вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" вересня 2022 р. м. Київ Справа№ 910/1361/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.
за участю учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.09.2022
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду м. Києва
від 12.05.2022
у справі №910/1361/22 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 8 264, 84 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 8 264,84 грн. заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5544613.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ст. 625, 992 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 3, 6, 36, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" мотивовані тим, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.05.2022 у справі №910/1361/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 8 264,84 грн. задоволено повністю, стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" 1 621 грн. 64 коп. 3 % річних, 6 643 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 2 481 грн. 00 коп. судового збору та 2 300 грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Моторно (транспортного) страхового бюро України (27.05.2022 відповідно поштового штемпеля на конверті) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2022 у справі №910/1361/22 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- суд першої інстанції належним чином не досліджено строк звернення з позовною заявою позивачем, адже на думку скаржника, строк позовної давності обраховується не з моменту визнання ПрАТ "СК "Україна" - банкрутом, а з моменту ДТП;
- суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позов, оскільки на відповідача (Моторне (транспортне) страхове бюро України) покладено додатковий обов'язок щодо виплати інфляційних втрат, 3 % річних, притягнуто особу, яка не порушувала у даному випадку грошового зобов'язання;
- скаржник зазначає, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними, таким чином дана відповідальність не входить до зобов'язань МСТБУ передбачених підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-ІУ;
- позивачу за Договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходило права вимоги щодо інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже звернення з позовом є безпідставним, на думку скаржника.
Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги
29.07.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування - відсутні.
Стосовно тверджень скаржника про те, що належним чином не встановлено строку звернення з позовною заявою та на який строк продовжено строк позовної давності, а строк позовної давності обраховується не з моменту визнання ПрАТ "СК "Україна" - банкрутом, а з моменту ДТП, позивач зазначає, що не може бути застосований строк позовної давності, оскільки розмір заборгованості за договором страхування уже встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18, позовна давність до вимог, які були заявлені позивачем у справі №910/842/18 не могла бути застосована, оскільки не була пропущена, іншої заборгованості за договором страхування № АІ/5544613, не встановленої рішенням суду, позивач не просить стягнути з відповідача.
Щодо покладення додаткового обов'язку на МТСБУ зі сплати інфляційних втрат, 3% річних та пені (за словами МТСБУ "відповідальність") та складу зобов'язання позивач зазначає, наступне, що договірне зобов'язання і договірна відповідальність - це різні за взаємним відношенням правові поняття, договірне зобов'язання включає в себе, як один із елементів, договірну відповідальність, а на МТСБУ покладено саме обов'язок виконати договірне зобов'язання, за договором обов'язкового страхування в повному обсязі (ст.20, п. ґ. п.41.1 ст.41 Закону Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Норми про виключення або дроблення "договірного зобов'язання" щодо МТСБУ у випадку передбаченому п. ґ. п.41.1 ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - відсутні.
Щодо твердження МТСБУ, що інфляційні втрати та 3% річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними, позивач вказує , що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2022, апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2022 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2022 у справі №910/1361/22 - залишено без руху, протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, Моторно (транспортне) страхове бюро України має право усунути недоліки, подавши до Північного апеляційного господарського суду: докази сплати судового збору в сумі 3721,50 грн. за оскарження рішення суду першої інстанції в повному обсязі; докази направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", листом з описом вкладеного, у відповідності до приписів ст. 259 Господарського процесуального кодексу України.
22.06.2022 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду засобами поштового зв'язку від скаржника (Моторно (транспортного) страхового бюро України) надійшло клопотання про усунення недоліків.
В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 04.07.2022 по 15.07.2022 включно, перебував у відпустці, а суддя з колегії суддів Тищенко О.В. перебувала у відпустці з 06.06.2022 по 08.07.2022, включно і вирішення питання стосовно апеляційної скарги здійснено після виходу суддів з відпусток.
Судом встановлено, що скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги, що є підставою для відкриття апеляційного провадження згідно з ст. 262 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/1361/22 за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2022, розгляд справи призначено на 20.09.2022.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку визначити іншу дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 надіслана учасникам справи за офіційними електронними адресами, які наявні в матеріалах справи: позивачу (Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ") за електронними адресами: ІНФОРМАЦІЯ_3,.ІНФОРМАЦІЯ_4) та відповідачу (Моторно (транспортного) страхового бюро України) за електронними адресами: ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку із відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 20.09.2022 представники скаржника (Моторного (транспортного) страхового бюро України) та позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал") - не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, оскільки ухвала Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 надіслана учасникам справи за офіційними електронними адресами, які наявні в матеріалах справи: позивачу (Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ") за електронними адресами:ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та відповідачу (Моторно (транспортного) страхового бюро України) за електронними адресами:ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку із відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді.
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов'язковою не визнавалась, у зв'язку з чим неявка представника скаржника, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується матеріалами справи, 29.09.2015 року о 07:55 год. по греблі ГЕС у місті Запоріжжя відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1 (поліс № АІ/554613 ПрАТ "Страхова компанія "Україна" код ЄДРПОУ 30636550), під керуванням водія ОСОБА_1 , який не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення, зокрема, з автомобілем "Chevrolet Lacetti", реєстраційний номер НОМЕР_2 . Під час дорожньо-транспортної пригоди вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2015 року в справі № 334/8808/15-п (провадження № 3/334/1672/15) водія автомобіля "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого здійснено ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 27.11.2015 року в справі № 334/8808/15-п (провадження № 33/778/491/15) ОСОБА_1 відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження вищенаведеної постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2015 року та повернуто ОСОБА_1 відповідну апеляційну скаргу.
Згідно з договором (полісом) серії АІ/5544613 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" із встановленим розміром франшизи - 1 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50 000,00 грн.
Звітом № 04\10\15 про оцінку розміру матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, складеним 19.10.2015 року оцінювачем - Фізичною особою підприємцем Шелудченком Олегом Олександровичем (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 5414), визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП власникові автомобіля "Chevrolet Lacetti", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Заявою від 08.12.2015 власник пошкодженого автомобіля "Chevrolet Lacetti", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 подав до страховика винної у ДТП особи - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування.
15.01.2016 між ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами та на підставі якого власник пошкодженого автомобіля "Chevrolet Lacetti", реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 відступив цесіонарію - Фізичній особі-підприємцю Шияну Денису Сергійовичу всі права вимоги, які виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/5544613 у страховій компанії ПрАТ "СК "Україна".
Пунктом 1.2 договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
31.01.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-01/2016 (далі - Договір факторингу).
Відповідно до пункту 1.1 Договору факторингу, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 15.01.2016 року (пункт 6 Додатку № 1).
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору факторингу).
За умовами пункту 1.4 Договору факторингу зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (пункт 6 Додатку № 1 до Договору факторингу); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За умовами частини 1 статті 1084 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 30.01.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 29.09.2015) є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Також позивач вказував на те, що в порушення умов договору страхування (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/5544613, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк (протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
19.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 12.01.2016 року за договором (полісом) АІ/5593027.
19.10.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 29.09.2015 року за договором (полісом) АІ/5544613. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" просило визнати відповідні грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів, у тому числі за страховою подією 29.09.2015 року на суму 43 148,05 грн., з яких: 27 906,57 грн. - розмір завданого збитку, 6 976,64 грн. - пеня, 1 621,64 грн. - 3 % річних, 6 643,20 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2018 року в справі № 910/842/18, з урахуванням ухвали суду від 29.06.2021 року, визнано кредиторські вимоги позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" першої черги на суму 3 524,00 грн. та шостої черги на суму 4 937 944,06 грн. (загальна сума - 4 941 518,06 грн.).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Враховуючи ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", листом від 09.09.2019 року позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 43 148,05 грн., з яких: 27 906,57 грн. - розмір завданого збитку, 6 976,64 грн. - пеня, 1 621,64 грн. - 3 % річних, 6 643,20 грн. - інфляційні втрати.
Листом від 24.09.2019 року № 3.1-05/31116 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" про прийняте ним рішення за результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача, а також зазначив про виплату Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" страхового відшкодування за спірною ДТП у розмірі 27 906,57 грн.
23.09.2019 року відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування за вищевказаною страховою подією у розмірі 27 906,57 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ".
Зважаючи на часткове задоволення відповідачем вимог позивача, викладених у заяві від 09.09.2019 року, та сплату останнім лише основної суми страхового відшкодування у розмірі 27 906,57 грн., позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом з вимогами про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 1 621,64 грн. 3 % річних та 6 643,20 грн. інфляційних втрат.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно ізст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність на момент вчинення ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
Отже, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Окрім того, суд апеляційної інстанції також враховує наступне.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 року в справі № 910/9823/17.
Разом із тим, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 року в справі № 917/1345/17.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009 року, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008 року).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмір грошової вимоги в сумі 43 148,05 грн. та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені судовим рішенням у справі № 910/842/18, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
У силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону, задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Як було зазначено вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів - є доведеним.
Отже, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду першої інстанції, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 43 148,05 грн., з яких: 27 906,57 грн. - розмір завданого збитку, 6 976,64 грн. - пеня, 1 621,64 грн. - 3 % річних, 6 643,20 грн. - інфляційні втрати. Проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача.
Також, як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою від 09.09.2019 про виплату відшкодування в сумі 43 148,05 грн., з яких:
- 27 906,57 грн. - розмір завданого збитку;
- 6 976,64 грн. - пеня,
- 1 621,64 грн. - 3 % річних,
- 6 643,20 грн. - інфляційні втрати.
Згідно з наявними у матеріалах справи документами, 23.09.2019 на підставі статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 27 906,57 грн. Зазначена обставина учасниками справи не заперечувалась.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема, 3 % річних, інфляційні втрати).
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року в справі № 910/17993/15, від 01.06.2016 року в справі № 910/22034/15, від 20.07.2020 року та від 07.09.2021 року в справі № 910/14293/19.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону України, у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону щодо відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що у даному випадку, на підставі норм пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України) суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами пункту 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу від 31.01.2016 року № 5/31-01/2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Отже, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Крім того, обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних та інфляційних втрат, які були визнані як кредиторські вимоги у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", встановлені ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2018 року в справі № 910/842/18.
Слід також зазначити, що, з урахуванням принципу верховенства права та визначеного сталою практикою Великої Палати Верховного Суду способу захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика), покладення, у даному випадку, відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди) є правомірним та справедливим.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 року в справі № 910/14293/19.
Як зазначалось вище, вірно встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож, у контексті спірних правовідносин право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
Таким чином, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виник з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020 року), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти "а", "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV) вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникло з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 року в справі № 910/14293/19.
Таким чином, зважаючи на перехід до позивача прав вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування, а також враховуючи оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування на суму 27 906,57 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих в силу Закону сум компенсаційних виплат у розмірі 8 264,84 грн., з яких: 1 621,64 грн. - 3 % річних, 6 643,20 грн. - інфляційні втрати. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції у цій частині.
Щодо твердження МТСБУ, що інфляційні втрати та 3% річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними, суд апеляційної інстанції враховує, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Стосовно доводів скаржника про те, що суд першої інстанції належним чином не досліджено строк звернення з позовною заявою позивачем, адже на думку скаржника, строк позовної давності обраховується не з моменту визнання ПрАТ "СК "Україна" - банкрутом, а з моменту ДТП - суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи стосовно пропуску позовної давності скаржником не заявлялись суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення, жодних заяв з приводу застосування строку позовної давності відповідачем у встановленому ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України - до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення не заявлялось.
При цьому, відповідач був обізнаний про наявність судового спору, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.02.2022 про відкриття провадження у справі № 910/1361/22 надіслана відповідачу за адресою його юридичного місцезнаходження (02154 м.Київ, Русанівський бульвар, буд. 8) та вручена 14.02.2022, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням 0215405099809. Крім того, в ухвалі про відкриття провадження суд встановив процесуальні строк щодо подання відзиву, заяв та клопотань, проте, відповідач правом на подання відповідних документів - не скористався.
Також, в апеляційній скарзі скаржником не наведено жодних обгрунтувань стосовно неподання заяви про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Таким чином, доводи скаржника стосовно позовної давності - не приймаються судом апеляційної інстанції та відхиляються.
Стосовно доводів скаржника про необхідність врахування висновку науково-правової експертизи на запит МТСБ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди, затвердженого головою ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В.М.Корецького НАН України проф.. Пархоменко Н.П. 22.02.2022 - суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний доказ не було надано відповідачем до суду першої інстанції в порядку, обумовленому ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, і також жодним чином не обгрунтовано неможливість його подання суду першої інстанції, як не наведено і поважності причин пропуску подання такого доказу суду першої інстанції, як не наведено і причин поважності пропуску строку на його подання.
При цьому, відповідач був обізнаний про наявність судового спору, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.02.2022 про відкриття провадження у справі № 910/1361/22 надіслана відповідачу за адресою його юридичного місцезнаходження (02154 м.Київ, Русанівський бульвар, буд. 8) та вручена 14.02.2022, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням 0215405099809. Крім того, в ухвалі про відкриття провадження суд встановив процесуальні строк щодо подання відзиву, заяв та клопотань, проте, відповідач правом на подання відповідних документів - не скористався.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не приймає поданий скаржником доказ до розгляду.
Отже, усі доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції, а судом першої інстанції, в свою чергу, у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення, яким задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України та стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних в сумі 1 621 (одну тисячу шістсот двадцять одну) грн. 64 коп. 3 % річних, 6 643 (шість тисяч шістсот сорок три) грн. 20 коп. інфляційних втрат.
Також, судом першої інстанції було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 300 (дві тисячі триста) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги, і в цій частині доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності розподілу судових витрат внаслідок незгоди з оскаржуваним рішенням, і відповідно, судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на відсутність обумовлених законом підстав оскаржуваного рішення за наведених скаржником доводів. При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано присудив до відшкодування 2 300 (дві тисячі триста) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги з посиланням на приписи ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2022 у справі №910/1361/22 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2022 у справі №910/1361/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2022 у справі №910/1361/22 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Моторним (транспортним) страховим бюро України.
4. Матеріали справи №910/1361/22 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано: 24.11.2022.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала