29 листопада 2022 року Київ №320/8727/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву адвоката Гогоши Павла Богдановича в інтересах ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Гогоша П.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до УСЗН Білоцерківської міськради Київської області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу, як ветерану - учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року у розмірі, меншому ніж передбачено нормою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої разової щорічної грошової допомоги в сумі 8179,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та у відповідності до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2022 році має право на отримання до 5 травня одноразової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем виплачено позивачу таку допомогу у розмірі 1491,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено вищевказаною нормою законодавства, у зв'язку з чим вважає такі дії відповідача протиправними та просить суд зобов'язати УСЗН Фастівської міськради здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити недоплачену частину разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою суду від 03.10.2022 у справі було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Частиною 1 ст. 174 КАСУ передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу.
У зв'язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень, ухвала КОАС від 03.10.2022 про відкриття провадження у справі була надіслана на офіційну електронну адресу відповідача, а саме: uszn@bc-rada.gov.ua.
Пунктом 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
В матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, в якій зазначено, що ухвала про відкриття провадження у справі від 03.10.2022 доставлена відповідачу 04.10.2022, а отже останній вважається належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та необхідність надати відзив на позовну заяву; ухвала врученою відповідачу в порядку ст. 129 КАС України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У відповідності до вимог статей 162, 261 КАСУ, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав відзив на позовну заяву та/або клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 6 ст. 162 КАСУ встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи, до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальним правом, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, тому чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У ч. 8 ст. 262 КАСУ передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 250 КАСУ у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим Білоцерківським МВМ №2 ГУ МВС України в Київській області, та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 28.11.2014 (безтермінове).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами у справі, позивачу у 2022 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1491,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Вважаючи, що УСЗН Білоцерківської міськради здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, у відповідь на яку листом від 09.09.2022 №7452 повідомлено про те, що при призначенні щорічної грошової допомоги до 5 травня орган соціального захисту керувався Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" та перерахував кошти на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2022 році в розмірі 1491,00 грн, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовий статус ветеранів війни - учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зокрема, ст. 12 Закону України від 22.10.93 N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції від 25.12.98) встановлено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Проте, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, відповідно до якого було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Разом з тим, КСУ у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Незважаючи на прийняте КСУ рішення, Урядом прийнято постанову від 07.05.2022 №540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" якою встановлено, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється у 2022 році у розмірах не менше, ніж у 2021 році.
Так, відповідно до додатку до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого Постановою №540, разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Відповідач здійснюючи виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, керувався нормами вищезазначеної постанови. Однак виходячи із вказаній у ч.4 ст.7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік слід застосовувати не постанову КМУ № 540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
За таких обставин, суд вважає, що позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Разом з тим вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон №1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме ч.1 ст. 28 Закону №1058-ІV.
Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які наведені в постанові від 13.01.2021 у справі № 440/2722/20.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, за правилами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, ст. 7 Закону України від 02.12.2021 за №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2022 у розмірі 1 934,00 гривень.
Враховуючи внесені рішенням КСУ від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу, як учаснику бойових дій, у 2022 році мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 9670,00 грн (1934,00 х 5).
Попри вказане, як слідує із листа-відповіді УСЗН Білоцерківської міськради від 09.09.2022 №7452, позивачеві виплачено грошову допомогу у розмірі 1491,00 грн. Тобто, ОСОБА_1 не виплачено кошти у сумі 8179,00 грн, що суперечить положенню ст. 12 Закону №3551-XII і рішенню КСУ від 27.02.2020 за №3-р/2020.
Відповідно до ч.1 ст. 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
У рішеннях Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 висловлена правова позиція про те, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги; відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, визначеному Законом №3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті.
Відповідно до ч. 3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Згідно з частиною 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обставини цієї справи є подібними до обставин вищевказаної зразкової справи з тією різницею, що позивач у цій справі має статус учасника бойових дій, а не особи з інвалідністю внаслідок війни.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2022 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Проте, як встановив суд, позивачу нараховано та виплачено разову грошову допомогу у розмірі 1491,00 грн. відповідно до постанови КМУ від 07.05.2022 №540.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у справі №440/2722/20 визнала необґрунтованими посилання Центру на те, що виплата допомоги до 5 травня на виконання рішень суду потребуватиме значного додаткового фінансування з державного бюджету, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Отже, оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Кабінет Міністрів України, обмежуючи розмір грошової допомоги до 5 травня у 2022 році своєю Постановою від 07 травня 2022 року № 540, всупереч правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, створив ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, суд зауважує, що така обставина, як необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог Постанови №540, не звільняє відповідача від відповідальності за порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист.
Згідно з ч. 1 ст. 9, 72, ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та не довів правомірності своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Таким чином, враховуючи протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у здійснені перерахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року як учаснику бойових дій, суд вважає, що УСЗН діяло протиправно, у зв'язку з чим вимога позивача про визнання дій відповідача щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі, передбаченого ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправними підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій у сумі 8179,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Таким чином, враховуючи, що розрахунок суми одноразової грошової допомоги є компетенцією відповідача, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 681/423/15-а.
Суд зауважує, що в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про часткову відмову в позові.
Відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Обов'язок нарахувати та виплатити соціальну допомогу до 5 травня за 2022 рік у відповідному розмірі, відноситься до компетенції УСЗН, яку останній реалізовує з певною ступіню самостійності, з урахуванням принципу верховенства права. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь суми недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 8179,00 грн. задоволенню не підлягає.
Разом з тим, п.10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Законом №355, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Саме такий спосіб захисту був застосований Верховним Судом у вищевказаній зразковій справі.
Разом з цим, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи висновок суду про протиправність дій відповідача, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Беручи до уваги вищевикладене, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір, відповідно до ст.139 КАС України з відповідача не стягується.
Керуючись ст. 2, 6-7, 14, 73-78, 90, 94, 242-246, 250, 255, 295 КАС України,
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області (ЄДРПОУ 03193643, вул. Ярослава Мудрого, буд.2, м.Біла Церква, Ки?вська обл.,09117) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), як учаснику бойових дій, недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.