01 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 640/17535/19
адміністративне провадження № К/990/31342/22
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України № 232-кт від 12 серпня 2019 року;
- поновити позивача на державній службі та на посаді начальника Богородчанського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області з часу звільнення з 14 серпня 2019 року та в цій частині рішення допустити до негайного виконання;
- стягнути на користь позивача з УДМС України в Івано-Франківській області заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 серпня 2019 року з урахуванням підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалами Верховного Суду від 08 серпня 2022 року, від 31 серпня 2022 року, від 04 жовтня 2022 року та від 01 листопада 2022 року касаційні скарги повернуто скаржнику.
08 листопада 2022 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Так, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Позивачем зазначено, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без врахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 та у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №487/2191/17, від 23 грудня 2020 року у справі №285/4227/18, від 16 грудня 2021 року у справі №389/3078/16-а, а також у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі №6-65цс/12.
Скаржник вказує на застосування судами попередніх інстанцій частини 3 статті 36 КЗпП України, п. 1 частини 1 статті 40 КЗпП України без урахування правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 та постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі №6-65цс/12.
При цьому, посилання на постанову Верховного Суду України є безпідставним, оскільки згідно пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Окрім того, проаналізувавши доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, Судом встановлено, що судами попередніх інстанцій застосовані висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 40 КЗпП України, а також частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП, правова позиція щодо яких викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, від 18.03.2021 року у справі №300/7701/19, відповідно до яких звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.Разом з тим, із оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що відповідачем надано інформацію про наявність 7 вакантних посад в УДМС України в Івано-Франківській області за період з 06.06.2019 по 13.08.2019, серед яких головний спеціаліст Калуського РВ, яка не пропонувалась, оскільки 04.06.2019 (до повідомлення про наступне вивільнення позивача) проведено конкурсний відбір та визначено переможця, посада провідного спеціаліста Долинського РВ, яка стала вакантною 19.06.2019 у зв'язку із виходом 20.06.2019 основного працівника з декретної відпустки, всі інші вакантні посади позивачу пропонувались 06.06.2019, 07.06.2019 та 10.07.2019.
При цьому, щодо відсутності пропозицій скаржнику посад в УДМС України в інших областях, суди зазначили, що кожне управління ДМС є самостійною юридичною особою, щодо якої голова ДМС виступає суб'єктом призначення, а отже не породжує обов'язку останнього на виконання п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України пропонувати усі вакантні посади в усіх інших територіальних органах, оскільки поняття «підприємство», застосоване в КЗпП України, обмежується відповідною юридичною особою, якою в даному випадку є Управління ДМС України в Івано-Франківській області та яка виступає роботодавцем позивача в межах спірних правовідносин.
А тому, оскільки позивача повідомлено про наступне звільнення за два місяці, запропоновано всі вакантні посади у період з дати повідомлення до дати звільнення, а позивач відмовився від кожної з них, слід констатувати виконання роботодавцем обов'язку, передбаченого ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, натомість, звільнення позивача відбулось у спосіб, передбачений чинним законодавством, із наданням останньому права приймати участь у прийнятті відповідного рішення.
З огляду на вищевказане, є необгрунтованим посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду щодо вказаних ним норм права, оскільки вони не викладені у взаємозв'язку із обставинами справи, що у свою чергу, дає підстави для висновку про необгрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Наведені позивачем доводи та аргументи зводяться до довільного тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обгрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська