Справа № 278/1267/20
17 листопада 2022 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину майна, -
Позивач, через свого представника, звернулась до суду з позовною заявою (т., а.с. 4-11), яку згодом уточнила (т. 1, а.с. 11). В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, яку фактично прийняли: його син ОСОБА_2 , його донька ОСОБА_3 та недієздатна мати - ОСОБА_5 , яка вважається такою, що прийняла спадщину у відповідності до ч. 4 ст. 1268 ЦК України незалежно від подання чи не подання заяви до нотаріуса. Також спадщину прийняла позивачка, яка з квітня 2000 року і до смерті проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За час спільного проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_4 за спільні кошти і спільними зусиллями було набуте нерухоме майно, а саме:
- житловий будинок по АДРЕСА_1 , земельні ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером: 1822086800:02:002:0382 і площею 0,0176 га з кадастровим номером: 1822086800:02:002:0383, належні ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору дарування від 27.02.2004 року №924, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського РНО Демецькою С. Л.;
- гараж площею 290, 5 кв. м. по АДРЕСА_2 ;
- гараж площею 55, 3 кв. м. по АДРЕСА_2 ;
- земельна ділянка № НОМЕР_1 у масиві № НОМЕР_2 на території Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області площею 0,1 га з кадастровим номером: 1822086800:04:000:0626, яка була приватизована ОСОБА_4 до червня 2012 року.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 фактично проживала з померлим ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з квітня 2000 року, спірне нерухоме майно є таким, що придбане за спільні кошти позивачки і ОСОБА_4 ; воно утримувалось спільними зусиллями та за спільні кошти і продовжує утримуватись позивачкою до цього часу, то вищезазначене нерухоме майно, а також приватизована земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і померлого ОСОБА_4 .
Отже, у зв'язку з презумпцією рівності часток у спільній сумісній власності осіб, які придбали майно за спільні кошти подружжя, розмір частки ОСОБА_1 у вказаному майні становить 50 %.
На підставі вище викладеного, позивач просить суд ухвалити рішення, яким: встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року і до дня смерті ОСОБА_4 , визнати об'єктами права спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на 1/2 частину вищезазначеного нерухомого майна.
Відповідачем у справі ОСОБА_2 через свого представника подано відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 87-91). Позов не визнає, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, який підлягає залишенню без задоволення, оскільки позовна заява не містить жодного належного та допустимого доказу існування спільного бюджету або спільних витрат. Зазначає, що вразі, якщо суд дійде до висновку про обґрунтованість позову, то можливість його задоволення виключається з огляду на сплив строку позовної давності.
Ухвалою суду від 15.11.202 року замінено відповідача ОСОБА_5 на її правонаступника - ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 23).
У судове засідання сторони або їх представники не з'явились, про розгляд справи сповіщались належним чином, що підтверджується численними викликами та повістками.
Представником Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області подано заяву, у якій зазначає, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла повноліття, а тому відсутні підстави на представництво її інтересів законними опікунами та/або органами опіки і піклування; розгляд справи прошу проводити за відсутністю представника органу опіки та піклування сільської ради (т. 1, а.с. 146-147).
Представником позивача подано заяву про проведення розгляду справи без позивача та його представника (т. 2, а.с. 62). У попередніх судових засіданнях позов підтримували та просили задовольнити у повному обсязі.
Позивачем також подано заяву про проведення розгляду справи без її участі; позовні вимоги підтримала та просила задовольнити (т. 2, а.с. 86).
ОСОБА_1 у попередніх судових засіданнях пояснила, що вони з ОСОБА_6 з 2000 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу; у 2002 році народилась спільна донька ОСОБА_7 ; також проживали з сином ОСОБА_8 від першого шлюбу - ОСОБА_9 . Пізніше, з 2002 року, поїхав навчатися до м. Києва. З приводу житлового будинку зазначила, що на момент початку проживання сім'єю з померлим була лише "коробка" будинку і вони його з останнім добудовували разом за спільні кошти. Вказала, що у неї був будинок у с. Станишівці, який вони продали для того щоб купити квартиру і машину ОСОБА_9 .
Відповідач ОСОБА_2 та його представник у попередніх судових засіданнях позовні вимоги не визнавали та просили відмовити у їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що у 2002 році він закінчив школу і поїхав на навчання до Києва. На вихідних приїздив до дому. У спірному будинку жили то одні жінки, то позивачка з дитиною (дочкою позивачки від першого шлюбу). Зазначив, що позивачка переїхала жити до батька з 2006 року. Вказав, що його сестра ОСОБА_7 проживала разом з батьком та позивачкою іноді з 2020 року. Пояснив, що позивач та його батько не будували будинок, бо він вже був побудований; спільного бюджету у його батька з позивачем не було, але було спільне виробництво, у якому він також приймав участь.
ОСОБА_2 також зазначив, що у 2014 році вони звернулись до нотаріуса за оформленням спадщини, позивач тоді була з донькою ОСОБА_7 , у якості законного представника.
У попередніх судових засіданнях відповідач ОСОБА_3 пояснила, що тато і мама проживали разом у спірному будинку; разом з ними проживав ОСОБА_9 , поки йому не купили квартиру. Її батьки вели сумісний бізнес, а саме: тримали кафе, гаражі, займались виробництвом плитки та займались кузнею. Зазначила, що зі слів мами їй відомо, що до нотаріуса звертались давно.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 (брат померлого) показав, що позивачка та померлий з 2002 року проживали як чоловік та дружина; вели сумісне господарство. Зазначив, що будинок на 2000 рік був не жилий, позивач з померлим добудовували цей будинок. Відповідач ОСОБА_9 проживав разом з ними у спірному будинку десь до 2007 чи до 2008 року; коли ОСОБА_9 хворів, позивач його доглядала; потім позивач та померлий купили ОСОБА_9 квартиру та машину, надали кошти на бізнес і він почав жити окремо.
Свідок ОСОБА_10 (сусідка) показала, що з 1995 року проживає в селі Станишівка; у 1997 році з'явилась сім'я ОСОБА_8 . Зазначила, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 добудували будинок. Вказала, що ОСОБА_11 , з дочкою від першого шлюбу, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 проживали однією сім'єю; з мачухою у ОСОБА_9 були добрі відносини; позивач і померлий працювали разом і вкладали кошти у нерухомість.
Свідок ОСОБА_14 (сусідка) показала, що живе у селі з 1996 року; зазначила, що померлий ОСОБА_15 був їй як тато. Позивач зі своєю старшою дитиною, померлий та його син ОСОБА_9 жили як одна родина; згодом народилась ОСОБА_7 . Ваказала, що у ОСОБА_16 з ОСОБА_6 був спільний бізнес (виробництво плитки). Також пояснила, що син ОСОБА_13 жив разом з ними і у них з ОСОБА_16 були добрі відносини.
Свідок ОСОБА_17 (сусідка) показала, що з 1996 року проживає у селі Станишівка. Сім'я Вигівських будували будинок десь з 2000 року. Зазначила, що проживали у ньому ОСОБА_11 з дочкою, ОСОБА_9 , а згодом і новонароджена донька ОСОБА_7 . Вказала, що вони разом працювали, мали спільний бізнес; добудовували спірний будинок. Пояснила, що ОСОБА_18 (позивач) доглядала за ОСОБА_9 , як мама; ОСОБА_15 (померлий) купив ОСОБА_9 квартиру, машину та кіоск на базарі.
Допитаний свідок ОСОБА_19 (сусідка) показала, що з 1997 року проживає у селі Станишівка. Їх будинки знаходяться на протилежній вулиці; десь у 2000 році Вигівські почали робити ремонт. ОСОБА_16 з ОСОБА_6 , старшою дочкою та сином ОСОБА_9 проживали однією сім'єю. Зазначив, що вони тримали гараж, у якому виготовляли плитку та обробляли шкури. Вказав, що донька ОСОБА_7 проживала і по теперішній час живе у будинку.
Свідок ОСОБА_20 (сусідка) у судовому засіданні показала, що живе у селі з 1993 року; познайомилась з позивачем десь у 2000 році. Зазначила, що спочатку була "коробка" спірного будинку. Позивачку вона почала бачити разом з померлим ще коли будинок був нежитловим. ОСОБА_16 з Вигівськими разом сімє'ю ОСОБА_9 купили авто, квартиру та кіоск. Також зазначила, що у ОСОБА_21 з померлим ОСОБА_8 був спільний бізнес з виробництва плитки та була своя кузня. Померлий Вигівський був директором, але працювали вони обоє.
Свідок ОСОБА_22 (рідна сестра відповідача по матері) показала, що ОСОБА_4 по суті був її батьком; з 3-х років вони жили разом і коли їй виповнилося 4 роки народився ОСОБА_9 . Зазначила, що будинок у с. Станишівці почали будувати ще у 1994-1995 роках; закінчили десь у 1998 році - вже були шпалери поклеєні, тому можна було жити там. До будинку вони відразу не переїхали, оскільки батьки почали сваритись; відносини не підтримувались; батьки то сходились, то розходились, проживали окремо. Про ОСОБА_1 їй стало відомо, коли у них народилась спільна дитина; позивач не проживала разом з померлим. До 2004 року вона навідувалась до будинку вітчима.
Свідок ОСОБА_23 показала, що ОСОБА_2 знає ще зі школи - це 1997-1997 роки; бувала часто у їх сім'ї. Коли ОСОБА_9 поїхав на навчання, вона навідувалась до будинку Вигівських щомісячно; маленьку дитину вона бачила у будинку, але ніколи не цікавилась хто це. Вона ОСОБА_7 пам'ятає десь з 3-х, 4-х років. У 2001 року ОСОБА_9 поїхав на навчання і вони почали спілкуватись менше.
Свідок ОСОБА_24 (дружина ОСОБА_2 ) показала, що ОСОБА_25 знає ще зі школи; бувала часто в їх сім'ї. Пам'ятає маленьку дитину, яку бачила в будинку, але не знала хто це. Повідомила, що не може дастаменно сказати чи проживали позивачка з померлим однією сім'єю, оскільки не часто бачила останню у будинку.
Свідок ОСОБА_4 показав, що померлий з 2002 по 2012 роки проживали разом з ОСОБА_26 . Вказав, що він допомагав будувати будинок. Зазначив, що ОСОБА_9 жив разом з померлим братом та з ОСОБА_27 , яка також була причетна і до бізнесу з виготовлення шкір; ОСОБА_26 , ОСОБА_9 та ОСОБА_15 проживали разом до вступу ОСОБА_9 до ОСОБА_28 . Зазначив, що за ОСОБА_29 також доглядала: в лікарню ходила до нього, носила їжу. Згодом ОСОБА_9 було куплено кіоск, де він торгував, здається, хімією.
Свідок ОСОБА_30 пояснив, що знає родину Вигівських, ще з моменту придбання будинку цією сім'єю, який він допомагав їм будувати. Добудувавши будинок, він в'їхав туди жити разом з сином; дружину ОСОБА_15 при переїзді він не бачив; позивачку з 2006 року бачив періодично у будинку.
Розгляд здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що 14.07.1998 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_31 розірвано (т. 1, а.с. 25).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. 1, а.с. 121).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 16).
Відповідно до копії спадкової справи № 16/2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 196-216) із заявами про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 (т.1, а.с. 198), який є сином померлого ОСОБА_4 (т. 1, зворот. а.с. 199); ОСОБА_5 , є матір'ю ОСОБА_4 (т. 1, зворот. а.с. 201), яка відмовилась від прийняття спадщини (т. 1, а.с. 200).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла (т. 2, а.с. 19).
ОСОБА_1 працювала на ВАТ «Електровимірювач», що підтверджується копією трудової книжни (т. 1, а.с. 30).
ОСОБА_4 був фізичною особою - підприємцем, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 760067; дата проведення державної реєстрації: 21.07.2004 року; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 29).
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 762948 (т. 1, а.с. 31, 32) ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем; дата проведення державної реєстрації: 06.04.2005 року; ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших майнових реєстрів № 206924765 від 15.04.2020 року (т. 1, а.с. 17-18) ОСОБА_4 на праві власності належить:
- будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (підстава: договір дарування реєстраційний номер: 924 від 27.02.2004 року);
- гараж (пл. 290.5 кв м), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (підстава: договір купівлі-продажу, реєстраційний номер: 1500 від 09.09.2004 року (т. 1, а.с. 20);
- гараж (пл.55.3 кв м), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (підстава: договір купівлі-продажу, реєстраційний номер 1511 від 10.09.2004 року (т.1, а.с. 22).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 790 від 05.05.2020 року (т.1, а.с. 24) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно акту свідчення сусідів № 23 від 05.05.2020 року постійно проживає за місцем реєстрації з 11.03.2011 року.
Данний факт також стверджується копію паспорта позивачки (а.с. 14-15).
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 226737 (т. 1, а.с. 118) ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 1822086800:02:002:0382, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; державний акт видано: 12.10.2011 року
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 226738, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0176 га з кадастровим номером 1822086800:02:002:0383, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Станишівка; державний акт видано: 12.10.2011 року (т. 1, а.с. 119).
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 727099, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 1822086800:04:000:0626, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Станишівська сільська рада, масив № НОМЕР_2 , ділянка № НОМЕР_1 ; державний акт видано 28.12.2010 року (т. 1, а.с. 120).
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці. Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно ст. 74 Сімейного Кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до ст. 57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, що відбулось 01 січня 2004 року.
Таким чином, виходячи із принципу незворотності дії у часі, встановленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, на правовідносини, що виникли раніше дія вказаних нормативних актів не поширюється.
П. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.
Відносини позивача та померлого ОСОБА_2 до 01.01.2004 року підпадають під застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України (в ред. 1969 року), нормами якого чітко визначено реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану, при цьому, зазначений Кодекс не передбачав право встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню саме з 01.01.2004 року.
Встановлення даного факту має значення для позивача, оскільки дає їй право на спадкування.
Відтак, беручі до уваги покази свідків, факт народження у 2020 році спільної дитини ОСОБА_3 у позивача та ОСОБА_4 , факт реєстрації позивача у спірному будинку з 11.03.2011 року, суд приходить до висновку про задоволення вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивачки з померлим ОСОБА_6 з 01.01.2004 року по 23.08.2013 рік.
Щодо вимог про визнання спірних об'єктів нерухомості об'єктами права спільної сумісної власності та права власності на 1/2 їх частку суд приходить до висновку про часткове задоволеня вимог з огляду на наступне.
Вищевказані докази в сукупності підтверджують факт того, що ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, отримували дохід, відтак суд приходить до висновку про можливість визнати за ОСОБА_1 приміщення гаражу площею 290,5 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_32 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Слюсарем В. В. 09.09.2004 року та зареєстрованого в реєстрі за №1500; реєстраційний номер майна: 1972178; приміщення гаражу площею 55,3 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_32 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Слюсарем В. В. 10.09.2004 року та зареєстрованим реєстрі за № 1511; реєстраційний номер майна: 1972623, об'єктами права спільної сумісної власності та визнати право власності на 1/2 частку за нею у кожному такому об'єкті нерухомості.
У той же час суд не знаходить підстав для задоволення в іншій частині майнових вимог з огляду на наступне.
Так, стаття 61 СК України (в редакції, чинній на час видачі державного акта на право власності на спірну земельну ділянку) не містила норму, яка передбачала, що земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначене правило було закріплене у частині 5, якою статтю 61 СК України доповнено згідно із Законом України №2913-VI від 11 січня 2011 року. Даний Закон України набув чинності з 9 лютого 2011 року. На підставі Закону України від 17 травня 2012 року, який набув чинності з 13 червня 2012 року, частину 5 статті 61 СК України виключено.
Отже, на вказану спірну земельну ділянку з кадастровим № 1822086800:04:000:0626, право на яку було набуто померлим у 2010 році: 24.03.2010 року згідно розпорядження голови Житомирської РДА від 24.03.2010 року, державний акт видано 28.12.2010 року, не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.
Житловий будинок по АДРЕСА_1 був набутий у власність померлим на підставі договору дарування від 27.02.2004 р. №924, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с 17-18).
Згідно норм Сімейного кодексу України, а саме ст. 57, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, але не виключно, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
В позовній заяві зазначено, що спірні земельні ділянки з кадастровим номером: 1822086800:02:002:0382, площею 0,25 га, та кадастровим номером: 1822086800:02:002:0383, площею 0,0176 га, належні ОСОБА_32 на праві власності на підставі договору дарування від 27.02.2004 року №924, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського РНО Демецькою С. Л.
Як вбачається з копії державного акта на право власності від 12.10.2011 року (а.с. 118) на земельну ділянку с кадастровим №1822086800:02:002:0382, остання розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
У відповідності до норм ст. 377 ЦК України та з урахуванням ст. ст. 81, 116 Земельного кодексу України (в редакціїї на момент набуття права власності померлим ОСОБА_32 ), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Отже вказана спірна ділянка була набута на праві особистої приватної власності померлому ОСОБА_32 , оскільки на ній знаходиться спірний житловий будинок, що за життя був подарований померлому.
Що стосується спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:02:002:0383, суд зауважує наступне.
Як вбачається з копії державного акту на право власності на дану земельну ділянку (а.с. 119), цільове призначення останньої - для ведення особистого селянського господарства; підстава набуття - рішення від 23 червня 2011 року, 9 сесії 6 скликання Станишівської сільської ради. Оскільки позивачем зазначено, що остання набута померлим на підставі договору дарування від 27.02.2004 року, доказів іншого суду не надано (підстав набуття права власності), як і не надано копію самого договору дарування, відтак суд позбавлений можливості визначити фактичні підстави набуття права власності за померлим ОСОБА_32 спірного об'єкта нерухомості.
Щодо застосування стороною строку позовної давності судом зазначається наступне.
Стороною відповідача у відзиві зазначено про застосування строку позовної давності (а.с. 90 т. 1).
Відповідно до статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, яка тісно пов'язана з позовною давністю.
Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Поряд з викладеним необхідно звернути увагу на те, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.
Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі 504/1653/15-ц.
Вимоги про поділ майна застосовується позовна давність у три роки. Проте, позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу шести місяців з дня смерті ОСОБА_4 , за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права особи, яка проживала з іншою особою без реєстрації шлюбу, на набуте у такий період проживання майно, зареєстроване за іншою особою, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності саме з дня смерті власника спірного майна. А визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Позивач зазначила, що про порушення свого права вона дізналась саме під час оформлення права на частку майна після померлого ОСОБА_4 в порядку спадкування у нотаріуса, оскільки, як потенційна спадкоємиця, яка проживала та була зареєстрована на момент смерті з останнім та фактично прийняла спадщину, мала право на частину спадщини - спірного майна.
Як вбачається з повідомлення приватному нотаріусу Житомирського районного нотаріального округу Доброльожі В. В. (а.с. 213 т. 1), яке міститься в матеріалах копії спадкової справи, датоване 12.05.2020 року та отримане нотаріальною конторою приватного нотаріуса 13.05.2020 року, позивач повідомила приватного нотаріуса про наявність спору щодо майна, яке входить у спадкову масу майна померлого ОСОБА_32 , і про її наміри звернутись до суду 15.05.2020 року з відповідним позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 року у справі №369/6892/15-ц зазначила, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.
Суд, враховуючи норми ст. ст. 1216, 1217, 1218, 1222, 1223, 1258 ЦК України, приходить до висновку, що позивачем доведено те, що вона не могла довідатися про порушення прав раніше, ніж у травні 2020 року.
Відтак, суд вважає доведеним позивачем, що до спірних правовідносин, які виникли, не застосовується строк позовної давності. Отже, в цій частині доводи, зазначені у відзиві відповідача ОСОБА_2 , є необґрунтованими.
За таких підстав позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, ст. ст. 4, 7, 12, 247, 263-265, 280-282, 315 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину майна - задовольнити частково.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ОСОБА_32 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 року по 23.08.2013 року.
Визнати об'єктами права спільної сумісної власності наступне майно:
- приміщення гаражу площею 290,5 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_32 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Слюсарем В. В. 09.09.2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1500;
- приміщення гаражу площею 55,3 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_32 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Слюсарем В. В. 10.09.2004 року та зареєстрованим в реєстрі за № 1511.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/2 частку:
- приміщення гаражу площею 290,5 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_32 на підставі договору купівлі-продажу , посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Слюсарем В. В. 09.09.2004 року та зареєстрованого в реєстрі за №1500; реєстраційний номер майна: 1972178;
- приміщення гаражу площею 55,3 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_32 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Слюсарем В. В. 10.09.2004 року та зареєстрованим реєстрі за № 1511; реєстраційний номер майна: 1972623.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2022 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ажреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач - 1: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .
Відповідач - 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_6 .
Відповідач - 3: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: в матеріалах справи відомості відсутні.
Суддя О. М. Дубовік