Справа № 455/199/21
Провадження № 2/455/328/2022
Іменем України
21 листопада 2022 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кушніра А.В.,
секретар судового засідання Борковська Н.М.,
з участю представника позивачки - адвоката Дашинич І.Б.,
представника відповідачки - адвоката Мукан Б.С.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,
17.02.2021 ОСОБА_2 звернулася до Старосамбірського районного суду Львівської області із зазначеним позовом, покликаючись на те, що вона є власником житлового будинку та користується земельною ділянкою (призначенням: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд) за адресою: АДРЕСА_1 , окрім того, є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 46225187400:07:003:0066, площею 0.2759 га., яка знаходиться напроти через вулицю Центральна і є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_3 .
Вказує, що в березні 2020р. вона разом з сином ОСОБА_4 огороджувала земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий помер 46225187400:07:003:0066, внаслідок чого, між ним та сусідкою ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , виник конфлікт, в ході якого остання забороняла встановлювати огорожу та казала, що дана земельна ділянка належить їй, хоча підстави не називала і не показувала жодного документу. Даний конфлікт послужив підставою для її звернення в тодішню Торчиновицьку сільську раду Старосамбірського району Львівської області, комісія якої за наслідками виходу на місце та здійснення відповідних обстежень та замірів 25.06.2020р. склала акт обстеження земельних ділянок мешканців села Торчиновичі, відповідно до якого встановлено наявність накладки, а саме земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0.2756 га на земельну ділянку ОСОБА_5 , площею 0.2759га.
Вказує, що на адвокатський запит з Відділ у Старосамбірському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 20.08.2020р отримано копію Державного акту на право приватної власності на землю серії II-ЛB №060144 від 22.03.2001р. з якого вбачається, що ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Торчиновицької сільської ради народних депутатів від 10.10.2000р. №96, передано у власність земельну ділянку площею 0.5975га, яка розташована на території Торчиновицької сільської ради, для обслуговування житлового будинку 0.0916га та ведення особистого підсобного господарства площею 0.5059га. Крім того на адвокатський запит з Архівного відділу Старосамбірської районної державної адміністрації, в вересні 2020р отримано рішення №96 від 10.10.2000р. «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування громадянам с. Торчиновичі» та додаток №1 до такого, відповідно до якого ОСОБА_3 передано у власність земель всього 0.5975 (0.0916га ОЖБ та 0.5084 ОСГ).
Вважає, що рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради №96 від 10.10.2000р. «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування громадянам с. Торгановичі і Торчиновичі» є незаконним, оскільки видане некомпетентним органом -виконавчим комітетом, а тому повинно бути визнаним незаконним та скасованим, як і Державний акт на право приватної власності на землю серії II-ЛB №060144 від 22.03.2001р., який виданий ОСОБА_3 згідно такого незаконного рішення.
З огляду на наведене, просить суд:
1) визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 10.10.2000року №96 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування громадянам с.Торгановичі та Торчиновичі» та додаток №1 до такого, в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,5084га та обслуговування житлового будинку площею 0,0916га;
2) визнати недійсним (скасувати) Державний акт на право приватної власності на землю серії II-ЛB №060144, виданий ОСОБА_3 22.03.2001р на підставі рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 10.10.2000року №96 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування громадянам с.Торгановичі та Торчиновичі».
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2021 дану справу передано для розгляду судді Кушніру А.В.
Ухвалою судді від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.
16.03.2021 від відповідачки ОСОБА_3 надійшов до суду відзив на позовну заяву разом із додатками, в якому остання заперечує проти позову, покликаючись на наступне. Зокрема, зазначає, що приватизовуючи земельну ділянку та виготовляючи технічну документацію ОСОБА_2 не погоджувала з нею межі земельних ділянок. Крім того, як доказ накладання земельних ділянок позивачем надано Акт обстеження № 87 від 25.06.2020р. та Абрис земельних ділянок січень 2021р., проте вона не надавала дозволу на замірювання своєї приватної земельної ділянки, не зверталася із заявою, щодо виготовлення технічної документації із землеустрою. Тому, будь які замірювання земельних ділянок некомпетентними особами свідчать про недопустимість та недостовірність доказів, що вчинені з грубим порушенням моїх прав, як власника. Крім того зазначила, що з 2017р., часу приватизації земельної ділянки кадастровий номер 4625187400:07:003:0066, позивачу було відомо про право власності ОСОБА_3 на сусідню земельну ділянку. Таким чином, позивач звернулася до суду із пропуском загального трирічного терміну позовної давності. Тому керуючись ч.3 ст.267 ЦК України заявляє про необхідність застосування строків позовної давності у даній справі. Також вказує, що про оформлені документації із землеустрою на свою земельну ділянку, накладка буде усунута, оскільки це унеможливить виготовлення кадастрового номера на її (відповідачки) земельну ділянку. Вважає, що сама накладка земельних ділянок не є підставою для скасування правовстановлюючих актів, а крім того позивачем не доведено, яким чином Рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради від 10.10.2020р. та Державний акт про право приватної власності на землю від 22.03.2001р. порушує її права та інтереси, тому вимогу позивача вважає безпідставними, а позов надуманим тому просить у його задоволенні відмовити.
Ухвалою суду від 07.06.2021 задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Мукан Б.С. про витребування доказів та витребувано у Старосамбірського районного виробничого відділу Львівської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки кадастровий номер 4625187400:07:003:0066, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2759га в с.Торчиновичі Старосамбірського району Львівської області, що належить ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 16.12.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Дашинич І.Б. позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Мукан Б.С. у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача - Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області Припін З.М. у судовому засіданні заперечив проти позову, покликаючись, зокрема, на те, що спір між сторонами може бути вирішено в позасудовому порядку шляхом узгодження та уточнення меж їх земельних ділянок.
Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у судове засідання не з'явився, був незалежним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - сторони у справі, є власниками суміжних земельних ділянок в с.Торчиновичі Самбірського району Львівської області.
Так, позивачка ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0.2759 га. кадастровий номер 46225187400:07:003:0066 цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 4605025252017 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №103351741 (а.с.4,5).
Відповідачка ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0.5975га, яка розташована на території Торчиновицької сільської ради (для обслуговування житлового будинку 0.0916га та ведення особистого підсобного господарства площею 0.5059га) згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії II-ЛВ №060144 від 22.03.2001р., який видано на підставі рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради №96 від 10.10.2000р. «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування громадянам с. Торгановичі і Торчиновичі» (а.с 12, 47-49).
Як слідує із Акту обстеження меж земельних ділянок мешканців с Торчиновичі №87 від 25.06.2020 (а.с.9), у ході обстеження земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 встановлено зокрема, що « при обмірах комісією цієї ділянки, яка належить ОСОБА_3 було встановлено розбіжності між фактичними розмірами та розмірами на плані державного акту. А саме ширина ділянки біля рову згідно плану становить 23,80м, а по факту 11, враховуючи 12,05м ширина, а ділянка ОСОБА_2 згідно плану. Таким чином комісією встановлено накладку земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ».
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно по закону, а згідно статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно зі ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.
За змістом зазначених правових норм, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється, зокрема з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Встановлення меж земельної ділянки надасть можливість встановити накладання межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.
До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
З 01 січня 2013 року у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідност.15 Закону України «Про державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі тощо.
Крім того згідно вимог ст.16 Закону України «Про державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі і може бути скасований лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номеру.
До того ж ст.21 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Зокрема, такі відомості вносяться: на підставі відповідної технічної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Частина шоста ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» установлює, що однією з підстав для відмови в проведенні державної реєстрації земельної ділянки знаходження в межах земельної ділянки, що підлягає реєстрації, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому власник не зможе одержати кадастровий номер, який є обов'язковим у разі відчуження земельної ділянки. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно розпоряджатися своєю власністю: продати, подарувати земельну ділянку або будинок чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.
Згідно з п. 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв'язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Частиною 2 ст.16 ЦК України визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Ч.1 ст.393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Стаття 155 ЗК України зазначає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Ч.ч. 1-3 ст. 158 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина п'ята статті 158 ЗК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) вказано, що «державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку» .
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
При цьому передумовою та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, договору відчуження (правочину)встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт, правочин суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт, правочин порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18 року .При цьому підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Так, звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що вищевказана земельна ділянка відповідачки ОСОБА_3 накладається з її земельну ділянку (частину земельної ділянки), що порушує її права, тому просить визнати незаконним та скасувати вищевказаний державний акт та рішення на підставі якого він виданий.
Обґрунтовуючи наявність накладки, сторона позивачки посилається, зокрема, на Акт обстеження меж земельних ділянок мешканців с Торчиновичі №87 від 25.06.2020 (а.с.9), та абрис земельних ділянок складених ФОП ОСОБА_6 від січня 2021 (а.с.6).
Однак, із змісту зазначеного акту обстеження, вбачається, що накладання меж земельних ділянок сторін відбулось по фактичному користуванню між земельними ділянками, а не за координатами технічних документацій проектів землеустрою земельних ділянок сторін.
При цьому, у даному акті зазначено, що «…при обмірах комісією цієї ділянки, яка належить ОСОБА_3 було встановлено розбіжності між фактичними розмірами та розмірами на плані державного акту».
Як слідує із відзиву, відповідачка технічної документації із землеустрою щодо своєї земельної ділянки не виготовляла.
Суд зазначає, що межі користування земельними ділянками визначаються технічною документацією, а не межами фактичного землекористування.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що для встановлення наявності накладення земельних ділянок, площі накладень та встановлення за рахунок чиєї земельної ділянки таке накладення має місце, необхідні спеціальні знання у земельній сфері, тобто висновок експерта.
Проте, звертаючись в суд з позовом, позивачка не надавала суду висновку експерта та не заявляла клопотань про призначення у справі експертизи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначила, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».
Щодо доводів позивача про те, що рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради №96 від 10.10.2000р. «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування громадянам с. Торгановичі і Торчиновичі» підлягає скасуванню, оскільки видане некомпетентним органом, так як виконавчі комітети сільських рад не наділені такими повноваження, а відтак і підлягає скасуванню державний акт, який виданий ОСОБА_3 на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету, то з приводу таких суд зазначає, що на час прийняття вищевказаного рішення виконавчого комітету №96 від 10.10.2000р діяв Земельний кодекс України 1990 року (який підлягає до застосування у даних спірних правовідносинах), відповідно до ч.3 ст.3 якого було передбачено, що повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Крім того, як зазначалось вище, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Разом із цим, як вбачається із матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 22.03.2001р., який видано на підставі рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради від 10.10.2000р., тобто на час прийняття оскаржуваного рішення та набуття права власності відповідачкою ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку не могли бути порушені права позивачки ОСОБА_2 як суміжного землекористувача, оскільки право власності останньої на власну земельну ділянку виникло пізніше, а саме на підставі рішення Торчиновицької сільської ради від 27.06.2017.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю серії II-ЛB №060144, виданого ОСОБА_3 22.03.2001р та рішення виконавчого комітету Торчиновицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 10.10.2000року №96 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування громадянам с.Торгановичі та Торчиновичі».
Позбавити відповідачку права на спірну земельну ділянку шляхом втручання в право на мирне володіння майном, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, можна тільки за умови, що таке втручання є законним, переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, і таких захід є пропорційним визначеним цілям (правовий висновок ВСУ в постанові від 16 грудня 2015 року №62510цс15).
Таким чином, суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку із відмовою в позові слід залишити за позивачкою.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;
Відповідачі:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ;
- Старосамбірська міська рада Самбірського району Львівської області, місцезнаходження: м.Старий Самбір, вул.Л.Галицького, 35, Львівської області;
Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження: м.Львів, пр.В.Чорновола, 4;
Повний текст судового рішення складено 01.12.2022.
Суддя А.В.Кушнір