Справа № 462/5045/22
30 листопада 2022 року м.Львів
Суддя Залізничного районного суду м. Львова Боровков Д.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені,
встановив:
27 вересня 2022 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» не виплачену заробітну плату в сумі 11171,95 грн., вихідну допомогу в сумі 11497,20 грн., компенсацію за 39 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 8409,57 грн., середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 серпня 2021 року по день прийняття рішення у справі та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Свої вимоги мотивує тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» та 16 серпня 2021 року звільнена за власним бажанням за ч.3 ст. 38 КЗпП України з посади майстра дільниці 2 групи монтажно-складального цеху 003 на ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА». Проте, відповідач не провів з нею повний розрахунок у день звільнення, зокрема, відповідач не оплатив заборгованість по заробітній платі за березень-липень 2021 року, а також, не виплатив вихідну допомогу та компенсацію за невикористані щорічні відпустки. В зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
28 вересня 2022 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.
24 жовтня 2022 року представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому позов визнав частково, зазначив, що ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» не доплачено позивачу заробітну плату в розмірі 11171,95 грн. та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату і вихідну допомогу на загальну суму в розмірі 16424, 56 грн. Крім цього, зазначив, що Законом України від 01 липня 2022 року №2352- IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», текст статті 117 викладено в наступній редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Таким чином, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 розраховується з 17 серпня 2021 року по 16 лютого 2022 року (123 робочих днів , що становить 38797,89 грн. (315,43 грн /середньоденна заробітна плата/?123 /робочі дні/=38797,89 грн.). Окрім цього, просить застосувати принцип співмірності у визначенні середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до частини 8 статті 178 та частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» та 16 серпня 2021 року звільнена за власним бажанням за ч.3 ст. 38 КЗпП України з посади майстра дільниці 2 групи монтажно-складального цеху 003 на ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» відповідно до наказу № 202к від 16 серпня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » /а.с.5/.
Пунктом 2 наказу ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» № 202к від 16 серпня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » передбачена виплата позивачу вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсації за невикористані щорічні відпустки за 39 календарних днів.
Відповідно до довідки ДП «ЛДЗ «Лорта» №87 від 20 серпня 2021 року середньоденна заробітна плата позивача без урахування податків та зборів становить 315,43 грн., а заборгованість відповідача по заробітній платі станом на 20 серпня 2021 року перед позивачем становить: за березень- 1400,25 грн., за квітень- 1665,79 грн., за травень - 2112,79 грн., за червень - 4368,36 гн., за липень - 1624,76 грн. Загальна сума складає - 11171,95 грн. /а.с.6/.
Відповідно до розрахункового листка, виданого ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», за серпень 2021 року ОСОБА_1 було нараховано до виплати 20659,83 грн., з яких 8409,57 грн. - компенсація за невикористані щорічні відпуски та 11497,20 грн. - вихідної допомоги при звільненні /а.с.7/.
Зі змісту позову убачається, що розрахунок загальної суми виплати заробітної сплати за період з березня по липень 2021 року в розмірі 11171,95 грн., вихідної допомоги в розмірі 11497,20 грн., компенсації за невикористані щорічні відпустки в розмірі 8409,57 грн.проведений з урахуванням податків та обов'язкових зборів.
Як убачається з відзиву поданого представником відповідача, розрахунок заборгованості ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» проведено без урахування податків та зборів та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату і вихідну допомогу на загальну суму в розмірі 16424, 56 грн.
З аналізу вищевказаних розрахунків, суд приходить до висновку, що відповідачем не заперечується розрахунок заборгованості наданий позивачем.
Таким чином, спір між сторонами виник з приводу дотримання відповідачем вимог трудового законодавства щодо проведення своєчасного розрахунку при звільнені.
Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно зі ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звільнена 16 вересня 2021 року, однак відповідачем не проведений повний розрахунок. Станом на 30 листопада 2022 року заборгованість по виплаті заробітної плати за період з березня по липень 2021 року становить 11171,95 грн., вихідної допомоги - 11497,20 грн. та компенсації за невикористані щорічні відпустки - 8409,57 грн., а відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку.
У пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Середньоденна нарахована заробітна плата позивача за останні повні два місяці складає 315,43 грн. в день, що визнається сторонами у справі, а час розрахунку при звільненні, враховуючи межі заявлених позовних вимог, слід рахувати за період з 16 серпня 2021 року по день ухвалення судового рішення, тобто 30 листопада 2022 року, що становить 59 робочих днів.
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги становить: 315,43 грн. х 332 робочих днів = 104722,76 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що з 19 липня 2022 року частина 1 статті 117 ЦПК України, діє в новій редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 року, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, законодавець, встановивши обмеження щодо виплати роботодавцем працівнику сум середнього заробітку за час затримки терміном у шість місяців, закріпив на законодавчому рівні застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності під час вирішення вказаної категорії трудових спорів, про необхідність застосування яких Велика палата Верховного суду зазначила в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 (абзаци четвертий, п'ятий пункту 5 мотивувальної частини) зазначено, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З огляду на наведене, беручи до уваги висновки Великої палати Верховного суду викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, вищезазначені зміни в трудовому законодавстві, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, той факт, що позивач звернулася до суду з даним позовом більше ніж через рік після її звільнення, а також те, що ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним підприємством військово-оборонної галузі, ресурси якого у воєнний час повністю задіянні на оборону держави від російської агресії, проте це не виключає відповідальність відповідача за своєчасну виплату заробітку, суд вважає доцільним стягнути розмір середнього заробітку в сумі 39000,00 грн., що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, співмірним із розміром заборгованості, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
За таких обставин, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень статі 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 5000 грн., які понесені у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу, то суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи убачається, що 13 грудня 2021 року між адвокатом Тимощуком О.І. та замовником ОСОБА_1 , укладений Договір про надання правової (правничої) допомоги /а.с.10/.
Як убачається з розрахунку вартості робіт адвоката вартість правової допомоги у справі становить 5000 грн. /а.с.11/.
Беручи до уваги, що позовні вимоги були задоволені частково, а також враховуючи обсяг фактично наданих послуг, розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.
На підставі наведеного та керуючись статтями 81,89,141,263-265,274-279 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з березня по липень 2021 року в сумі 11171 гривню 95 коп., вихідну допомогу в сумі 11497 гривень 20 коп., компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 8409 гривень 57 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 серпня 2021 року по 30 листопада 2022 року в сумі 39000 гривень 00 коп., провівши з цієї суми стягнення податків та обов'язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.
Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 2500 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
В решті вимог позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави 992 гривні 40 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА» (79040, м. Львів, вул. Патона,1; ЄДРПОУ 30162618).
Суддя:
Оригінал рішення.