Справа № 296/8451/21
2/296/204/22
"15" листопада 2022 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Гусєва О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги по водопостачанню та водовідведенню,-
КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради звернулось до Корольовського районного суду м. Житомира з вказаним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за надані послуги по водопостачанню та водовідведенню в розмірі 5764,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн.
Позовні вимоги КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради обґрунтовує тим, що відповідачка ОСОБА_2 проживає та зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_1 , являється споживачем послугами з водопостачання та водовідведення, від вказаних послуг не відмовлялася. Однак, внаслідок порушення обов'язку щодо оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення за період з 11.2013 року по 08.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 5764,00 грн. У видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за надані послуги по водопостачанню та водовідведенню відмовлено.
Ухвалою від 23.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а.с. 19).
Ухвалою від 11.04.2022 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.45).
15.04.2022 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просила у повному обсязі відмовити у задоволенні позовних вимог КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення 5764,00 грн. Зазначила, що у позовній заяві представник позивача посилається на ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», які втратили чинність. Окрім того, вказаний нормативний документ, зокрема його пункт 5,13, навіть під час його дії, не підлягав до застосування з огляду на те, що будинок (гуртожиток) АДРЕСА_2 запроектовано та побудовано раніше введення в дію ДБН В.2.2-15-2005. Наголосила, що вона не вчиняла жодної дії, як от не приймала виконання та не підтверджувала вчинення певних дій (надання послуг) позивачем. Таким чином існує спір щодо правочину, який не було вчинено (договір не укладався ані письмового ані усно), на даний час таким правочин не визнавався дійсним у судовому порядку. Жодна юридична особа, зокрема КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради не зверталася до неї з пропозицією укласти письмовий правочин (договір) про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. Позивачем не долучено до позовної заяви належних та допустимих доказів щодо звернення до відповідача з пропозицією та надання їй проекту договору для підписання. Статтею 19 спеціального Закону України «Про захист прав споживачів» прямо встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється, а також прямо встановлено заборону на вимогу оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання - відповідної згоди вона ніколи не надавала позивачу. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, а також перелік форм агресивної підприємницької практики, встановленої вказаною статтею, не є вичерпним. При цьому, ч. 6 ст. 19 спеціального Закону України «Про захист прав споживачів» прямо встановлено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійними. Також позивачем не надається відповідачу та жодного разу не надавалась раніше необхідна, доступна та своєчасна інформація про агресивно нав'язані послуги. Обсяг, зміст, умови та порядок надання такої інформації, чітко передбачено спеціальними законами, проте не дотримується позивачем у відношенні до відповідача. Відтак послуга з водопостачання та водовідведення є нав'язаною їй позивачем в умовах втаємничення від неї обсягу та змісту взаємних прав та обов'язків, предмету договору, його вартості (розміру платежу), ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послугу у спосіб, встановлений законом. КП «Житомирводоканал» своєю прямо незаконною бездіяльністю свідомо порушило загальну засаду цивільного законодавства - свободу договору, встановлену ст. 3 Цивільного кодексу України, принцип рівності сторін договору, та у примусовому порядку намагається стягнути з неї кошти за спірними відносинами, існування яких не встановлено у судовому порядку, а зміст, предмет та вартість яких є невідомими для особи, до якої висунуто вимоги оплати. Надана позивачем довідка-розрахунок суми боргу не є належним та допустимим доказом, ураховуючи, що ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено щомісячну деталізацію (надання) виконавцями комунальних послуг інформації щодо складових плати у рахунках споживачів. Аналогічним чином обов'язковість та зміст щомісячних рахунків (інформація, що міститься в рахунках) прямо передбачено ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Жодного щомісячного рахунку позивачем не долучено до матеріалів провадження, сама довідка розпочата з дати 11.2013р. (вхідне сальдо на початок місяця 1470,72 грн., за місяць нараховано 19,22грн., вихідне сальдо на кінець місяця 1489,94грн.). Сума 1470,72грн. не могла безпосередньо водночас виникнути у 11-му або 10-му місяці 2013 року та відповідно її накопичення є ще більше задавненим та сягає суттєво більш раннього часу, орієнтовно 2004 ... 2005 років. Рахунки щодо таких щомісячних нарахувань, загальна сума яких дорівнювала-б сумі вимоги позивача (5764,0 грн.), останнім не долучено до матеріалів справи та не доведено. Також вказана довідка-розрахунок суми боргу, навіть датована з 11.2013р. свідчить щодо спливу строку позовної давності, про застосування якої у цій справі робить заяву відповідач. Додатково звертає увагу, що стягнення коштів за станом на 01.2018р. (3819,01грн.) вже увійшло до судового рішення від 29.10.2019р. № 296/9617/19 (2-н296/594/19), а за станом на 01.11.2013р. (1470,72грн.) до судового рішення від 07.08.2014р. № 296/2819/14-ц. Відтак позивач продовжує недобросовісні дії та у судовому порядку намагається втретє стягнути частину однієї і тієї самої суми (втретє частково вносить до предмету вимог одні і ті самі періоди часу) (а.с.47-51).
26.04.2022 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду письмову заяву про застосування позовної давності у даному спорі (а.с.53).
07.06.2022 року представник позивача ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив в якій зазначила, що відповідач фактично зареєстрована та являється власником житла за адресою: АДРЕСА_3 , по вказаній адресі жодних оплат за отримані послуги за вказаний період в позовній заяві не надходило, хоча послуга надається в повному обсязі. Наголошує, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати отриманих послуг. Звертає увагу, що відповідачем не надано жодного доказу того, що надані послуги є неналежної якості, відповідач жодного разу не зверталася до підприємства з претензією неналежної якості, некоректних нарахувань чи відмови від прийняття послуг з водопостачання та водовідведення. Додатково повідомляє, що відповідно до ДБН.2.2-15-2019 затверджені наказом №87 від 26.03.2019 року (в позовні заяві помилково вказано стару редакцію) житлові будинки повинні обладнуватися господарсько-питним водопроводом холодної і гарячої води, побутовою каналізацією. Вказані норми є загальнообов'язковими та незмінними, не залежно від редакції ДБН. Посилання відповідача на статтю Закону України «Про захист прав споживачів» є недоцільним по даній справі, оскільки вказаний Закон регулює загальні цивільно-правові відносини. Щодо регулювання в сфері житлово-комунальних послуг, а саме послуг водопостачання та водовідведення, існують спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють дану сферу, та якою користується та керується в своїй роботі КП “Житомирводоканал”. Щодо нарахованої суми заборгованості та періоду стягнення, то єдиною фактично стягнутою сумою за адресою відповідача була проведена в примусовому порядку Корольовським відділом ДВС - 1 470,72 грн. по рішенню суду у справі 296/2819/14 за попередній період, дана сума відображена в роздруківці з особового рахунку (яка знаходиться в матеріалах справи), станом на листопад 2013 року. Фактично стягнута та перерахована підприємству вказана сума в березні 2020 р. (згідно наданої роздруківки з о/р). Відповідно період за який розраховується сума заборгованості, що підлягає стягненню в пред'явленому позові КП “Житомирводоканал”, рахується з листопада 2013 року. Тобто звинувачення відповідача в недобросовісності підприємства та тричі стягнутої суми є необґрунтованим та недоведеним. Отже, сума заборгованості яка підлягає стягненню розраховується з листопада 2013 р. по серпень 2021 р. без вхідного сальдо, тобто без попереднього стягнутого боргу відповідача. Додатково зазначає, що посилання у відзиві на справи № 296/9617/19 та № 296/2819/14 не мають відношення до даного позовного провадження, так як сума боргу яка підлягає стягненню та період стягнення не повторюються як про це вказує відповідач (а.с.65-67).
28.06.2022 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких зазначила, що послуга, яку агресивно нав'язує їй позивач та вимагає оплати є послугою неналежної якості на підставі закону ураховуючи, що договір відсутній, інформація про послугу їй не надавалася жодним чином, відповідні докази у матеріалах справи відсутні. Жоден з наведених позивачем ДБН не має відношення до спірних відносин, у зв'язку з тим, що будинок АДРЕСА_2 побудовано гуртожитком та значно раніше уведення в дію вказаних ДБН, під час дії яких будинок (гуртожиток) також не проходив реконструкцію (не реконструювався з часу побудови до сьогодні). Наголосила, що Закон України «Про захист прав споживачів», будучи спеціальним саме у сфері захисту прав споживачів, регулює відносини між споживачами та продавцями товарів і виконавцями послуг будь-яких сфер споживання, у даному випадку безпосередньо у сфері житлово-комунальних послуг, зокрема послуг водопостачання та водовідведення. Звернула увагу, що 26.12.2019 року Корольовським районним судом м. Житомира було видано судовий наказ у справі №296/9617/19 про стягнення з неї на користь КП «Житомирводоканал» Житомирської міської ради заборгованості по період 01.2018 року в сумі 3819,01 грн., який ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 23.03.2020 року був скасований. Крім того, Корольовським районним судом м. Житомира 07.08.2014 року було прийнято заочне рішення у справі №296/2819/14-ц про стягнення з неї на користь КП «Житомирводоканал» Житомирської міської ради заборгованості в сумі 1470,72 грн., орієнтований період з 2004…2005 по 11.2013 р. включно. За судовим наказом у справі №296/9617/19 і за заочним рішенням у справі №296/2819/14-ц було відкрито виконавче провадження та обидва виконавчі провадження були одночасно спрямовані за місцем її роботи для примусового виконання. У примусовому порядку з неї було стягнуто суму 2049,53 грн. в межах ВП 60968010 за судовим наказом у справі №296/9617/19, а у межах ВП53778751 за виконавчим листом, виданим за заочним рішенням у справі №296/2819/14ц примусове стягнення не виконувалось. Проте, примусово стягнуті кошти державним виконавцем повернуті не були, кошти в сумі 1470,72 були незаконно віднесені на рахунок іншого виконавчого провадження (а.с.81-89).
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених у позові та у відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо позовних вимог з підстав викладених у відзиві та у запереченнях на підповідь позивача на відзив.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, доходить наступного висновку.
Відносини з надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-IV, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017р. №2189-VІІІ, Цивільним кодексом України, Житловим кодексом України, Законом України «Про питну воду і питне водопостачання» від 10.01.2002р. №2918-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення".
Так, згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004р. №1875-IV (тут і на далі в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004р. №1875-IV передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. №2189-VІІІ комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. №2189-VІІІ передбачене право споживача одержувати вчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" від 09.11.2017р. №2189-VІІІ, споживач здійснює оплату за спожиті житлово - комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово - комунальних послуг, отриманих ним до укладання відповідного договору.
Статтею 22 Закону України "Про питну воду і питне водопостачання" від 10.01.2002р. №2918-ІІІ також передбачено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги - водопостачання, газ, електричну і теплову енергію, інші послуги - стягується по затвердженим у встановленому порядку тарифам.
У відповідності до п. 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).
Приписами ч. 4 ст. 23 та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017р. №2189-VІІІ визначено, що послуги з централізованого водопостачання/водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання/водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
У відповідності до п. 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).
Отже нарахування за користування послугами водопостачання та водовідведення проводиться на підставі укладеного договору, виходячи з розміру затверджених тарифів та показань засобів обліку та/або за нормами, затвердженими в установленому порядку. При цьому споживач не звільняється від оплати житлово - комунальних послуг, отриманих ним до укладання відповідного договору.
Такий висновок відповідає позиції Верховний Суд України, яка викладена у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 про те, що не дивлячись на те, що відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються між їх учасниками виключно на договірних засадах, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Разом з цим, такому праву споживача прямо відповідає його обов'язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду,є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання відповідачки ОСОБА_2 з 21.02.1989 року є АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї від 16.09.2021р., відомостями з УДМС України, даними нотаріально посвідченої довіреності від 26.06.2020р., та не заперечується відповідачкою (а.с. 4, 18, 37).
Будинок за вказаною адресою є багатоквартирним та обладнаний центральною системою водопостачання та водовідведення. Послуги надаються Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради.
Проживаючи за вказаною адресою відповідачка ОСОБА_2 отримує послуги з водопостачання та водовідведення, тобто є їх споживачем, що також підтверджується відкритим на її ім'я абонентським особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Виходячи з наведених вище обставин та наданих в їх підтвердження доказів, суд доходить висновку, що сторони знаходились у фактичних договірних відносинах, згідно з якими позивач надавав відповідачці послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачка була зобов'язана сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період
Згідно наданої позивачем довідки про стан розрахунків за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2013 року до 31.08.2021 року за адресою АДРЕСА_3 , по особовому рахунку НОМЕР_1 обліковується заборгованість в сумі 5764,00 грн. (а.с.5-7).
Вирішуючи питання обґрунтованості заявленої до стягнення суми суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що питання існування зобов'язальних правовідносин між сторонами з приводу надання та отримання послуг з водопостачання та водовідведення, а також стягнення боргу за такі послуги, неодноразово було предметом розгляду в суді.
Так, заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира у справі №296/2819/14-ц від 07.08.2014 року задоволено позов КП “Житомирводоканал” Житомирської міської ради до ОСОБА_2 та стягнуто з відповідачки на користь позивача заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.01.2009р. по 01.11.2013р. в сумі 1470,72грн. (а.с. 110-112). На виконання вказаного заочного рішення 27.01.2015 було видано виконавчий лист (а.с. 116).
Відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 23.02.2021 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 07 серпня 2014 року було скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 669,58 грн. В решті позовних вимог (в сумі 801,14грн) відмовлено (а.с.95-97).
При цьому вбачається, що на момент скасування заочного рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 07 серпня 2014 року апеляційною інстанцією, воно було виконано в квітні місяці 2020 року, тобто з ОСОБА_2 у примусовому порядку було стягнуто 1470,72 грн. боргу.
Зокрема, як вбачається з банківської виписки про рух коштів за 22.04.2020р. та довідки про стан розрахунків за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2019 року до 31.08.2021 року (з урахуванням вхідного боргу) за адресою АДРЕСА_3 , особовий рахунок НОМЕР_1 відкритого на ім'я ОСОБА_2 , в квітні 2020 року Корольовським відділом ДВС було зараховано кошти з примусового стягнення боргу в справі №296/2819/14 в сумі 1470,72 грн. (а.с. 102, 103).
Вказані обставини були встановлені Корольовським районним судом м. Житомира та Житомирським апеляційним судом у справі №296/9617/19. У даній справі Корольовським районним судом м. Житомира було видано судовий наказ від 29.10.2019р. про стягнення з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Житомирводоканал» Житомирської міської ради 3819,01грн. боргу. Наказ було передано стягувачем на примусове виконання, однак в подальшому за заявою боржника був скасований ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 23.03.2020р. Вважаючи, що даний судовий наказ було частково виконано в сумі 1470,72грн. ОСОБА_2 подала заяву про поворот виконання судового наказу виданого у справі №296/9617/19. Проте, ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 19.05.2021р., залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20.10.2021р., у задоволенні заяви про поворот виконання судового наказу було відмовлено. Зокрема суд першої та суд апеляційної інстанції встановили, що кошти в сумі 1470,72грн. були стягнуті під час примусового виконання рішення у справі №296/2819/14-ц від 07.08.2014 року (а.с. 98-102).
Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для дослідження наданих відповідачкою копій документів та встановлення обставин виконання судових рішень у справі №296/2819/14-ц та у справі №296/9617/19, оскільки такі обставини уже були встановлені судом у іншій справі.
Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовом, оскільки відповідачем дійсно допущено порушення з оплати послуг з водопостачання та водовідведення.
Разом з тим відповідачкою подано до суду заяву про застосування строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України). Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу, про що визначено правову позицію у Постанові ВС від 17 лютого 2021 року, у справі № 760/16111/15-ц, провадження № 61-1393св19.
При цьому звернення до суду із заявою про видачу судового наказу не перериває перебіг строку позовної давності, про що вказано в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17.
З довідки про стан розрахунків за послуги водопостачання та водовідведення вбачається, що заборгованість нараховувалась позивачем щомісяця за період з 01.11.2013р. по 31.08.2021р., при цьому відповідачкою самостійно будь-яких платежів не здійснювалося. Як вказувалося вище, оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), позовна заява була подана до суду 28.09.2021 року, а тому суд вважає, що у задоволенні позову у частині вимог про стягнення заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2013 року по 31.08.2018 року слід відмовити, у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого просила відповідачка. При цьому суд не вбачає підстав для поновлення цього строку, оскільки відповідного клопотання позивачем подано не було.
Отже сума боргу підлягає стягненню в межах 3-річного строку позовної давності, за період з 01.09.2018 року по 31.08.2021 року у розмірі 3705,71 грн. З урахуванням наведеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При цьому суд не вбачає підстав для зменшення суми боргу на 801,14грн., які були стягнуті на виконання заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира у справі №296/2819/14-ц від 07.08.2014 року, яке в подальшому було скасовано. Як вбачається з довідки про стан розрахунків, після скасування вказаного рішення суду позивач в лютому місяці 2021р. самостійно здійснив перерахунок та зарахував 801,14грн. на погашення поточного боргу відповідачки, що не відповідає вимогам ЦК України (а.с.7, 104).
Суд звертає увагу, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Тобто позивач не врахував, що зарахування зустрічних вимог згідно ч. 2 ст. 601 ЦК України може здійснюватися лише за заявою однієї із сторін, та не надав доказів, які б свідчили про бажання відповідачки зарахувати суму, яка була отримана позивачем безпідставно, в рахунок погашення заборгованості за водопостачання та водовідведення. Не надано доказів, що позивач звертався з такою пропозицією до відповідачки.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 04.12.2019 року (справа №357/4626/17).
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що питання можливості зарахування або повернення таких коштів підлягає врегулюванню між сторонами самостійно.
Щодо доводів наведених в заперечення позовних вимог, суд звертає увагу, що відповідачка не відмовлялася від отримання послуг з водопостачання та водовідведення, які є необхідними для задоволення повсякденних побутових потреб, а тому посилання на положення ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо нечесної підприємницької діяльності відповідача, введення в оману, ведення агресивної підприємницької практики є безпідставними. На фактичну наявність в будинку водогону та каналізацію та на обов'язок сплачувати за їх використання не впливає чинність норм ДБН, які встановлюють вимоги до їх розташування в багатоквартирному будинку. Не долучення позивачем до матеріалів справи щомісячних рахунків не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки наявна в матеріалах справи довідка про стан розрахунків містить інформацію про тариф, обсяги споживання(об'єм) та вартість послуг. Відповідачкою не надано доказів, в спростування обсягу послуг, складових тарифу тощо. Інші доводи відповідачки не спростовують позовну заяву в частині, яка підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи часткове задоволення позову, на підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді підлягає розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1459,39 грн.
Керуючись ст.ст. 76-81, 95, 141, 258, 259, 264, 265, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства “Житомирводоканал” Житомирської міської ради 3705 (три тисячі сімсот п'ять) гривень 71 копійок заборгованості за надані послуги по водопостачання та водовідведення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства “Житомирводоканал” Житомирської міської ради витрати зі сплати судового збору в сумі 1459 грн. 39 коп..
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не була вручена в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Позивач: Комунальне підприємство “Житомирводоканал” Житомирської міської ради, адреса: м.Житомир, вул. Чудніська, 120, код ЄДРПОУ 03344065.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення: 21.11.2022.