вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.11.2022м. ДніпроСправа № 904/2553/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
не з'явилися,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/2553/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДУС, ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ФОРМАТ-М"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "МОДУС, ЛТД" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 18.08.2022 за вих. № б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ФОРМАТ-М" (далі - відповідач) про стягнення 412.570,98 грн. Фактичною підставою позовних вимог визначено договір №162Дн від 27.02.2018 купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту.
Разом з позовною заявою від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2553/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022.
Ухвалою від 26.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення від відповідача 13.09.2022 надійшов відзив, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім цього, від відповідача разом з відзивом надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, у якій відповідач просив суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу.
Через відділ документального забезпечення 17.10.2022 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме податкових декларацій за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року включно.
Через відділ документального забезпечення 17.10.2022 від позивача надійшло клопотання про прийняття відповіді на відзив разом із відповіддю на відзив, у якій позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 21.10.2022 відзив прийнято до розгляду. Розгляд клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи відкладено. Розгляд клопотання позивача про витребування доказів відкладено. Відповідачу запропоновано подати до суду в строк до 01.11.2022 податкові декларації, складені у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року. Відповідь на відзив прийнято до розгляду. Учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 01.11.2022. Від позивача витребувано оригінали видаткових накладних та довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а. с. 13 - 24, том 1) для огляду в судовому засіданні. Явку учасників справи визнано обов'язковою.
Ухвалою від 21.10.2022 у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.
Через відділ документального забезпечення 01.11.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи разом з довідкою від 01.11.2022 за вих. № б/н та листом відповідача, який адресований позивачу.
В судовому засіданні, яке відбулося 01.11.2022, оголошено перерву до 14:00 год 16.11.2022.
Ухвалою від 21.10.2022 у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено. У задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено.
Через відділ документального забезпечення від позивача 08.11.2022 надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майна та грошові кошти, що належать відповідачу та містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про арешт коштів відповідача, у межах суми стягнення (у розмірі 412.570,98 грн) та судового збору (у розмірі 6.188,56 грн).
Ухвалою від 09.11.2022 заяву позивача про забезпечення позову у справі №904/2553/22 і додані до неї документи повернуто заявнику.
Через відділ документального забезпечення від відповідача 16.11.2022 надійшов лист разом із довідкою відповідача щодо відсутності заборгованості перед позивачем та копією талона-повідомлення єдиного обліку про подання заяви до правоохоронних органів за фактом шахрайства.
В судовому засіданні, яке відбулося 16.11.2022, оголошено перерву до 11:00 год 18.11.2022.
Через відділ документального забезпечення від позивача 18.11.2022 надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майна та грошові кошти, що належать відповідачу та містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про арешт коштів відповідача у межах суми стягнення (у розмірі 412.570,98 грн) та судового збору (у розмірі 6.188,56 грн).
Через відділ документального забезпечення від позивача 18.11.2022 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових пояснень та доказів, зокрема лист-уточнення до позовної заяви, довідку позивача, платіжне доручення.
В судовому засіданні, яке відбулося 18.11.2022, за клопотанням відповідача оголошено перерву до 14:00 год 29.11.2022.
Ухвалою від 18.11.2022 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
Через відділ документального забезпечення від відповідача 29.11.2022 надійшла заява на лист-уточнення до позовної заяви від 17.11.2022.
В судове засідання 29.11.2022 представники позивача та відповідача не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.
До початку судового засідання 29.11.2022 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представників позивача.
29.11.2022 о 12 год 45 хв у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області було припинено електропостачання (акт 38/22 від 30.11.2022 у справі), що, відповідно, унеможливлювало фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.
Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
Як зазначалось вище, з урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач заперечує підписання відповідачем видаткових накладних, на підставі яких заявлено позов, а, відповідно, отримання від позивача товару та наявності заборгованості.
Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву
Позивач стверджує, що товар отримала повноважна особа відповідача, а тому наявні підстави для сплати наявної заборгованості.
Позивач також заперечив проти призначення експертизи та зупинення провадження у справі і просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; оплати товару; наявності / відсутності заборгованості.
Суд встановив, що 27.02.2018 між позивачем (далі - позивач, продавець) та відповідачем (далі - відповідач, покупець) був укладений договір купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 162ДН (далі - договір).
Оригінал договору був оглянутий судом у судовому засіданні.
За цим договором продавець зобов'язується передати покупцю товар відповідно до рахунків продавця, які є невід'ємною частиною цього договору. Покупець зобов'язується прийняти й оплатити поставлений товар у строк та в порядку, встановленому цим договором (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 3.2 договору вартість товару, що поставляється, визначається сторонами після надходження заявки від покупця та вказується продавцем в рахунку і підлягає зміні у порядку визначеному договором.
Договір набирає чинності в момент його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018 (п. 6.1 договору). Якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не вимагатиме розірвання або перегляду умов договору, то договір вважається продовженим ще на один рік з можливістю внесення змін чи доповнень (п. 6.2 договору).
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до п. 1.5 договору підставою для передачі виконавцем ТМЦ є отримання від замовника відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, засвідченої підписом особи, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як підписанта.
Суд встановив, що уповноваженою особою відповідача є Чіпка Роман Сергійович, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.10.2022. Отже, Чіпко Роман Сергійович є підписантом відповідача.
Замовник, в силу приписів п. 1.6 договору, зобов'язаний надати продавцю перелік осіб, які мають право підпису на видаткових накладних, ТТН та актах прийому-передачі товарів зі зразками підписів цих осіб. Цей перелік є невід'ємною частиною договору.
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач надав позивачу довіреність № 376 від 23.12.2021 (а. с. 14, том 1), яку видано директору Чіпку Роману Сергійовичу для отримання матеріалу із ПВХ 440GSM Laminated Frontlit GLP з підготовкою до продажу у кількості 5.400 м2. Вказана довіреність дійсна до 01.01.2022.
На підставі довіреності № 376 від 23.12.2021 директор Чіпка Роман Сергійович отримав товар на суму 197.510,40 грн, що підтверджується накладною № РН-00349 від 23.12.2021 (а. с. 13, том 1).
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач надав позивачу довіреність № 4 від 05.01.2022 (а. с. 16, том 1), яку видано директору Чіпку Роману Сергійовичу для отримання пластику ПВХ 4мм всп. 2050*3050 у кількості 62.5300 м2 та плівки SINGLE PET BACKLIT 320 GLP з підготовкою до продажу у кількості 635.0000 м2. Вказана довіреність дійсна до 15.01.2022.
На підставі довіреності № 4 від 05.01.2022 директор Чіпка Роман Сергійович отримав товар на суму 57.862,24 грн, що підтверджується накладною № РН-00084 від 10.01.2022 (а. с. 15, том 1).
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач надав позивачу довіреність № 8 від 18.01.2022 (а. с. 18, том 1), яку видано директору Чіпку Роману Сергійовичу для отримання плівки SINGLE PET BACKLIT 320 GLP з підготовкою до продажу у кількості 1.270.0000 м2. Вказана довіреність дійсна до 28.01.2022.
На підставі довіреності № 8 від 18.01.2022 директор Чіпка Роман Сергійович отримав товар на суму 94.046,04 грн, що підтверджується накладною № РН-00108 від 18.01.2022 (а. с. 17, том 1).
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач надав позивачу довіреність № 12 від 27.01.2022 (а. с. 20, том 1), яку видано директору Чіпку Роману Сергійовичу для отримання плівки JT-SAV 120 з підготовкою до продажу у кількості 698.5000 м2. Вказана довіреність дійсна до 06.02.2022.
На підставі довіреності № 12 від 27.01.2022 директор Чіпка Роман Сергійович отримав товар на суму 52.622.20 грн, що підтверджується накладною № РН-00224 від 27.01.2022 (а. с. 19, том 1).
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач надав позивачу довіреність № 15 від 01.02.2022 (а. с. 22, том 1), яку видано директору Чіпку Роману Сергійовичу для отримання матеріалу з ПВХ GLP071 SINGLE SIDE PET BACKLIT 320 GSM GLJS210733 з підготовкою до продажу у кількості 61.6500 м2. Вказана довіреність дійсна до 11.02.2022.
На підставі довіреності № 15 від 01.02.2022 директор Чіпка Роман Сергійович отримав товар на суму 46.977,30 грн, що підтверджується накладною № РН-00039 від 01.02.2022 (а. с. 21, том 1).
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач надав позивачу довіреність № 21 від 10.02.2022 (а. с. 24, том 1), яку видано директору Чіпку Роману Сергійовичу для отримання матеріалу із ПВХ 440GSM Laminated Frontlit GLP з підготовкою до продажу у кількості 3276.0000 м2, матеріал із ПВХ GLP071 SINGLE SIDE PET BACKLIT 320 GSM GLJS210733 з підготовкою до продажу у кількості 381.0000 м2, матеріал із ПВХ 440GSM MATTE GLP з підготовкою до продажу у кількості 165.0000 м2. Вказана довіреність дійсна до 20.02.2022.
На підставі довіреності № 21 від 10.02.2022 директор Чіпка Роман Сергійович отримав товар на суму 157.124.78 грн, що підтверджується накладною № РН-00121 від 10.02.2022 (а. с. 23, том 1).
Усі шість накладних № РН-00349 від 23.12.2021, № РН-00084 від 10.01.2022, № РН-00108 від 18.01.2022, № РН-00224 від 27.01.2022, № РН-00039 від 01.02.2022, № РН-00121 від 10.02.2022 підписані директором відповідача Чіпко Романом Сергійовичем.
Суд звертає увагу, що вищевказані довіреності містять окрім підпису керівника Чіпка Романа Сергійовича відбиток печатки відповідача.
Оригінали вищевказаних довіреностей та накладних були оглянуті судом у судовому засіданні.
Пунктом 1.7 договору закріплено, що у разі припинення повноважень підписанта та(або) осіб, що мають право підпису, замовник зобов'язується негайно, але не пізніше наступного дня сповістити про це виконавця поштою офіційним листом з переліком осіб, що втратили чи набули право підпису. Якщо до моменту отримання такого повідомлення виконавцем відбулася передача ТМЦ особі, що втратила право на отримання ТМЦ від продавця, то покупець виконує обов'язки, передбачені цим договором, у повному обсязі.
Жодних доказів припинення повноважень підписанта та(або) осіб, що мають право підпису відповідач позивачу не надав. Також суд враховує, що договір був укладений у 2018 році і станом на час вирішення спору доказів того, що він припинив свою дію матеріали справи не містять.
Суд також виходить з того, що саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних. Позивач не довів фактів протиправності використання печатки відповідача чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі відповідача. При цьому суд враховує, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18 від 23.07.2019).
При цьому, будучи обізнаним про судове провадження у справі № 904/2551/22 та заперечуючи факт підписання Чіпко Р.С. п'яти накладних № РН-00084 від 10.01.2022, № РН-00108 від 18.01.2022, № РН-00224 від 27.01.2022, № РН-00039 від 01.02.2022, № РН-00121 від 10.02.2022, відповідач не надав господарському суду належних доказів звернення до правоохоронних органів саме у зв'язку з неправомірним використання печатки відповідача чи підробкою підписів ОСОБА_1 .
Долучений до матеріалів справи талон-повідомлення єдиного обліку №28608 (арк. 185, том 1), з якого вбачається, що 08.11.2022 до ВП № 3 ДРУП звернувся ОСОБА_1 про вжиття заходів стосовно правомірності дій з боку ТОВ «Модус, ЛТД» в особі ОСОБА_2 , не визнається судом належним доказом неправомірного використання печатки відповідача, оскільки за результатами оцінки вказаного документа неможливо однозначно встановити або спростувати наявність тих обставин, на які посилається відповідач. Вказаний доказ лише підтверджує ту обставину, що відповідач, вважаючи порушеними свої права, звернувся до правоохоронних органів, а правоохоронні органи таке звернення зареєстрували, однак не доводять факту порушення позивачем прав відповідача. З долученого до матеріалів справи талона-повідомлення неможливо встановити і предмет звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, як і зв'язок вказаного звернення з предметом позовних вимог.
Більш того, суд бере до уваги, що провадження у справі № 904/2553/22 відкрито 26.08.2022, про судове провадження відповідачу було достеменно відомо 13.09.2022 (дата подачі відзиву до суду), а до правоохоронних органів Чіпко Роман Сергійович звернувся лише 08.11.2022. Тож, невідома ані причина звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, ані суть неправомірних дій відповідача в особі ОСОБА_2 у відношенні ОСОБА_1 .
Водночас, відповідач не заперечує факт підписання Чіпко Р.С. шостої накладної № РН-00349 від 23.12.2021. Більше того, у відзиві на позов відповідач стверджує, що ця видаткова накладна оплачена ним повному обсязі, на підтвердження чого надає суду відповідні платіжні доручення (а.с. 71 - 74 т. 1).
Також відповідач надав до справи довідку від 10.11.2022 за підписом директора Чіпко Р.С., скріплену печаткою відповідача (а.с. 186 т. 1), у якій зазначив, що згідно з платіжним дорученням № 3923 від 17.02.2022 на суму 47.786,91 грн відповідач частково оплатив рахунок від 05.01.2022 № 7015 на суму 57.862,24 грн. Борг, як зазначає відповідач у довідці, становить 10.075,33 грн.
При цьому з матеріалів справи, а саме з викопіювання програмного забезпечення (а.с. 208 т. 1), вбачається, що на підставі рахунку від 05.01.2022 № 7015 на суму 57.862,24 грн було виписано саме накладну № РН-00084 від 10.01.2022 на суму 57.862,24 грн
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплачував не тільки накладну № РН-00349 від 23.12.2021, але й частково (на суму 47.786,91 грн) оплатив накладну № РН-00084 від 10.01.2022.
Відтак, посилання відповідача на те, що директором відповідача Чіпко Романом Сергійовичем не підписувалися вищевказані накладні не узгоджуються із матеріалами, поданими до справи, в т.ч. відповідачем.
Суд також враховує, що після набрання чинності Законом від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" принцип "об'єктивної істини", який полягав в обов'язку суду з'ясовувати усі дійсні обставини, пов'язані зі спірними правовідносинами, починаючи 15.12.2017 виключений із ГПК України.
17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
Таким чином суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №923/875/19 від 31.03.2021.
Беручи до уваги те, що відповідач оплачував накладні № РН-00349 від 23.12.2021 та № РН-00084 від 10.01.2022, суд з урахуванням принципу вірогідності доказів доходить висновку, що відповідач не спростував того, що решта вище вказаних накладних також була підписана зі сторони відповідача уповноваженою особою.
Таким чином, суд встановив, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 606.142,96 грн на підставі таких накладних № РН-00349 від 23.12.2021 (а. с. 13, том 1), № РН-00084 від 10.01.2022 (а. с. 15, том 1), № РН-00108 від 18.01.2022 (а. с. 17, том 1), № РН-00224 від 27.01.2022 (а. с. 19, том 1), № РН-00039 від 01.02.2022 (а. с. 21, том 1), № РН-00121 від 10.02.2022 (а. с. 23, том 1).
При цьому позивач визнає (відповідь на відзив - а.с. 86 т. 1, лист уточнення а.с. 203 - 204 т. 1), що накладна № РН-00349 від 23.12.2021 (на суму 197.510,40 грн) була оплачена відповідачем повністю, а накладна № РН-00084 від 10.01.2022 (на суму 57.862,24 грн) була оплачена відповідачем частково, а саме на суму на суму 47.786,91 грн.
Відтак, заборгованість за шістьма накладними № РН-00349 від 23.12.2021, № РН-00084 від 10.01.2022, № РН-00108 від 18.01.2022, № РН-00224 від 27.01.2022, № РН-00039 від 01.02.2022, № РН-00121 від 10.02.2022, які позивач долучив до позовної заяви та на підставі яких у позовній заяві позивач просить стягнути спірну заборгованість, складає 360.845,65 грн (606.142,96 - (197.510,40 + 47.786,91) = 360.845,65).
Водночас суд звертає увагу, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, предмет та підстави позову, докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.
Суд відзначає, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 13.03.2019 № 916/3245/17 та від 12.06.2019 № 916/542/18.
Отже, позивач, звертаючись до суду з позовом, визначив такий предмет позову - заборгованість у розмірі 412.570,98 грн за не будь-який інший товар, а саме за товар, поставлений за шістьма накладними № РН-00349 від 23.12.2021, № РН-00084 від 10.01.2022, № РН-00108 від 18.01.2022, № РН-00224 від 27.01.2022, № РН-00039 від 01.02.2022, № РН-00121 від 10.02.2022.
При цьому заборгованість за будь-який зовсім інший товар, посталений в межах навіть даного договору від 27.12.2018, однак за інші періоди та на підставі інших накладних є іншим предметом, аніж визначний позивачем у позовній заяві.
Підставою позову, тобто обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення заборгованості, позивач визначив саме обставини неоплати конкретних шести накладних (№РН-00349 від 23.12.2021, № РН-00084 від 10.01.2022, № РН-00108 від 18.01.2022, № РН-00224 від 27.01.2022, № РН-00039 від 01.02.2022, № РН-00121 від 10.02.2022), виписаних на підставі договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 162 ДН від 27.02.2018.
Відтак неоплата товару за будь-якими іншими накладними (виписаними навіть на підставі даного договору від 27.12.2018) є іншою підставою позову, аніж визначна позивачем у позовній заяві.
В силу ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з ч. 1 ст. 164 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Згідно з ч. 1 ст. 165 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
З наведених положень вбачається, що позивач не може змінити предмет або підстави позову шляхом подання відповіді на відзив у порядку ст. 165 ГПК, оскільки зміна предмету або підстави позову має відбуватися у конкретно визначний процесуальним законодавством спосіб, а саме шляхом подання письмової заяви в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України.
Після ознайомлення з відзивом позивач до відповіді на відзив (подана до суду 17.10.2022 (арк. 84, том 1) долучив довіреність № 379 від 24.12.2021 (а. с. 108, том 1), видану директору Чіпку Роману Сергійовичу для отримання матеріалу із ПВХ 440GSM MATTE GLP з підготовкою до продажу у кількості 3200 м2 (вказана довіреність дійсна до 02.01.2022) та накладну № РН-00376 від 24.12.2022 (а. с. 107, том 1), вказавши, що дійсно заборгованість за накладною № РН-00349 від 23.12.2021 на суму 197.510,40 грн оплачена відповідачем у повному обсязі. Водночас позивач зазначив, що все одно у відповідача наявний залишок заборгованості у сумі 3.938,42 грн, проте за іншою видатковою накладною, а саме за накладною № РН-00376 від 24.12.2022.
Отже, подаючи відповідь на відзив, позивач фактично вчиняє дії, спрямовані на зміну предмета (підстав) позову шляхом зміни однієї накладної іншою, однак не подає окремої письмової заяви в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України та навіть не заявляє про таку зміну предмета (підстав) позову у відповідні на відзив.
А тому такі дії позивача не можуть бути розцінені судом як звернення позивача із заявою про зміну предмета (підстав) позову, відповідно, така заява не може бути розглянута та задоволена судом.
Крім того згідно з ч. 3 ст. 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження ж у справі № 904/2553/22 було відкрито 26.08.2022, що підтверджується ухвалою суду; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження) /арк. 68, том 1/.
У подальшому, 18.11.2022 позивач разом із клопотанням про долучення до матеріалів справи № 904/2553/22 додаткових пояснень та доказів надав лист-уточнення до позовної заяви від 17.11.2022, у якому позивач зазначив, що бухгалтерією ТОВ «Модус, ЛТД» було проведено роботу з перегляду усіх оплат та призначень платежів з боку відповідача, а тому позивач надав звіт з розгорнутими коментарями за видатковими накладними та надходженням оплати за ними від відповідача (п. 7).
Так, позивач у п. 8 листа-уточнення до позовної заяви від 17.11.2022 вказав, що відповідач має заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 412.570,98 грн, проте вказаний борг станом на 18.11.2022 наразі підтверджується такими видатковими накладними:
№ РН-00084 від 10.01.2022 (а. с. 15, том 1) (на момент подачі позову позивач на її підставі визначав заборгованість у загальному розмірі 57.862,24 грн, а станом на 18.11.2022 позивач вказає, що заборгованість за даною накладною складає 10.075,33 грн);
№ РН-00108 від 18.01.2022 (а. с. 17, том 1) (на підставі вказаної накладної позивач обґрунтовував заборгованість і при подачі позову);
№ РН-00224 від 27.01.2022 (а. с. 19, том 1) (на підставі вказаної накладної позивач обґрунтовував заборгованість і при подачі позову);
№ РН-00039 від 01.02.2022 (а. с. 21, том 1) (на підставі вказаної накладної позивач обґрунтовував заборгованість і при подачі позову);
№ РН-00121 від 10.02.2022 (а. с. 23, том 1) (на підставі вказаної накладної позивач обґрунтовував заборгованість і при подачі позову).
№ РН-00086 від 07.02.2022 (а.с. 230, том 1) на суму 51.725,33 грн (на підставі вказаної накладної позивач не обґрунтовував заборгованість при подачі позову, і подав її до суду лише18.11.2022).
Отже, подаючи лист-уточнення, позивач знову фактично вчиняє дії, спрямовані на зміну предмета (підстав) позову шляхом зміни однієї накладної іншою, однак не подає окремої письмової заяви в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України та навіть не заявляє про таку зміну предмета (підстав) позову у листі-уточненні.
А тому такі дії позивача не можуть бути розцінені судом як звернення позивача із заявою про зміну предмета (підстав) позову, відповідно, така заява не може бути розглянута та задоволена судом.
Відтак, справа розглядається судом в межах предмету та підстав позову, визначних позивачем у позовній заяві.
Аналізуючи зміст заяв, зокрема, позивача, які є фактично відповідями на заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що при подачі позову заявлено частково безпідставні вимоги, оскільки сам позивач визнав, що у відповідача заборгованість за накладною № РН-00349 від 23.12.2021 (а. с. 13, том 1) відсутня повністю, а заборгованість за накладною № РН-00084 від 10.01.2022 (а. с. 15, том 1) наявна лише на суму 10.075,33 грн.
Вказану заборгованість у розмірі 10.075,33 грн визнає також і відповідач у вище вказаній довідці від 10.11.2022.
А тому, як встановлено судом вище, заборгованість за шістьма накладними №РН-00349 від 23.12.2021, №РН-00084 від 10.01.2022, № РН-00108 від 18.01.2022, № РН-00224 від 27.01.2022, № РН-00039 від 01.02.2022, № РН-00121 від 10.02.2022, які позивач долучив до позовної заяви та на підставі яких у позовній заяві позивач просить стягнути спірну заборгованість, становить 360.845,65 грн (606.142,96 - (197.510,40 + 47.786,91) = 360.845,65).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Пунктом 3.4 договору визначено, що покупець зобов'язується оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок продавця повну вартість проданого товару (партії товару), у тому числі з урахуванням вимог ст. 3.2 цього договору, в термін 30 календарних днів з моменту фактичної передачі йому товару (партії товару).
З урахуванням положень п. 3.4 договору, строк оплати товару є таким, що настав.
Відповідач лише частково виконав взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого від позивача товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 360.845,65 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 360.845,65 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості частково.
Водночас, належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.
Відповідач надав до справи платіжні доручення на суму 245.782,78 грн (а.с. 71-74 т. 1). Оцінюючи надані відповідачем платіжні доручення, суд взяв до уваги таке:
по-перше, укладений між сторонами договір почав свою дію з 27.02.2018, що свідчить про тривалі відносини між сторонами;
по-друге, спірна поставка відбулася у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року, призначення долучених відповідачем до матеріалів справи платіжних доручень містить посилання на рахунки, однак відповідач не надав рахунків, з яких можна було б встановити, якої саме видаткової накладної стосується така оплата.
Відтак, у справі відсутні докази того, що поданими відповідачем платіжними дорученнями погашалась саме спірна заборгованість у розмірі 360.845,65 грн.
Суд також бере до уваги, що судочинство у господарських судах, відповідно до ст. 13 ГПК України, здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом (ч. 2). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4).
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, ключовим питання при вирішенні спору у справі № 904/2553/22 є питання наявності / відсутності заборгованості за поставлений позивачем відповідачу товар на підставі накладних № РН-00349 від 23.12.2021 (а. с. 13, том 1), № РН-00084/1 від 10.01.2022 (а. с. 15, том 1), № РН-00108/1 від 18.01.2022 (а. с. 17, том 1), № РН-00224/1 від 27.01.2022 (а. с. 19, том 1), № РН-00039/2 від 01.02.2022 (а. с. 21, том 1), № РН-00121 від 10.02.2022 (а. с. 23, том 1).
Відповідач не довів суду, що у нього (відповідача) відсутня у повному обсязі перед позивачем заборгованість за товар поставлений на підставі накладних № РН-00349 від 23.12.2021 (а. с. 13, том 1), № РН-00084/1 від 10.01.2022 (а. с. 15, том 1), № РН-00108/1 від 18.01.2022 (а. с. 17, том 1), № РН-00224/1 від 27.01.2022 (а. с. 19, том 1), № РН-00039/2 від 01.02.2022 (а. с. 21, том 1), № РН-00121 від 10.02.2022 (а. с. 23, том 1).
Також суд погоджується з твердженням позивача про те, що заборгованість має підтверджуватися не актом звіряння, який не є первинним документом, а саме накладними та платіжними документами.
Приймаючи рішення у справі № 904/2553/22 суд також відзначає, що ухвалою від 21.10.2022 відповідачу запропоновано подати до суду в строк до 01.11.2022 податкові декларації, складені у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року, проте відповідач таких декларації не подав.
Водночас суд відзначає, у податковій звітності за відповідний період має відображатися інформація щодо того, відносив відповідач до податкового кредити суми ПДВ, зазначені у видаткових накладних № РН-00349 від 23.12.2021 (а. с. 13, том 1), № РН-00084/1 від 10.01.2022 (а. с. 15, том 1), № РН-00108/1 від 18.01.2022 (а. с. 17, том 1), № РН-00224/1 від 27.01.2022 (а. с. 19, том 1), № РН-00039/2 від 01.02.2022 (а. с. 21, том 1), № РН-00121 від 10.02.2022 (а. с. 23, том 1).
У випадку подання відповідачем такої податкової звітності (з відображенням у ній формування відповідачем відповідного податкового кредиту) вказані обставини могли б ставити під сумнів здійснення господарських операцій за вище вказаними накладними. Однак відповідач таких документів не подав.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином відповідач, керуючись принципом диспозитивності господарського судочинства, в результаті невчинення ним процесуальних дій щодо подання відповідних доказів не спростував обставин відображення у податковій звітності операцій за вище вказаними накладними.
Відповідач не надав доказів на спростування складання податкових декларацій за спірною поставкою шляхом подачі доказів ненадання відповідачу податкового кредиту, з огляду на долучення позивачем до матеріалів справи квитанцій про отримання Державною податковою службою України податкових накладних позивача, які надають відповідачу право на податковий кредит (арк. 109-118, том 1).
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів (листи, претензії, вимоги повернути кошти, податкова декларація щодо коригування податкового кредиту, тощо), які б свідчили про незгоду відповідача зі спірними поставками з часу отримання товару до часу звернення позивача з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області.
Таким чином, відповідач не надав суду належних доказів того, що спірна поставка позивачем не була здійснена. Більш того, в матеріалах справи наявні докази часткової сплати поставки, в тому числі за спірними накладними. Доказів відносно будь-яких дій відповідача щодо заборони його уповноваженим особам здійснювати оплату товару отриманого за договором, або доказів іншого несхвалення правочину матеріали справи не містять.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково у розмірі 360.845,65 грн.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 5.412,51 грн, з урахуванням того, що 87,46 % позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ФОРМАТ-М" (49064, місто Дніпро, проспект Калініна, будинок 52, офіс 5; ідентифікаційний код 38676941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДУС, ЛТД" (61082, місто Харків, проспект Московський, будинок 144; ідентифікаційний код 21203457) 360.845,65 грн (триста шістдесят тисяч вісімсот сорок п'ять грн 65 коп) основної заборгованості, 5.412,51 грн (п'ять тисяч чотириста дванадцять грн 51 коп) судового збору.
В решті позовних вимог (про стягнення 51.725,33 грн) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 02.12.2022
Суддя С.А. Дупляк