79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.08.10 Справа№ 25/104
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом:Приватного підприємства “Ковель-Будпостач” (м.Ковель)
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівстильбуд” (м.Львів)
про :стягнення заборгованості в сумі 36 591,53 грн.
Суддя :В.М. Пазичев
При секретарі :І.Є.Башак
Представники сторін:
від позивача:Михальчук Р.В.- директор Приватного підприємства “Ковель-Будпостач” (м.Ковель)
від відповідача:Малинівська С.С.-представник, довіреність від 21.06.2010 року
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства “Ковель-Будпостач” (м.Ковель) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівстильбуд” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 36 591,53 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.06.2010 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 22.06.2010 року. Ухвалою від 22.06.2010 року розгляд справи відкладено до 02.07.2010 року, у зв»язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 02.07.2010 року розгляд справи відкладено до 29.07.2010 року для надання можливості виконання вимог ухвал суду. Ухвалою від 29.07.2010 року розгляд справи відкладено до 05.08.2010 року, у зв”язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 05.08.2010 року розгляд справи відкладено до 10.08.2010 року, для надання доказів по справі.
Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.06.2010 року, про відкладення від 22.06.2010 року, від 02.07.2010 року, від 29.07.2010 року, від 05.08.2010 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
29.07.2010 року за вх.№14374 позивач подав додаткове пояснення до позовної заяви.
05.08.2010 року за вх.№14892 позивач подав додаткове пояснення по справі.
10.08.2010 року за вх.№15119 позивач подав запеечення на відзив
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задоволити позов з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.06.2010 року, про відкладення від 22.06.2010 року, від 02.07.2010 року, від 29.07.2010 року, від 05.08.2010 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.
22.06.2010 року за вх.№11906 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
02.07.2010 року за вх.№12649 відповідач подав клопотання про здійснення технічної фіксації судового засідання.
02.07.2010 року за вх.№12648 відповідач подав клопотання про витребування додаткових доказів.
05.08.2010 року за вх.№14888 відповідач подав відзив на позов, в якому просить суд задовольнити позовні вимоги частково.
10.08.2010 року за вх.№15118 відповідач подав уточнений відзив на позов, в якому просить суд задовольнити позов частково в сумі фактично виконаних зобов”язань.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, в присутності представників сторін.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 10.08.2010 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Приватне підприємство «Ковель-Будпостач», (далі по тексту - Продавець), на підставі видаткової накладної № 00000550 від 30 грудня 2009 року відпустило ТзОВ «Львівстильбуд», (далі по тексту - Покупець), бетон М-300 (надалі -товар) в кількості 80,0 куб.м. за ціною 724,50 грн., в тому числі ПДВ, за 1 куб.м. на загальну суму 57 960,00 грн., в тому числі ПДВ.
На отримання цього товару відповідачем була виписана довіреність № 230 від 30.12.2009 р., на ім'я Зошія Андрія Михайловича, копія якої долучена до позовної заяви, оригінал якої знаходиться у позивача. Про факт отримання ТзОВ «Львівстильбуд»товару свідчить підпис довіреної особи Зошія А.М., проставлений в графі „Отримав" в вищезазначеній накладній. В даному випадку між сторонами у справі склались правовідносини відповідно договору купівлі-продажу шляхом підписання накладних, тобто має місце бездоговірна операція. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
29 грудня 2009 року відповідач частково здійснив проплату в сумі 20 000,00 грн. (копія банківської виписки додається до справи).
12 лютого 2010 року на адресу відповідача - ТзОВ «Львівстильбуд»направлено вимогу про оплату боргу в розмірі 37 960,00 грн., яку останній отримав 16.02.2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідь на вимогу про оплату боргу від відповідача - станом на день розгляду справи не надійшла та борг в повному об'ємі не погашений.
25 лютого 2010 року відповідач частково здійснив проплату в сумі 2 000,00 грн. (копія банківської виписки додається до справи).
Станом на 26.05.2010 року відповідачем - ТзОВ «Львівстильбуд»не оплачено товар на загальну суму 35 960,00 грн.
Згідно долученого додатку № 1 та додатку № 2 до позовної заяви, 3% річних за період з 26.02.2010р. по 26.05.2010 року становить 271,92 грн. та інфляційні нарахування за березень 2010 року становлять 359,61 грн.
30.12.2009 року ПП «Ковель-Будпостач» для відповідача було виписано податкову накладну з порядковим номером - 550 на загальну суму 57 960,00 грн., в тому числі ПДВ.
Крім того, позивач звертає увагу, що, відповідно до п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 от. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю продавцем товарів. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Враховуючи вказану обставину, на думку позивача, у відповідача виник податковий кредит у зв'язку з придбанням товару на суму 9 660,00 грн. Проте, відповідач, отримавши даний податковий кредит (оскільки податкова накладна була виписана саме на цю суму), на даний час визнає позовні вимоги частково - заявляє, що отримав бетон в кількості 60 куб. м. на суму 43 470,00 грн., в тому числі ПДВ, хоча ні на час фактичного виконання поставки товару, ні на час отримання належних первинних документів, що підтверджують її здійснення, ні на час судового розгляду справи не звертався до позивача з вимогою корегування податкового кредиту, в зв'язку з його завищенням. Тому, на думку позивача, між сторонами у справі фактично було укладено договір купівлі-продажу на підставі таких письмових документів: рахунка-фактури, видаткової накладної і податкової накладної. Дані документи надають можливість стверджувати про фактичне укладення договору купівлі-продажу, оскільки він має всі необхідні ознаки для такого виду договору.
Позивач зауважує, що судова практика ВГСУ з цього питання є досить сталою. Так, у касаційній постанові від 24.11.2000 року у справі 8/2пд, що знаходиться у Господарському суді Донецької області, суд також виходив з того, що факт укладення спірної угоди доведено на підставі рахунка-фактури і видаткової накладної, де є посилання на всі істотні умови договору купівлі-продажу -найменування товару, його ціна і кількість. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦКУ, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Так, у згаданій касаційній постанові від 24.11.2000 року зазначається, що спірні угоди оформлені відповідними накладними. Подібну позицію ВГСУ займав і щодо деяких інших справ цієї категорії.
Позивач звертає увагу, що в своїх висловлюваннях відповідач підтверджує, що отримав від підприємства бетон. Однак, заявляє, що бетон був поставлений в меншій кількості - лише 60 куб.м. бетону на суму 43 470,00 грн., замість 80,0 куб.м. на загальну суму 57 960,00 грн., в тому числі ПДВ, та просить надати позивача товарно-транспортні накладні, які б підтвердили б факт поставки бетону в кількості 80,0 куб.м. На думку позивача, дані заяви відповідача висловлюються лише з метою затягнути розгляд справи та відтермінувати строк проведення розрахунків за товар.
Позивач наголошує, що в домовленості на поставку бетону, яка була укладена між позивачем та відповідачем, не було передбачено умов та порядку проведення поставки бетону, а тому не можна стверджувати, що позивач повинен був поставити товар своїм транспортом до місця, вказаного відповідачем. Позивач наголошує, що відповідач частково визнає позовні вимоги, а саме поставку 60 куб.м. бетону на суму 43 470,00 грн. і в той же час не надає товарно-транспортних накладних, які б підтверджували б факт отримання ним лише даної кількості товару, що є доказом того, що відповідач намагається лише затягнути судовий розгляд даної справи. Також, позивач наголошує, що товарно-транспортні накладні (ТТН) на поставку цього товару у нього відсутні.
Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що існує підписана уповноваженою особою відповідача видаткова накладна, яка засвідчує про факт отримання останнім 80,0 куб.м. бетону на загальну суму 57 960,00 грн., в тому числі ПДВ.
Позивач наголошує, що, на виконання ухвали суду, ПП «Ковель-Будпостач»25.06.2010 року на на фактичну і юридичну адреси відповідача було надіслано цінними листами з описом вкладення та з повідомленням про вручення акти взаємозвірок розрахунків між підприємствами станом на 01.06.2010 року та станом на 25.06.2010 року, що підтверджується квитанціями №5076 та 5077 від 25.06.2010 року та описами вкладення у цінні листи, копії даних повідомлень долучено до матеріалів справи. Проте, станом на день судового розгляду справи від ТзОВ «Львівстильбуд» чи то підписаного в редакції позивача, чи то в своїй редакції актів взаємозвірки на адресу позивача не надходило, як і не надано суду. Позивач відмічає, що зазначені акти взаємозвірки були також вручені представником позивача представнику відповідача в судовому засіданні 29.06.2010 року наручно.
Таким чином, на думку позивача, вищевказані обставини підтверджують правомірність вимог позивача та засвідчують про факт поставки 80,0 куб.м. бетону на загальну суму 57 960,00 грн., в тому числі ПДВ.
Відповідач не погоджується із позовними вимогами, оскільки, як зазначає відповідач, ПП «Ковель-Будпостач» 1 грудня 2009 року звернулось до ТзОВ «Львівстильбуд»з офертою про укладення договору купівлі-продажу №27 КБ, проте, через відмінності в ряді істотних умов договору він так і не був підписаний ТзОВ «Львівстильбуд». Проте товар, а саме (бетон М 300) поступово, протягом тижня поставлявся транспортом продавця на об'єкт, що будувався покупцем. Відповідач звертає увагу, що даний товар має специфічні властивості і тому поставляється за допомогою спеціальної техніки -автомобілями-бетоновозами і ТзОВ «Львівстильбуд»жодним чином не міг самостійно вивезти товар зі складу продавця. Проте, відповідного примірника товарно-транспортних накладних ( надалі - ТТН ) позивачем не надано, хоча, незважаючи на вимоги суду, відповідачем будь-яких доказів того, що він, у встановленому чинним законодавством України з моменту здійснення поставки товару до моменту звернення позивача до суду з вимогою про стягнення боргу, звертався до позивача з вимогою надання товарно-транспортних накладних на поставку бетону, суду не надано.
Відповідач зазначає, що під час підписання замовлення, в зв'язку з періодом відпусток на ТзОВ «Львівстильбуд», формуванням замовлення та прийомом його займався не відповідний фахівець, а комерційний директор - Зошій А. М., який допустив арифметичну помилку, вказавши замість потрібних 60 кубічних метрів, фактично отриманих відповідачем, 80 куб.м. Відповідач наголошує на те, що, незважаючи на довгий період переговорів між керівництвами підприємств, ПП «Ковель-Будпостач»вимагає оплати не фактично отриманих відповідачем 60 куб.м, а 80 куб.м., хоча, на клопотання відповідача про витребування оригіналів ТТН на доставку спірного грузу, позивач не представив в судове засідання даних документів, що може свідчити про їх відсутність. Більше того, відповідач звертає увагу на те, що, незважаючи на існування розбіжностей в кількості поставленого товару, ТзОВ «Львівстильбуд», 29 грудня частково здійснило проплату товару в сумі 20 000,00 грн., що свідчить про намагання покупця добросовісно виконати взяті на себе зобов'язання. Проте, позивач і надалі відмовлявся надати ТТН, необхідні для остаточного з'ясування всіх питань по договору.
Відповідач вважає, що керуючись ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону. Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та інший особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Враховуючи відмову позивача у наданні ТТН, відповідач вважає вимоги позивача необгрунтованими, а ненадання повного пакету передбачених законом документів, недобросовісним та неповним виконанням взятих на себе зобов'язань, оскільки ТТН та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів.
В свою чергу, за твердженням відповідача, ТзОВ «Львівстильбуд», будучи добросовісним контрагентом, визнає частково позовні вимоги та гарантує оплату залишків прийнятого товару в сумі - 21 460 грн. Враховуючи всі викладені вище обставини справи та докази, наявні у справі, відповідач визнає позов частково в сумі 21 460,00 грн., а дії позивача щодо зловживань з приводу об'єму товару - недобросовісним виконанням взятих на себе зобов'язань.
На момент розгляду справи відповідач докази погашення боргу суду не представив.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами -юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.
Відповідно до вимог ст. 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, в грудні 2009 року ТзОВ «Львівстильбуд»(Покупець) звернулося до ПП «Ковель-Будпостач»(Продавець) з пропозицією продати йому бетон марки М-300. У зв'язку з цим, позивачем було виписано для оплати відповідачу рахунок-фактуру та відвантажено бетон марки М-300 в кількості 80,0 куб.м. за ціною 724,50 грн., в тому числі ПДВ, на загальну суму 57 960,00 грн., в тому числі ПДВ.
Вказану операцію було задокументовано оформленням видаткової накладної № 00000550 від 30 грудня 2009 року, яку було підписано належним чином Продавцем - ПП «Ковель-Будпостач»та Покупцем - уповноваженою особою на отримання товарно-матеріальних цінностей за належно оформленою довіреністю - Зошієм Андрієм Михайловичем. Оригінал зазначеної довіреності №230 від 30.12.2009 року знаходиться у позивача, а копія долучена до матеріалів справи. Отже, про факт отримання ТзОВ «Львівстильбуд»товару свідчить підпис довіреної особи Зошія А.М., проставлений в графі “Отримав” в вищезазначеній видатковій накладній.
В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що комерційний директор Зошій А.М. є дійсно повноваженою особою відповідача, згідно зазначеної довіреності, а Зошій А.М. підтвердив, що підписав видаткову накладну свідомо, без примушення або будь-якого іншого впливу зі сторони. Однак, останній зазначив, що підписуючи накладну, не звернув увагу на об'єм зазначеного в ній товару, а також підтвердив, що після виявлення в накладній помилки, ні ним особисто, ні відповідачем в цілому не було вжито будь-яких передбачених чинним законодавством України заходів щодо виправлення цієї помилки. Представник відповідача в судовому засідання також підтвердив, що не може надати суду належні та допустимі докази вжиття відповідачем передбачених чинним законодавством України заходів щодо виправлення помилки, оскільки такі з боку відповідача не вживались.
29 грудня 2009 року відповідач здійснив проплату в сумі 20 000,00 грн. та 25 лютого 2010 року відповідач здійснив проплату в сумі 2 000,00 грн. В платіжних дорученнях від 29.12.2009 року та 25.02.2010 року, в призначенні платежу відповідач зазначає, що оплата за бетон згідно рахунку №00000401 від 28.12.2009 року, який був виписаний на бетон марки М-300 в кількості 80,0 куб.м. за ціною 724,50 грн., в тому числі ПДВ на загальну суму 57 960,00 грн., в тому числі ПДВ.
Тому, заява повноваженого представника відповідача про те, що при підписанні первинних документів, що свідчать про поставку товару, він не звернув увагу на кількість товару, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки такі дії входили до обов'язків цього представника, а також до судового розгляду справи не було вжито будь-яких передбачених чинним законодавством України заходів щодо виправлення виявленої помилки, в разі її наявності.
Крім того, у відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку викопаної роботи. Згідно даного визначення товарно-транспортна накладна є документом для перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Тому, відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товару як у позивача, так і у відповідача, а також непредставлення відповідачем належних та допустимих доказів звернення у встановленому чинним законодавством України порядку до позивача з вимогою щодо їх оформлення, та щодо внесення коректив до податкової накладної, в зв'язку з неналежним, за твердженням відповідача, відображенням у ній сум податку на додану вартість, що підлягають віднесенню відповідачем до податкового кредиту, згідно даної операції, не може бути підставою для підтвердження свідчень відповідача щодо завищення позивачем у первинних бухгалтерських документах об'ємів поставки.
Також, не могли бути взяті до уваги посилання відповідача на те, що в подальшому отриманий від позивача бетон було передано для використання ТзОВ Фірма “Аспект”, оскільки відповідачем, незважаючи на вимогу суду, не представлено суду належних та допустимих доказів, що ТзОВ Фірма “Аспект” був уповноважений представляти інтереси відповідача при виконанні позивачем своїх зобов'язань за цією операцією, та підтверджено відповідачем у судовому засіданні, що таких доручень ТзОВ Фірма “Аспект” не надавалось, а також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що весь товар, що був отриманий відповідачем від позивача повністю було передано ТзОВ Фірма “Аспект”.
Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та інший особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. На дотримання цього принципу наголошував відповідач у своєму відзиві та визнав в судовому засіданні, що судом при розгляді справи повністю дотримані ці вимоги.
Однак, на час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов частково визнав і не подав докази погашення боргу, а у суду немає підстав вважати, що дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства “Ковель-Будпостач” (м.Ковель) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівстильбуд” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 36 591,53 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.
Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.
Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.
Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №170 від 11.06.2010 року на суму 365,92 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №169 від 11.06.2010 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 785 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 121 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівстильбуд” (фактична адреса: 79017, м.Львів, вул.Водогінна,2/535, код ЄДРПОУ 32484623, р/р 2600001039313 в ПЛФ ВАТ “Кредобанк” м.Львів, МФО 325365) на користь Приватного підприємства “Ковель-Будпостач” (45000, м.Ковель, вул.Ветеранів,27; код ЄДРПОУ 32232319, р/р 26008213013 в Райффазен банк Аваль, МФО 380805) - 36 591 (тридцять шість тисяч п”ятсот дев”яносто один) грн. 53 коп. боргу, 365 (триста шістдесят п”ять) грн. 91 коп. сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Суддя