив суд відмовити у задоволенні позову.
04.01.2022 враховуючи правовідносини, що виникли між учасниками справи, обраний позивачем спосіб захисту, обсяг та характер доказів у справі, ймовірність призначення у справі експертизи та/або виклик свідків та/або витребування доказів, категорію та складність справи, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.
Залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Уманську міську раду, як власника автомобільної дороги, неналежний стан якої, за твердженням позивача, спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Призначив розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 18.10.2022 об 11 год. 00 хв.
18.10.2022 у зв'язку з неявкою сторін суд ухвалив відкласти розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 25.10.2022 на 11 год. 30 хв.
18.10.2022 третя особа - Уманська міська рада подала до суду заяву, до якої додала копію рішення Уманської міської ради від 28.02.2020 № 4.36-73/7 та витяг з Переліку юридичних осіб публічного права Уманської міської ради та майна комунальної власності територіальної громади міста Умані, яке за ними закріплюється на праві господарського відання або оперативного управління у новій редакції. (а.с. 71-73)
21.10.2022 третя особа - Уманська міська рада подала до суду заяву, у якій просила розглядати справу без участі її представника (а.с. 82).
24.10.2022 відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без участі його представника (а.с. 84).
25.10.2022 у підготовче судове засідання сторони та третя особа не з'явилися. У підготовчому судовому засідання суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.11.2022 на 11 год. 30 хв.
07.11.2022 відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без участі його представника.
У судове засідання 08.11.2022 сторони та третя особа не з'явилися. Враховуючи подані сторонами заяви про розгляд справи без участі їх представників, суд ухвалив розглянути справу без участі представників сторін та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Участь у судовому засіданні є правом учасника судового процесу (п. 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України).
Явка учасників судового провадження в судове засідання судом обов'язковою не визнавалась.
У судовому засіданні 08.11.2022 суд завершив розгляд справи по суті.
Керуючись частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, суд підписав вступну та резолютивну частини судового рішення у справі №925/210/22 без його проголошення.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, що містяться у справі, та оцінивши їх у сукупності, суд
2. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.
Предметом позову є майнова вимога позивача до відповідача про стягнення виплаченого страхового відшкодування у розмірі 28121,06 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що внаслідок виплати страхового відшкодування потерпілому набув права зворотної вимоги до відповідача, з вини якого відбулася дорожньо-транспортна пригода та внаслідок якої завдана майнова шкода потерпілому.
Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є винна зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідач вважає, що позивач безпідставно звернувся до суду про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу (суброгації) з відповідача, оскільки жодного доказу неправомірності дій, встановленої вини відповідачем чи безпосередньо причинного зв'язку між ним та завданою шкодою позивачем не надав.
Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, предметом доказування у справі є обставини дорожньо-транспортної пригоди; завдання майнової шкоди потерпілому; виплати позивачем страхового відшкодування потерпілій особі та його розмір; вина відповідача у заподіянні майнової шкоди; зміст правовідносин, що виникли між сторонами; порушення суб'єктивного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.
2. Обставини, які не підлягають доказування у справі.
2.1. Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Суд бере до уваги, що преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Постановою судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.03.2019 у справі № 705/989/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягання у вигляді штрафу (а.с. 8).
Постановою суду встановлено, що ОСОБА_2 17.02.2019 року о 07 год. 40 хв. в м. Умань по вул. Челюскінців, керуючи автомобілем SubaruOutbackд.н. НОМЕР_1 не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого допустив виїзд на зустрічну смугу для руху автомобілів, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 220994 д.н. НОМЕР_2 , який рухався по своїй смузі. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Свою вину у вчиненому правопорушенні правопорушник в суді визнав частково, пояснивши, що дорога була на вигляд сухою, він впевнено керував автомобілем, та коли почав робити поворот, зрозумів, що його автомобіль заносить, так як дорога слизька, як "скло". Правил дорожнього руху він не порушував, а причиною дорожньо-транспортної пригоди були погодні умови "ожеледиця" та незадовільне утримання проїзної частини, на якій не було встановлено попереджувальних знаків про "ожеледицю".
Наявність погіршеного стану дорожнього покриття "ожеледиці", не звільняє водія ОСОБА_2 від дотримання вимог п. п. 2.3 «б», 12.1, 13.1 ПДР України.
Суд дійшов висновку про порушення ОСОБА_2 п.12.1 Правил дорожнього руху України, а тому в його діях наявний склад адміністративного правопорушення передбачений ст.124 КУпАП.
Враховуючи вимоги частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України факт та обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення та його вина не підлягають доказуванню у справі.
2.2. Постановою судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.10.2019 у справі № 705/987/19 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 140 КУпАП України закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності на підставі частини 2 статті 38 КУпАП.
Пунктом 7 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку із закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Відповідно до статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині третій цієї статті; у разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи або про її закриття.
Відповідно до Узагальненого науково-консультативному висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (джерело: http://www.vasu.gov.ua/nkr/pravovi_vusnovky/pravjvi_visnjvki_07.11.2017/), питання закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення врегульовано статтею 247 КУпАП. Приписи цієї статті встановлюють обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення. Зокрема, відповідно до пункту 7 частини першої цієї статті до підстав, за наявності яких провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, віднесено закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Закриття провадження можливе за одночасної наявності таких умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; закінчення встановленого законом двомісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення правопорушення (при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення).
Визначення на законодавчому рівні у статті 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов'язано з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб'єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.
При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням на момент розгляду такої справи строків накладення адміністративного стягнення, визначених статтею 38 КУпАП, необхідно враховувати положення статті 6 Конституції України, згідно з якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Отже, суди при здійсненні правосуддя повинні діяти у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, не втручаючись у діяльність інших гілок державної влади, зокрема діяльність адміністративних органів.
Пункт 7 частини першої статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.
Крім того, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні.
Отже, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правилами статті 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини.
Наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Вина осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, не встановлюється у справах, у яких провадження закривається.
Суд вважає нерелевантними висновки Верховного Суду, які були викладені у постановах від 07.02.2018 у справі №910/18319/16, від 16.04.2019 у справі №927/623/18 та на які посилається позивач, до даних правовідносин з огляду на таке.
Верховний Суд під час ухвалення постанов дійшов висновку, що застосування пункту 7 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи у скоєнні ДТП.
Відповідно до редакції частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, чинній до 16.11.2019, тобто у період ухвалення Верховним Судом постанов від 07.02.2018 та від 16.04.2019, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX частину 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій, чинній на час розгляду справи редакції (діє з 16.11.2019), за змістом якої лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, у період ухвалення Верховним Судом постанов від 07.02.2018 у справі №910/18319/16 та від 16.04.2019 у справі №927/623/18 Господарський процесуальний кодексу України вказував на обов'язковість для господарського будь-якої постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Внаслідок внесення законодавцем змін до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України лише постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У випадку закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення суд, ухвалюючи постанову, не притягує особу до адміністративної відповідальності та не накладає адміністративне стягнення.
У постанові про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення суд не встановлює вину особи.
Отже, питання чи мали місце дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою у випадку закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягають доказуванню у загальному порядку у справі про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї особи.
З наведеного суд дійшов висновку, що відповідальність відповідача за ліквідацію зимової слизькості та забезпечення безпечних умов руху, обставини оброблення протиожеледними засобами проїзної частини, в результаті чого трапилось зіткнення між автомобілями, підлягають доказуванню у загальному порядку.
3. Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
3.1. На підтвердження обставин, які є предметом доказування, позивач подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:
11.12.2018 позивач та ОСОБА_2 уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/9391782) та договір добровільного комплексного наземного страхування транспортних ризиків №АZ 11-942282 (а. с. 5).
Забезпеченим транспортним засобом за договорами страхування є автомобіль Subaru Outback, д.н. НОМЕР_1 .
17.02.2019 о 07 год. 40 хв. в м. Умань по вул. Челюскінців, 8 відбулася дорожньо-транспортна пригодаза участю застрахованого транспортного засобу Subaru Outback, д.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та транспортного засобу ВАЗ 210994, д.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 .
Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Власник пошкодженого застрахованого транспортного засобу Subaru Outback, д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявами про настання події та на виплату страхового відшкодування (а. с. 8, а. с. 15).
Для визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Subaru Outback, д.н. НОМЕР_1 проведено його огляд, про що складено акт огляду ТЗ (дефектна відомість) додаток 16 від 18.02.2019 (а. с. 10-11) та ремонтну калькуляцію № 03357_34 від 19.02.2022 (а. с. 12-14), відповідно до яких вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу Subaru Outback, д.н. НОМЕР_1 складала 98149,11 грн.
Позивач склав страховий акт №8538В/34/2019 на суму 56242,12 грн (а. с. 16), яку виплатив в якості страхового відшкодування ОСОБА_2 за полісом №АZ 11-942282, що підтверджується платіжним дорученням №13871 від 15.03.2019 (а. с. 17).
3.2. Відповідач, заперечуючи проти позову подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:
Згідно з інформаційним листом від 16.05.2022 №9923-13/04/7 "Про погодні умови 17 лютого 2022 року", виданого Метеорологічною службою другого розряду (М-ІІ) Умань 17.02.2019 близько 08 год. ранку відмічалася температура повітря +1,7 градусів тепла, опадів не було (а.с. 52), а, отже, як стверджує відповідач, необхідності обробки проти ожеледними матеріалами проїжджої частини не було, оскільки на вулиці спостерігалася плюсова температура.
3.3. Третя особа - Уманська міська рада додала копію рішення Уманської міської ради від 28.02.2020 № 4.36-73/7 та витяг з Переліку юридичних осіб публічного права Уманської міської ради та майна комунальної власності територіальної громади міста Умані, яке за ними закріплюється на праві господарського відання або оперативного управління у новій редакції (а.с. 71-73), на підставі яких суд встановив:
Міст по вулиці Челюскінців та АДРЕСА_1 рішенням Уманської ради закріплено за відповідачем у справі Уманським комунальним підприємством "Комунальник" на праві господарського відання.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема такими засобами як письмові докази
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України "Допустимість доказів").
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
На підставі поданих учасниками справи доказів, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Тому подані учасниками справи докази суд визнає належними.
Суд не встановив, що докази подані учасниками справи, отримані з порушенням закону. Тому подані докази суд визнає допустимими.
Подані учасниками докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Тому суд визнає докази, подані учасниками справи, достовірними.
4. Висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі
Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає встановленими обставини:
- виникнення між позивачем та потерпілим ОСОБА_2 майнового господарського зобов'язання на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та добровільного комплексного наземного страхування транспортних ризиків;
- 17.02.2019 о 07 год. 40 хв. в м. Умань по вул. Челюскінців, 8 відбулася дорожньо-транспортна пригодаза участю застрахованого транспортного засобуSubaruOutback, д.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та транспортного засобуВАЗ 210994, д.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 ;
- Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження;
- Відповідач - Уманське комунальне підприємство “Комунальник” є комунальним підприємством, управління яким здійснює Уманська міська рада;
- Автомобільна дорога (вулиця Челюскінців), на якій відбулася дорожньо-транспортна пригода, є комунальною власністю територіальної громади міста Умань;
- Рішенням Уманської міської ради автомобільну дорогу (вулицю Челюскінців) закріплено за відповідачем на праві господарського відання;
- ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП - порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів;
- Відносно директора відповідача ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 140 КУпАП України, у зв?язку з не ліквідацією зимової слизькості, не забезпечення безпечних умов руху, не оброблення проти ожеледними матеріалами проїзної частину, в результаті чого трапилось зіткнення автомобілів;
- Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 140 КУпАП України закрито за закінченням строку накладення адміністративного стягнення;
- Позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілому - власнику транспортного засобу SubaruOutback, д.н. СА6841ВОу розмірі 56242,12 грн;
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечення.
За змістом статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У даній справі, враховуючи обставин, які не підлягають доказуванню, встановлені постановою судді у справі про адміністративне правопорушення, яке набрало законної сили, враховуючи наявність чітких та переконливих доказів, а також вірогідність доказів поданих сторонами на підтвердження обставин, які є предметом доказування у справі, суд дійшов висновку про доведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема виникнення між позивачем та потерпілим зобов'язання на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, настання страхового випадку, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування потерпілому, перехід до позивача права вимоги до боржника у деліктному зобов'язанні.
Докази подані позивачем на доведення причин виникнення дорожньо-транспортної пригоди через неналежний стан автомобільної дороги та утворення ожеледиці суд визнає більш вірогідними, ніж докази подані позивачем на спростування цієї обставини.
Інформаційний лист від 16.05.2022 №9923-13/04/7 "Про погодні умови 17 лютого 2022 року", виданий Метеорологічною службою другого розряду (М-ІІ) Умань про те, що 17.02.2019 близько 08 год. ранку відмічалася температура повітря +1,7 градусів тепла, опадів не було (а.с. 52), не доводить відсутність ожеледиці та належний стан автомобільної дороги, де відбулася дорожньо-транспортна пригода. Лист також не доводить наявність на ділянці дороги попереджувальних знаків про можливість ожеледиці.
Водночас, факт складення посадовими особами Національної поліції України відносно директора відповідача ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 140 КУпАП України у зв?язку з не ліквідацією зимової слизькості, не забезпечення безпечних умов руху, не оброблення проти ожеледними матеріалами проїзної частину, в результаті чого трапилось зіткнення автомобілів, а також пояснення ОСОБА_2 , відображені у постанові Уманського міськрайонного суду Черкаської області у справі про адміністративне правопорушення, про те, що дорога була слизькою, що спричинило виїзд на смугу зустрічного руху, та про відсутність попереджувальних знаків про ожеледицю, вірогідно доводять наявність ожеледиці на ділянці дороги, не забезпечення відповідачем безпечних умов руху, не оброблення проти ожеледними матеріалами проїзної частини, в результаті чого трапилось зіткнення автомобілів.
Вказані докази, на переконання суду, спростовують твердження відповідача про відсутність необхідності обробки проти ожеледними матеріалами проїжджої частини.
На підставі поданих третьою особою у справі - Уманською міською радою письмових доказів суд установив, а відповідач не заперечував, що він є балансоутримувачем автомобільної дороги, на якій відбулася дорожньо-транспортна пригода.
5. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновок про порушення, невизнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
Предметом позову є вимога позивача про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 28 121,06 грн.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди через незадовільний стан автомобільної дороги.
Позивач у цій справі прагне захистити своє право на компенсацію виплаченого страхового відшкодування.
Передумовою виникнення спору є настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, внаслідок якої їх власникам завдано майнової шкоди.
Причиною виникнення спору є виплата позивачем потерпілому страхового відшкодування та звернення до відповідача з вимогою про його стягнення.
Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань. Договірне зобов'язання між позивачем і потерпілим ОСОБА_2 - за договором добровільного майнового страхування. Деліктне зобов'язання між потерпілим ОСОБА_2 та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП.
Суд встановив, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив на користь потерпілого ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 56242,12 грн. Враховуючи, що потерпілого ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного припорошення, що спричинило пошкодження транспортних засобів, позивач просив суд стягнути з відповідача 50% виплаченого страхового відшкодування.
Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права.
Кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з виплатою на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов'язані.
Вулиця є різновидом автомобільної дороги, яка розташована в межах населеного пункту.
Вулиці та дороги в населених пунктах підлягають обов'язковому виявленню, облікута утриманню відповідними суб'єктами господарювання (власниками, балансоутримувачами, яким делеговано такі повноваження).
Для правильного вирішення питання щодо стягнення у порядку суброгації відповідно до статті 993 ЦК України суми шкоди, завданої ДТП, важливим є встановлення фактичного власника чи балансоутримувача вулиці (автомобільної дороги місцевого значення).
Відповідач - Уманське комунальне підприємство “Комунальник” є комунальним підприємством, управління яким здійснює Уманська міська рада.
Cуд установив, а відповідач не заперечував, що він є балансоутримувачем автомобільної дороги, на які відбулася дорожньо-транспортна пригода
Власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані: постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об'єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів (пункт 11 розділу 2 "Обов'язки і права власників дорожніх об'єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій" Єдиних правил).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Якщо балансоутримувач дороги, який повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень, допустив бездіяльність, це є підставою для покладення на нього обов'язку з відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України.
Зважаючи на те, що причиною дорожньо-транспортна пригоди у тому числі є неналежний стан дорожнього покриття, то особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки є відповідач - балансоутримувач дороги.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Одним і способів судового захисту є відшкодування збитків.
На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов про доведення позивачем переходу до нього прав кредитора у деліктному зобов'язанні у зв'язку з виплатою страхового відшкодування.
Причиною дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілому завдано майнової шкоди, є неналежний стан автомобільної дороги.
Бездіяльність відповідача у незабезпеченні належного стану автомобільної дороги та не оброблення її протиожеледними засобами суд визнає неправомірною, між нею і шкодою є безпосередній причинний зв'язок. Вину відповідача суд визнає доведеною.
Отже, вимогу позивача про стягнення з відповідача 28121,06 грн суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
6. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки (пункт 5.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 у справі № 904/1448/20). Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування").
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування").
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 28121,06 грн.
Відносини, що виникли між позивачем та потерпілим, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, засновані на договорі добровільного страхування.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Відповідно до пункту 38.1.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини.
За правилами пп. 38.1.2. п.38.1. ст.38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик після виплати страхового відшкодування - має право подати регресний позов до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
Страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування за умов, передбачених у статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Позивач як страховик потерпілого не набув право регресу до відповідача. Таке право позивач міг би набути до страхувальника або водія, з вини яких завдано майнової шкоди потерпілому, або до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону, у випадку, якщо відносини між позивачем (страховиком) та потерпілим засновані договорі обов'язкового страхування.
Вимога позивача (страховика потерпілого) до відповідача (завдавача шкоди) не є регресною та заснована на інших нормах законодавства.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Предметом позову у цій справі є вимога позивача про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди через незадовільний стан автомобільної дороги.
Для правильного вирішення питання щодо стягнення у порядку суброгації відповідно до статті 993 ЦК України суми шкоди, завданої ДТП, важливим є встановлення фактичного власника чи балансоутримувача вулиці (автомобільної дороги місцевого значення).
Такий висновок наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 914/2011/19.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" розмежовано поняття "автомобільна дорога" та "вулиця".
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги", автомобільна дорога - це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.
Абзацом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що вулиця - це автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів.
Частиною третьою статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів поділяються на магістральні дороги (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці загальноміського значення (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці районного значення, а також вулиці і дороги місцевого значення.
Отже, вулиця (в розумінні зазначеного Закону) є різновидом автомобільної дороги, яка розташована в межах населеного пункту та державне значення якої визначається законодавцем у залежності від інтенсивності та організації руху.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу І Технічних правил ремонту і утримання вулиць та доріг населених пунктів, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.02.2012 №54, ці Технічні правила є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від їх форми власності, які виконують роботи з ремонту і утримання вулиць та доріг.
Абзацом 15 пункту 1.3. розділу І Технічних правил визначено, що технічний облік та паспортизація вулиць (доріг) - комплекс обов'язкових заходів, що проводяться постійно з метою одержання докладних відомостей про наявність та технічний стан вулиць (доріг) і штучних споруд в населених пунктах для раціонального планування робіт з їх реконструкції, ремонту та утримання.
Пунктом 8.10. Технічних правил передбачено, що технічний облік і паспортизацію виконує балансоутримувач вулично-дорожньої мережі.
Отже, вулиці та дороги в населених пунктах підлягають обов'язковому виявленню, обліку та утриманню відповідними суб'єктами господарювання (власниками, балансоутримувачами, яким делеговано такі повноваження).
Відтак, для правильного вирішення питання щодо стягнення у порядку суброгації (відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 ЦК України) суми шкоди, завданої внаслідок ДТП, важливим є встановлення фактичного власника чи балансоутримувача вулиці (автомобільної дороги місцевого значення).
Частина перша статті 17 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачає, що управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 19 Закону України "Про автомобільні дороги", основними обов'язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами. Отже, такі повноваження виділено законодавцем, як два самостійні повноваження органів місцевого самоврядування.
Організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах) відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, як повноваження у галузі будівництва.
Управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню, відповідно до пункту 1 частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, як повноваження у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку.
Відповідача - Уманське комунальне підприємство “Комунальник” є комунальним підприємством, управління яким здійснює Уманська міська рада.
На підставі поданих третьою особою у справі - Уманською міською радою письмових доказів суд установив, а відповідач не заперечував, що він є балансоутримувачем автомобільної дороги, на які відбулася дорожньо-транспортна пригода.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги", вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
Статтею 17 цього Закону регламентовано, що управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.
Пункт 4 частини першої статті 21 цього Закону передбачає, що органи місцевого самоврядування, які управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за обов'язок відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про дорожній рух", власники доріг або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, що знаходяться у їх віданні.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 16 Закону України від 30 червня 1993 року "Про дорожній рух» водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.
У частині першій статті 24 Закону "Про дорожній рух" передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Вимоги до експлуатаційного стану автомобільних доріг, вулиць населених пунктів, залізничних переїздів та технічних засобів організації дорожнього руху встановлює ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", який чинний від 01 січня 1998 року (далі - ДСТУ 3587-97).
Автомобільні дороги, вулиці і дороги населених пунктів та залізничні переїзди повинні на період їх експлуатації підтримуватися у справному стані і забезпечувати безпеку руху транспортних засобів та пішоходів.
Відповідно до пункту 2 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року (далі - Єдині правила), ремонт і утримання дорожніх об'єктів (крім залізничних переїздів), що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюється дорожньо-експлуатаційними організаціями, які належать до сфери управління "Укравтодору", а тих, що перебувають у комунальній власності, - відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями.
Власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані: постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об'єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів (пункт 11 розділу 2 "Обов'язки і права власників дорожніх об'єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій" Єдиних правил).
Якщо балансоутримувач дороги, який повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень, допустив бездіяльність, це є підставою для покладення на нього обов'язку з відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України.
Такий висновок наведено у у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 639/2132/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 916/2586/18.
7. Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
7.1 Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що внаслідок виплати страхового відшкодування потерпілому набув права зворотної вимоги (регресу) до відповідача, з вини якого, через незадовільний стан автомобільної дороги, відбулася дорожньо-транспортна пригода та внаслідок якої завдана майнова шкода потерпілому.
Правовою підставою позову позивач вказав одночасно як норми 1187, 1191 та Цивільного кодексу України, за змістом яких шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпек (ч. 2 ст. 1187 ЦК України); особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).
Оскільки за обставинами справи причиною заподіяння шкоди був неналежний стан автомобільної дороги суд не застосував до спірних правовідносин норми частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України у висновку про задоволення позову.
Оскільки правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов'язанні, суд не застосував у висновку про задоволення позову норми частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що під час розгляду справи, суд має керуватись принципом juranovitcuria («суд знає закон»). При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019 року у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
7.2 Відповідач правою підставою для відмови в позові вказував на норми статті 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Указаною нормою права врегульовано відносини між страхувальником та потерпілим. Правовідносини між сторонами виникли між страховиком та завдавачем шкоди.
З цих мотивів суд не застосував у висновках норми статті 1194 Цивільного кодексу України.
8. Розподіл судових витрат.
При зверненні до суду позивач сплатив за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2481,00 грн, на підставі платіжного доручення №3814 від 15 лютого 2022 року (а.с. 36).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір до підлягає відшкодування йому за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Уманського комунального підприємства “Комунальник” (ідентифікаційний код 03366285, адреса місцезнаходження: 20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Горького, буд. 19) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС” (ідентифікаційний код 30115243, адреса місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 65) 28121,06 грн (двадцять вісім тисяч сто двадцять одну гривню 06 копійок) матеріальної шкоди, 2481, 00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 копійок) витрат на сплату судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 30.11.2022.
Суддя А.І. Гладун