Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1485/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Виробничо-комерційного підприємства ТОВ "Торгсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тютюнова компанія Слобожанщини"
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Виробничо-комерційне підприємство ТОВ "Торгсервіс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тютюнова компанія Слобожанщини" про стягнення заборгованості за договором № 199 від 13.07.2020 року в розмірі 292403,01 грн., з яких 222789,21 грн. основного боргу, 40444,66 грн. штрафу та 29169,14 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.09.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - дев'ять днів з дня вручення даної ухвали суду.
Через канцелярію Господарського суду Харківської області 27.09.2022 представник позивача надав заяву про усунення недоліків позовної заяви, яка була надіслана поштою 21.09.2022.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.
Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.
Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 12.10.2022 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Від відповідача ухвала про відкриття провадження у справі повернулась за зворотною адресою з відміткою пошти "адресат відсутній".
Від відповідача не надходило заяви про продовження строків на подачу відзиву на позов.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Згідно з п. п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п. 11, 17 Правил).
Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).
Відповідно до п. п. 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи вищевикладене та факт направлення судом ухвал на офіційну адресу відповідача у справі та повернення вказаної ухвали із відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою, суд доходить висновку про належне повідомлення відповідача у даній справі.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.
Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
13.0.2020 року між Виробничо-комерційним підприємством ТОВ "Торгсервіс" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тютюнова компанія Слобожанщини" (відповідач) було укладено договір поставки № 199.
Пунктом 1.1 договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти товар відповідно до замовлень на поставку товару, наданих покупцем, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати вказаний товар.
Пунктом 2.8 передбачено, що прав власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної на такий товар сторонами.
Відповідно до п. 6.4 договору, покупець оплачує поставлений за цим договором товар протягом 30 календарних днів з моменту виконання постачальником зобов'язання з поставки такого товару.
Як свідчать матеріали справи, позивачем протягом лютого 2022 року на виконання умов вищезазначеного договору було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи (арк. спр. 40-152).
Проте, як зазначає позивач, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату поставленого товару, у зв'язку з чим 13.06.2022 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 43/05-22 із вимогою погасити заборгованість. Направлення вказаного листа підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.
На вищезазначений лист відповідачем було надано відповідь, в якій останній зазначає про те, що у зв'зку з військовим станом в Україні та зокрема бойовими діями на території Харківської області, відповідач не має можливості виконати зобов'язання за укладеними договорами. Також відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України, в якому зазначено про те, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажором.
В свою чергу позивач, 10.08.2022 року направив на адресу відповідача лист про погашення заборгованості.
Проте відповідач не здійснив оплати товару в повному обсязі, а здійснив лише один платіж на суму 46131,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10463 від 11.08.2022 року, який було зараховано позивачем як часткові оплати за видатковими накладними.
Так, після здійсненої відповідачем часткової оплати, заборгованість відповідача за поставлений з 20.01.2022 року по 23.02.2022 року товар становить 222789,21 грн.
Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач не здійснив оплату товару у встановлені договором строки, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основної заборгованості в розмірі 222789,21 грн., а також нарахованих інфляційних втрат та штрафу за порушення строків оплати товару.
Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже було зазначено вище, на підтвердження доказів поставки товару відповідачу, позивачем було надано до суду видаткові накладні, які наявні в матеріалах справи (арк. спр. 40-152).
Так, із наданих позивачем видаткових накладних вбачається, що позивачем у період з 20.01.2022 року по 23.02.2022 року було поставлено відповідачу товар згідно умов договору.
В той час, як відповідачем було здійснено платіж в розмірі 46131,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10463 від 11.08.2022 року, який було частково зараховано позивачем за видатковими накладними які останнім не заявлені до стягнення та були раніше, а також за видатковими накладними:
- № РН SU-0001505 від 20.01.2022 року в сумі 855,34 грн. (залишок 51,46 грн.);
- № РН SU-0001523 від 20.01.2022 року в сумі 1475,21 грн. (залишок 187,19 грн.);
№ РН SU-0001533 від 20.01.2022 року в сумі 420,74 грн. (залишок 206,76 грн.).
Докази здійснення оплат за рештою заявлених до стягнення видаткових накладних, в матеріалах справи відсутні.
В свою чергу, як вже було зазначено вище, позивач звертався до відповідача з листами від 13.06.2022 року та від 10.08.2022 року щодо погашення заборгованості.
Проте відповідач у відповіді на лист посилається на форс-мажорні обставини, які виникли внаслідок військового стану в України та зокрема бойові дії на території міста Харкова. На підтвердження вказаних обставин, відповідач у своїй відповіді послався на лист Торгово-промислової Палати України.
28 лютого ТПП повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Одночасно сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази причинно-наслідкового зв'язку між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов'язань.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених обставин та здійсненої відповідачем оплати, заборгованість відповідача за видатковими накладними за період з січня по лютий 2022 року складає 222789,21 грн.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, докази відсутності заборгованості чи здійснення оплат не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 199 від 13.07.2020 року в розмірі 222789,21 грн. основного боргу обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 29169,14 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги порушення відповідачем строків оплати за договором, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його правомірність та обґрунтованість в сумі 29169,14 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 40444,66 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином неустойкою є штраф та пеня, які нараховуються у відповідності до умов договору чи прямої вказівки законодавства.
Так в даному випадку позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції у розмірі 40444,66 грн.
В свою чергу із розрахунку позивача вбачається, що 37327,02 грн. є пенею, нарахованою на підставі п. 8.3 договору.
Відповідно до п. 8.3 договору, за прострочення сплати вартості поставленого товару покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі облікової ставки, що встановлюється Національним Банком України у відсотках річних, нарахованої на суму простроченої заборгованості.
Отже, штрафні санкції у сумі 37327,02 грн. є пенею, нарахування якої передбачено п. 8.3 договору за порушення зобов'язань відповідача з оплати поставленого товару.
Щодо решти штрафних санкцій в сумі 3117,64 грн., суд зазначає наступне.
В даному випадку, як вже було зазначено вище, позивачем у прохальній частині позову заявлено до стягнення загальний розмір штрафних санкцій в сумі 40444,66 грн.
Проте із наданого розрахунку штрафу, позивачем підтверджено лише підстави для нарахування пені в сумі 37327,02 грн., в той час, як позивачем не обґрунтовано підстави нарахування залишку штрафних санкцій у сумі 3117,64 грн. (40444,66 грн.-37327,02 грн.=3117,64 грн.).
В той час, як у тексті позовної заяви позивачем зазначається розрахунок 3% річних в розмірі 3181,92 грн., тобто іншої суми ніж залишок від штрафної санкції 3117,64 грн.
Проте по-перше позивачем не обґрунтовано підстави нарахування вказаної штрафної санкції, тобто на підставі якого пункту договору чи прямої вказівки законодавства позивачем нараховано відповідну штрафну санкцію.
По-друге 3% річних не заявлено до стягнення позивачем у прохальній частині позову.
Таким чином, із заявлених позивачем штрафних санкцій в сумі 40444,66 грн. обґрунтованим та підтвердженим є лише розмір пені в сумі 37327,02 грн.
Судом перевірено розрахунок пені, наданий позивачем та встановлено, що він відповідає умовам договору щодо здійснення нарахування з урахуванням 30- денної відстрочки платежу, а також ч. 6 ст. 232 ГП України та не перевищує 6 місяців нарахування за кожен період прострочення, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 37327,02 грн. підлягають задоволенню.
Щодо решти штрафних санкцій в розмірі 3117,64 грн., то суд зазначає, що їх розмір є необґрунтованим, оскільки позивачем не підтверджено підстави нарахування вказаної штрафної санкції (пункт договору чи норма законодавства), у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 231, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тютюнова компанія Слобожанщини" (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12, код ЄДРПОУ 43242503) на користь Виробничо-комерційного підприємства ТОВ "Торгсервіс" (41300, Сумська область, м. Кроливець, вул. Кооперативна, 4, код ЄДРПОУ 30033501) 222789,21 грн. основного боргу, 37327,02 грн. пені, 29169,14 грн. інфляційних втрат та 4339,28 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "02" грудня 2022 р.
Суддя Н.С. Добреля