Ухвала
Іменем України
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 745/848/21
провадження № 61-11206ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяв про прийняття спадщини,
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визначити йому додатковий строк - три місяці, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяв про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що він з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його діда - ОСОБА_3 , а також після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 його бабусі - ОСОБА_4 . Після смерті його діда ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах 1,87 га по Колективному сільськогосподарському підприємству «Зоря» (далі - КСП «Зоря»). За життя ОСОБА_3 отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0142149 від 10 вересня 1996 року № 84, однак державний акт на право власності на вказану ділянку не отримав. За життя ОСОБА_3 залишив два заповіти: перший - від 09 квітня 2001 року, за яким все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, і на що за законом він матиме право на час смерті, заповів йому ( ОСОБА_2 ); та другий - від 24 грудня 2003 року, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, і на що за законом він матиме право на час смерті, заповів дружині ОСОБА_4 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його бабуся - ОСОБА_4 , після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах 1,87 га по КСП «Зоря», оскільки за життя нею було отримано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0142150 від 10 вересня 1996 року № 85, а державний акт на право власності на вказану земельну ділянку за життя ОСОБА_4 не отримала. Померлі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого в них народилося чотири доньки: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Після смерті ОСОБА_4 21 квітня 2021 року державним нотаріусом за заявою ОСОБА_1 було заведено спадкову справу, однак свідоцтва про право на спадщину на будь-яке спадкове майно не видавалися. Про вказані обставини йому стало відомо у вересні 2021 року, коли ОСОБА_1 повідомила йому про те, що ОСОБА_4 залишила на його ім'я заповіт, у зв'язку з чим вона ( ОСОБА_1 ) не може отримати свідоцтва про право власності на земельні ділянки (паї) після смерті батьків. У листопаді 2021 року він звернувся до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у зв'язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини, а також у зв'язку з тим, що не встановлено факт його ( ОСОБА_2 ) спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 на момент її смерті.
Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року позов задоволено частково. Визначено ОСОБА_2 додатковий строк три місяці для прийняття спадщини, відкритої внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 . В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановлено, що початок перебігу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини починається з дня набрання рішенням суду законної сили.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що необізнаність спадкоємця про наявність майна є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Позивач послався на те, що він пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті діда та баби у зв'язку з тим, що про існування складеного ОСОБА_4 на його ім'я заповіту йому стало відомо у вересні 2021 року від ОСОБА_1 , яка при зверненні до нотаріуса для оформлення спадщини після померлих батьків отримала відмову у зв'язку з існуванням вказаного заповіту. Отже, необхідно визначити ОСОБА_2 додатковий строк три місяці для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 . Разом з тим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки складений останнім 09 квітня 2001 року на ім'я позивача заповіт скасований, так як ОСОБА_3 24 грудня 2003 року склав новий заповіт, доказів визнання якого недійсним суду не надано. ОСОБА_4 проживала разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, тобто є такою, що прийняла спадщину після його смерті.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року скасовано в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області у вказаній частині відмовлено. В іншій частині рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду щодо часткового задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, встановивши, що після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулася ОСОБА_1 , вказуючи, що вона фактично прийняла спадщину, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що саме до ОСОБА_1 мають бути пред'явлені позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, а Понорницька селищна рада як орган місцевого самоврядування не є належним відповідачем в цій справі. Отже, рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Понорницької селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяв про прийняття спадщини, відкритої внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , є таким, що ухвалено без додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
11 листопада 2022 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18, про те, що як правило, строк для подання заяви про прийняття спадщини продовжувався особам, які не були близькими родичами і для яких заповіт був єдиною підставою спадкування, оскільки незнання про існування заповіту не вимагає в таких спадкоємців вчинення дій для прийняття спадщини. Отже, не може бути поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини не підтверджена належними доказами необізнаність спадкоємця за законом про наявність заповіту.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (подружжя з 14 лютого 1952 року) є рідними дідом та бабою ОСОБА_2 .
Згідно із заповітом, посвідченим секретарем виконкому Шаболтасівської сільської ради Бібік В. В. 09 квітня 2001 року, ОСОБА_3 заповів все своє майно ОСОБА_2 .
Із заповіту, посвідченого секретарем Шаболтасівської сільської ради Бібік В. В. 09 квітня 2001 року, вбачається, що ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_2 .
Згідно із заповітом, посвідченим секретарем виконкому Шаболтасівської сільської ради Бібік В. В. 24 грудня 2003 року, ОСОБА_3 заповів все своє майно дружині ОСОБА_4
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою Авдіївського старостинського округу № 1 Понорницької селищної ради Чернігівської області № 894 від 13 вересня 2021 року ОСОБА_3 був зареєстрований і постійно проживав разом із ОСОБА_4 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На час смерті за вказаною адресою з ним була зареєстрована і постійно проживала ОСОБА_4 .
З довідки Биринської сільської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області № 335 від 03 листопада 2020 року вбачається, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті постійно проживала у селі Бирине Новгород-Сіверського району Чернігівської області. На день смерті проживала разом з дочкою ОСОБА_1 .
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
З інформаційної довідки зі спадкового реєстру вбачається, що після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не заводилася.
21 квітня 2021 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 , в якій остання просила після подання всіх необхідних документів видати їй свідоцтво про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері - ОСОБА_4 , яку вона ( ОСОБА_1 ) фактично прийняла, у зв'язку з постійним проживанням зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. За вказаною заявою 21 квітня 2021 року Семенівською районною державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 60/2021 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , зареєстровану у спадковому реєстрі за № 67540127.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив визначити йому додатковий строк - три місяці, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяв про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , посилаючись на те, що він не знав про наявність заповітів, складених на його ім'я, і лише у вересні 2021 року ОСОБА_1 повідомила йому про те, що ОСОБА_4 залишила на його ім'я заповіт.
Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 179/2283/17, на яку послалася заявник в касаційній скарзі, зазначено, що якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Подібні за змістом правові висновки сформульовані також в постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц та від 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18, на які заявник послалася в касаційній скарзі, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Встановивши, що позивач пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , оскільки не знав про наявність складеного спадкодавцем на його ім'я заповіту, і дізнався про заповіт, складеного 09 квітня 2001 року ОСОБА_4 на його ім'я, у вересні 2021 року від ОСОБА_1 , яка при зверненні до нотаріуса для оформлення спадщини після смерті батьків отримала відмову у зв'язку з існуванням вказаного заповіту, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_2 додаткового строку для прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду та Верховного Суду України.
При цьому, встановивши, що після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулася ОСОБА_1 , вказуючи, що вона фактично прийняла спадщину, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що саме до ОСОБА_1 мають бути пред'явлені позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, а Понорницька селищна рада як орган місцевого самоврядування не є належним відповідачем в цій справі, та правильно скасував рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Понорницької селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, відмовивши в задоволенні вказаних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів про незаконність оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовної вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Посилання заявника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 та її доводів про те, що строк для подання заяви про прийняття спадщини може бути продовжений особам, які не є близькими родичами і для яких заповіт є єдиною підставою спадкування, оскільки незнання про існування заповіту не вимагає в таких спадкоємців вчинення дій для прийняття спадщини, не заслуговують на увагу, так як: 1) в зазначеній постанові Верховного Суду відсутні висновки щодо питання застосування норм права у правовідносинах, пов'язаних з визначенням позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у зв'язку з його необізнаністю про наявність заповіту, тобто посилання на вказане судове рішення касаційного суду є нерелевантним; 2) наведене заявником тлумачення статті 1272 ЦК щодо можливості продовження строку для подання заяви про прийняття спадщини особам, які не є близькими родичами і для яких заповіт є єдиною підставою спадкування, не узгоджується з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Аргументи касаційної скарги про те, що не може бути поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини не підтверджена належними доказами необізнаність спадкоємця за законом про наявність заповіту зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяв про прийняття спадщини.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко