Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1669/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Коломійцева Андрія Юрійовича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" (місцезнаходження: 61001, місто Харків, вулиця Актюбінська, будинок 24; код ЄДРПОУ 37761936)
про стягнення 49 661,48 грн.
без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Коломійцев Андрій Юрійович звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом про стягнення з Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" 3% річних в розмірі 49 661,48 грн., нарахованих на суму заборгованості за використану електричну енергію. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги від 24.05.2021, укладеним між ТОВ "Трейденерджи" та КП "Міськелектротранссервіс", в частині своєчасної оплати електричної енергії, отриманої відповідачем на підставі зазначеного Договору у серпні 2021 року.
Згідно Договору № 1 про відступлення права вимоги від 10.09.2022 ТОВ "Трейденерджи", як Первісний кредитор, відступив ФОП Коломійцеву А.Ю. своє право вимоги за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги. Відповідно, позивач став новим кредитором в частині належного виконання КП "Міськелектротранссервіс" зобов'язань за Договором за серпень 2021 року в розмірі 9 590 710,20 грн. Таким чином позивач отримав право на звернення до господарського суду з метою стягнення грошових коштів і подав цей позов з метою стягнення з відповідача відсотків річних за протермінування оплати переданої ФОП Коломійцеву А.Ю. заборгованості перед Первісним кредитором.
Також позивач просить Суд покласти на КП "Міськелектротранссервіс" витрати зі сплати судового збору в сумі 2 481,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 жовтня 2022 року позовну заяву ФОП Коломійцева А.Ю. прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1669/22. Розгляд справи призначено без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
02 листопада 2022 року до суду надійшов відзив КП "Міськелектротранссервіс" на позовну заяву (вх. № 13048), згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог ФОП Коломійцева А.Ю. з огляду на те, що у відповідача відсутній обов'язок сплачувати будь-які кошти на користь позивача на підставі Договору №1 від 10.09.2022, оскільки сторони договору, який укладається в порядку передбаченому Законом України "Про публічні закупівлі" позбавлені можливості змінити його умови порівняно з тими, що містяться у тендерній документації як під час його підписання, так і після його підписання.
Крім того, відповідач зазначає, що за умовами Договору № 1 Первісний кредитор зобов'язаний був повідомити Боржника про відступлення права вимоги за цим Договором протягом десяти днів з моменту набрання чинності цим Договором. Однак, у встановлений строк КП "Міськелектротранссервіс" не повідомлено про зміну сторони у зобов'язанні, відповідно, жодної згоди на укладання Договору № 1 останній не надавав.
Також згідно Договору № 1 про відступлення права вимоги від 10.09.2022 у позивача виникло право вимоги до відповідача лише щодо частини заборгованості за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги від 24.05.2021 - за серпень 2021 року у розмірі 9590710,20 гривень. Інші умови щодо обсягу відступлених прав вимоги, в тому числі які є похідними від основної суми відступлених прав, в договорі № 1 про відступлення права вимоги відсутні. Таким чином, на переконання відповідача, ФОП Коломійцев А.Ю. не є стороною основного Договору і нарахування ним суми 3% річних є необґрунтованим.
Відповідач ставить під сумнів і посилання ФОП Коломійцева А.Ю. на підтвердження КП "Міськелектротранссервіс" суми боргу листом № 94 від 12.06.2022, зважаючи на той факт, що вказаний лист ніколи не надавався жодному підприємству, що підтверджується журналом реєстрації вихідних листів, а саме відсутністю запису у його реєстрації зважаючи на той факт, що 12.06.2022 (неділя) є вихідним днем, у який підприємство не реєструвало та не передавало жодних листів, а за № 94 обліковується кореспонденція підприємства за лютий 2022 року.
Фізична особа-підприємець Коломійцев Андрій Юрійович, в свою чергу, наданими позивачу процесуальними правами не скористався; у встановлений статтею 251 ГПК України строк відповідь на відзив до суду не подав.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Так, розглянувши справу № 922/1669/22 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.05.2021 між ТОВ "Трейденерджи" (Постачальником) та КП "Міськелектротранссервіс" (Споживачем) укладено Договір постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги (далі по тексту - Договір), за умовами якого Постачальник продає (постачає) за кодом СРУ за ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія (Електричну енергію) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії. За умовами пункту 3.1 Договору постачання електричної енергії здійснюється до 31.08.2021.
Розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць, починаючи з 1-го числа кожного місяця. Розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника (пункти 5.4, 5.5 Договору № 21/21-торги).
Відповідно до пункту 5.6, Договору, оплата за фактично спожиту електричну енергію за розрахунковий період здійснюється Споживачем у строк протягом 120 днів з моменту отримання Споживачем рахунку (платіжного документу) Постачальника електричної енергії, який надається протягом 7 днів після закінчення поточного розрахункового періоду.
При наявності фінансової можливості у Споживача, Постачальник електричної енергії може надати рахунок за наступний розрахунковий період.
Всі платіжні документи, що виставляються Постачальником Споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
Згідно з пунктом 13.1 Договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунку - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Також з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що 10 вересня 2022 року між ТОВ "Трейденерджи" (Первісним кредитором) та ФОП Коломійцевим А.Ю. (Новим кредитором) укладено Договір № 1 про відступлення права вимоги, згідно умов якого Первісний кредитор відступає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги від 24.05.2021 (далі за текстом - Основний договір) між Первісним кредитором та КП "Міськелектротранссервіс" (Боржник) і стає новим кредитором в частині вимоги від Боржника належного виконання зобов'язань за Основним договором за період серпень 2021 року у розмірі 9590710,20 грн. Право вимоги засновано на: Договорі про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги; Акті приймання-передачі електричної енергії № 93 від 31 серпня 2021 року (пункт 1.4 Договору № 1).
Повідомлення про заміну кредитора було направлено ФОП Коломійцевим А.Ю. на юридичну адресу КП "Міськелектротранссервіс" 22.09.2022, що підтверджується Описом вкладення до поштового відправлення.
Звертаючись до суду із даним позовом ФОП Коломійцев А.Ю. зазначив, що ТОВ "Трейденерджи" виконало умови Договору належним чином та направило відповідачу акт та рахунок для оплати заборгованості 07 вересня 2021 року.
КП "Міськелектротранссервіс", в свою чергу, зобов'язання з оплати вартості використаної у серпні 2021 року електричної енергії не виконало, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед ТОВ "Трейденерджи", як Первісним кредитором, у розмірі 9 590 710,20 грн., що підтверджується актом приймання-передачі електричної енергії № 93 від 31.08.2021.
Згідно з листом № 94 від 12.06.2022 відповідач визнав наявність заборгованості відповідно до направлених йому актів та рахунків у повному обсязі. Відповідач у цьому листі мотивував власну неспроможність здійснити оплату послуг з постачання електричної енергії затримкою у фінансуванні та наявність воєнного стану. Однак, на переконання позивача, обставини на які посилається КП "Міськелектротранссервіс" не є підставою для ухилення від виконання зобов'язань.
Всупереч погоджених умов Договору про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги, відповідач не здійснив оплату електричної енергії протягом 120 банківських днів з моменту отримання акту та рахунку. Внаслідок прострочення виконання КП "Міськелектротранссервіс" грошового зобов'язання, позивачем, як Новим кредитором за Договором № 1 про відступлення права вимоги, нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 49 661,48 грн. (в порядку статті 625 Цивільного кодексу України у період з 22.02.2022 по 22.09.2022).
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, враховуючи також заперечення відповідача, суд виходить із наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
Також статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
У відзиві на позовну заяву КП "Міськелектротранссервіс" зазначає, що згідно частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених Законом. Заміна сторони у зобов'язанні суперечить Закону в цілому, оскільки договір про закупівлю укладається відповідно до Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей визначених Законом України "Про публічні закупівлі", тобто за результатами процедури закупівлі. Отже, чинним законодавством передбачено заборону на укладення договору без застосування тендерних процедур, порушення якої має наслідком нікчемність договору.
Відповідно до положень частини першої статті 638 Цивільного кодексу України та частини другої статті 180 Господарського кодексу України , істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Водночас положення статті 41 Закон України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не містять заборону про передавання прав та обов'язків за договором державної закупівлі, натомість вказано, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі. Щодо заміни сторони у зобов'язанні жодних застережень Закон не містить.
Так, при укладанні Договору № 1 про відступлення права вимоги змінився лише кредитор (при цьому, первісний кредитор вже мав виконати свої зобов'язання по Основному договору), а законодавством заміна кредитора не визначена як зміна істотних умов договору. Оскільки сторони за договором не є істотними умовами договору, тому посилання відповідача на норми цієї статті є безпідставними.
Суд також критично оцінює посилання представника відповідача на те, що ФОП Коломійцев А.Ю. не є стороною основного Договору і нарахування ним суми 3% річних є необґрунтованим.
За загальним правилом, встановленим у статті 514 ЦКУ, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Отже, виходячи із загальних правил та положень статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов'язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).
Також варто звернути увагу на те, що у разі існування зобов'язання забезпечувального характеру (неустойки, поруки, застави тощо) щодо головного зобов'язання, за яким відступається право вимоги, відповідні забезпечувальні права кредитора також передаються новому кредитору.
Згідно статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Зі змісту наведених норм слідує, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто, заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі, а відтак, суд зазначає, що КП "Міськелектротранссервіс" продовжує залишатися зобов'язаною особою саме за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги.
При цьому, умовами Договору про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги не передбачено обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. Водночас, в якості доказів направлення КП "Міськелектротранссервіс" повідомлення про заміну кредитора, до позовної заяви ФОП Коломійцевим А.Ю. було надано Опис вкладення до поштового відправлення від 22.09.2022.
Згідно також статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до пункту 3.1 Договору № 1 про відступлення права вимоги Первісний кредитор на момент підписання цього Договору, передав Новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим Договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за Основним договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).
Укладений між ТОВ "Трейденерджи" та КП "Міськелектротранссервіс" правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Так, згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 ЦК України).
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.
Відповідно також до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується, зокрема, виконання умов Договору про постачання електричної енергії споживачу № 21/21-торги, а отже до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо фактичного постачання електричної енергії за Договором, аналіз документів, поданих на підтвердження такого постачання, виконання відповідачем зобов'язань з прийняття і оплати вартості використаної електричної енергії та інше.
Як вже було встановлено судом, умовами пункту 5.6 Договору визначено, що оплата за фактично спожиту електричну енергію за розрахунковий період здійснюється Споживачем у строк протягом 120 днів з моменту отримання Споживачем рахунку (платіжного документу) Постачальника електричної енергії, який надається протягом 7 днів після закінчення поточного розрахункового періоду. Всі платіжні документи, що виставляються Постачальником Споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору.
Однак, відповідного рахунку (платіжного документу) матеріали даної справи не містять. Позивачем також не надано до суду жодних доказів на підтвердження належного виконання умов Договору ТОВ "Трейденерджи", як Первісним кредитором, умов договору щодо направлення рахунку для оплати заборгованості за серпень 2021 року відповідачу та, відповідно, і його отримання.
Крім того, Актом приймання-передачі електричної енергії № 93 від 31.08.2021 на суму 9 590 710,20 грн., не містить підпису повноважного представника та печатки КП "Міськелектротранссервіс", а отже, обсяг та вартість переданої згідно Акту № 93 від 31.08.2021 електричної енергії не можуть вважатися погодженими КП "Міськелектротранссервіс". Доказів направлення такого Акту на адресу відповідача, або ж відмови відповідача від його підписання матеріали справи також не містять.
Суд також не приймає твердження позивача щодо визнання заборгованості КП "Міськелектротранссервіс" у листі № 94 від 12.06.2022, оскільки в ньому зазначено загальну суму боргу в розмірі 18 933 245,84 грн. без зазначення періодів іі виникнення, а отже з такого листа неможливо виділити борг за електричну енергію за серпень 2021 року на суму 9 590 710,20 грн. Крім того, відповідач ставить під сумнів існування такого листа № 94 від 12.06.2022, зважаючи на той факт, що вказаний лист ніколи не надавався жодному підприємству, що підтверджується журналом реєстрації вихідних листів, а саме відсутністю запису у його реєстрації зважаючи на той факт, що 12.06.2022 (неділя) є вихідним днем, у який підприємство не реєструвало та не передавало жодних листів, а за № 94 обліковується кореспонденція підприємства за лютий 2022 року.
За таких обставин, сам лише Лист № 94 від 12.06.2022 не може бути прийнятий судом в якості належного та достатнього доказу, що підтверджує факт постачання у серпні 2021 року КП "Міськелектротранссервіс" електричної енергії на суму 9 590 710,20 грн.
Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши в сукупності надані позивачем докази, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов до висновку, що вони не можуть бути прийняті як належні, оскільки не є беззаперечними у взаємному зв'язку та не дають змогу повно, чітко, об'єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані, а саме: факту постачання у серпні 2021 року КП "Міськелектротранссервіс" електричної енергії на суму 9 590 710,20 грн., направлення ТОВ "Трейденерджи", як Первісним кредитором, на адресу відповідача рахунку (платіжного документу) за серпень 2021 року на суму 9 590 710,20 грн. та отримання такого рахунку КП "Міськелектротранссервіс". За таких обставин неможливо визначити також, чи виникло у відповідача зобов'язання з оплати електричної енергії та строки прострочення такого зобов'язання згідно пункту 5.6 Договору.
Відповідно, без прострочення виконання КП "Міськелектротранссервіс" грошового зобов'язання неможливо також застосувати до нього приписи статті статті 625 Цивільного кодексу України у заявлений позивачем (як Новим кредитором за Договором № 1 про відступлення права вимоги) період - з 22.02.2022 по 22.09.2022.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
У рішенні від 10.11.2005 Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а відтак задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається судом за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 2, 13, 15, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України -
В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Коломійцева Андрія Юрійовича відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "01" грудня 2022 р.
Суддя В.В. Рильова