справа № 336/1266/22
н/п 2/336/2758/2022
25 листопада 2022 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді - Боєва Є.С. при секретарі судового засідання Журавель Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтуванні свої вимог зазначила, що з 2011 року по 2013 рік позивач та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька ОСОБА_3 батьківство відносно якої відповідач визнав тільки 26.11.2013 року, що підтверджується витягом з державного реєстру акті цивільного стану.
Після розпаду родини дитина проживає із позивачем, відповідачем не виконує своїх батьківських обов'язків відносно своєї дочки. Батько дитини за час відвідування дитячого садочка, навчання в школі до садочка, школи не приходив, батьківські збори не відвідував, шкільним життям дочки у класного керівника не цікавився, участі у шкільному житті дитини приймав.
З вересня 2020 року дочка займається у підготовчій студії «Народного художнього колективу» хореографічного ансамблю «Перлина» позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості». За весь час батько не разу не відвідував дитину, всі питання щодо ості нього процесу, участі у конкурсах та фестивалях вирішувала тільки позивач.
Здоров'ям дитини ОСОБА_2 також не цікавиться. Участі в утриманні дочки відповідач також не приймає. Аліменти, які стягуються на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2016 року, не сплачуються.
Ухвалою суду від 28.03.2022 року відкрито провадження в справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 12.08.2022 судом на підставі ч. 7 ст. 84, ч. 2 ст. 13 ЦПК України за власною ініціативою витребувано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав від районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району як органу опіки та піклування.
Ухвалою суду від 03.11.2022 року було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду на 25.11.2022 року.
В судове засідання позивач та відповідач не з'явилася, повідомлялися про розгляд справи відповідно до чинного законодавства України.
Третя особа надала заяву про розгляд справи за їх відсутність.
Дослідивши матеріали позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Предметом спору у цій справі є позбавлення відповідача батьківських прав.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Зі змісту ст.165 СК України вбачається, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 від 02.04.2015 року, в якому батьками зазначені сторони по справі.
Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України встановлено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, батьки зобов'язані турбуватися про здоров'я дитини, її фізичний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно із роз'ясненнями, що містять п.п.15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Суд вказує, що у відповідності до ч.4ст.19 СК України при розгляді спорів судом щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування та у відповідності до ч.5 цієї статті подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.
В даному випадку органи опіки та піклування беруть участь у справі не з метою захисту свого суб'єктивного інтересу, а на підставі закону (ст. 19 СК України) з метою здійснення покладених на них обов'язків для захисту інтересів конкретної дитини, громадян та держави.
При цьому, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про позбавлення особи батьківських прав є обов'язковим наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у розгляді справи.
Разом із цим, з листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 12.09.2022 року вих. № 1961/01-34/22.01-1021 встановлено, що ОСОБА_2 , за адресою, яка вказана у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , не проживає. З'ясувати думку щодо позовних вимог не вбачається можливим. Крім того, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає. Зі слів її матері, ОСОБА_1 , встановлено, що остання разом із малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхали за кордон у зв'язку із воєнними діями на території України. За місцем проживання планують мешкати після закінчення воєнного стану. З'ясувати думку дитини, думку матері стосовно позовних вимог також не вбачається можливим. Враховуючи вищезазначене, зокрема відсутність можливості провести бесіду з батьками дитини, з'ясувати ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, з'ясувати прихильність дитини до кожного з низ та інші вагомі обставини, підготувати та надати висновок про доцільність або не доцільність позбавлення батьківських права ОСОБА_2 не вбачається можливим.
Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В даному випадку сторона позивача не надала суду належних та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог стосовно позбавлення відповідача батьківських прав, у тому числі не забезпечила можливість реалізувати органом опіки та піклування свого обов'язку, визначеного ст. 19 Сімейного кодексу України, щодо надання висновку про доцільність або недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Таким чином суд позбавлений в межах розгляду даної справи встановити факти, які б свідчили про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дітей.
Суд зазначає, що самі по собі по акт про проживання, довідки з закладів дошкільної шкільної та позашкільної освіти, довідка щодо наявності у відповідача заборгованості за аліментами не можуть замінити висновку органу опіки та піклування щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав. Задоволення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав за відсутності висновку органу опіки та піклування, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду позову, на переконання суду не відповідає вимогам статті 19 СК України.
Крім того, суд позбавлений можливості вислухати (з'ясувати) думку дитини, як-то передбачає ст. 171 СК України.
Відповідно до положень ч.1 ст.3, ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Отже, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, у зв'язку з їхньою недоведеністю, у тому числі через недоведеність обставин, які свідчать, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме інтересам диитни.
Крім цього, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, слід віднести на її рахунок.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце перебування: АДРЕСА_1 .
Третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд.34.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.С. Боєв
25.11.22