29 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/17789/14
адміністративне провадження № К/9901/24606/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого-судді - Мацедонської В.Е.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Морозенко С.П.
представника відповідача - Вовк І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року (головуючий суддя - Арсірій Р.О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.)
у справі № 826/17789/14
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (відповідно до наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року змінено найменування/назву відповідача Генеральна прокуратура України (код ЄДР 00034051) на Офіс Генерального прокурора (код ЄДР 00034051)) (далі - відповідач), у якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України № 2532-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на протиправність оскаржуваного наказу Генеральної прокуратури України про звільнення позивача з огляду на порушення гарантованого Конституцією України права на працю, статей 58 та 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може відповідати за діяння, які станом на час їх вчинення не визнавалися як правопорушення, а юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Також позивачем вказано на те, що звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини, відповідно до яких люстрація повинна бути обмежена тільки тими посадами, стосовно яких існують підстави вважати, що особа, яка їх обіймає, може їх використати з метою створення суттєвих загроз правам людини або демократії і тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані; якщо держава застосовує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити дотримання всіх процесуальних гарантій у відповідності до Конвенції в тій частині, яка стосується проведення таких заходів.
Також ОСОБА_1 стверджує, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади» лише на підставі факту зайняття ним у минулому посади заступника прокурора міста Севастополя, оскільки таке не містить складу жодного правопорушення, а відповідач, звільняючи його із займаної посади всупереч Конституції України, застосував міру колективної відповідальності, автоматично визначивши його винуватим в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , при цьому такої винуватості жодним чином не довівши. Також позивач вважає, що звільнення його у такий спосіб здійснено у порушення норм міжнародного права, зокрема висновків Парламентської Асамблеї Ради Європи, викладених в резолюції №1096 (1996).
Також позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу, що за період з 24 жовтня 2014 року по 02 лютого 2021 року становить 5 459 122, 22 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2532-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 02 лютого 2021 року в розмірі 1189 027,06 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача у даній справі здійснено лише на підставі того, що він працював на певній посаді у відповідний період, встановлення конкретних функцій, які він виконував, та їх зв'язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в зазначений період не встановлено, а тому оскаржуваний наказ Генеральної прокуратури України є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді, з якої його було звільнено.
Відповідачем не надано доказів, які б у встановленому порядку підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України "Про очищення влади", а, відповідно, й про протиправність оскаржуваного наказу про його звільнення.
При вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції врахував довідку Офісу Генерального прокурора № 21-34зп від 22 січня 2021 року про розмір середньої заробітної плати позивача, та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 189 027,06 грн (756,86 грн (середньоденна заробітна плата) х 1571 (робочих днів вимушеного прогулу)).
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідач такі відомості фактично не відкликає.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року змінено, викладено абзац 4 резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 02 лютого 2021 року в розмірі 4 416 709,49 грн.»
В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, упродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року№1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505) відбулося підвищення розміру посадового окладу позивача з коефіцієнтом 1,25 з 01 грудня 2015 року.
Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» внесені зміни, зокрема, до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 Схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року; підвищення посадового окладу відбулося з коефіцієнтом 2,54.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1155 від 11 грудня 2019 року з 16 січня 2020 року коефіцієнт підвищення складав 4,04.
З 26 березня 2020 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 коефіцієнт підвищення становить 18,21.
Враховуючи, що пункт 10 постанови №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, тому суд застосував даний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення лише по дату 11 грудня 2020 року.
Ураховуючи вищенаведені приписи законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить: 208 893,36 грн (з 24 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року: 756,86 грн х 276 робочих днів) +419 111,22 грн (з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року: 756,86 грн х 443 робочих днів х 1,25 коефіцієнт підвищення) + 1 132 307,97 грн (з 06 вересня 2017 року по 15 січня 2020 року: 756,86 грн х 589 робочих днів х 2,54 коефіцієнт підвищення) + 149 828,00 грн (з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року: 756,86 х 49 робочих днів х 4,04 коефіцієнт підвищення) + 2 480 835,70 грн (з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року: 756,86 х 180 робочих днів х 18,21 коефіцієнт підвищення) + 25 733,24 грн (з 12 грудня 2020 року по 02 лютого 2021 року розраховується за загальним правилом без коефіцієнту підвищення, а саме: 756,86 грн х 34 робочих дня) = 4 416 709,49 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині обрахунку та визначення середнього заробітку, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, зменшивши розмір суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 1 188 210, 20 грн; в решті судове рішення залишити в силі.
В обґрунтування поданої касаційної скарги відповідач вказує про те, що під час визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами застосовано норму права, яка не підлягала застосуванню, а саме п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та не враховано правові позиції Верховного Суду у справі № 810/3246/16 від 29 квітня 2020 року, де суд вказав про неможливість здійснення роботодавцем розрахунку середньої заробітної плати звільненого працівника на майбутнє із урахуванням підвищених посадових окладів.
Слід зазначити, що в даній справі однією із позовних вимог є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (збільшення суми стягнення на коефіцієнт підвищення посадових окладів ).
Водночас, у справі № 810/3246/16 Верховним Судом зазначено, що аналізуючи зміст пункту 10 Порядку №100, слід зазначити, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Проте вказана норма передбачає коригування підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві як нараховані вже після такого підвищення.
Водночас, скаржник зазначає, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування/незастосування постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», щодо п. 10 Порядку №100 по розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням вимог п. З Розділу II Перехідних положень Закону № 113-ІХ щодо аналогічних спірних правовідносин.
На думку скаржника, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 мав становити 1 433 120,88 грн, в тому числі за період з 24 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року - 208 893, 36 грн (756,86 грн Х 276 робочих днів), за період з 01 грудня 2015 року по 02 лютого 2021 року 1 224 227, 52 грн (946,08 грн Х 1294 робочих днів).
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому останній вказує про те, що суд апеляційної інстанції вірно обчислив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосувавши пункт 10 постанови Кабінету Міністрів №100, в тому числі і з урахуванням посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України №1155 від 11 грудня 2019 року .
Також позивач зазначає про відсутність підстав для використання постанови у справі №810/3246/16, оскільки правовідносини не є подібними з даною справою.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року з підстав, передбачених пунктами 1,3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: не враховано правові позиції Верховного Суду у справі №810/3246/16 від 29 квітня 2020 року, де суд вказав про неможливість здійснення роботодавцем розрахунку середньої заробітної плати звільненого працівника на майбутнє із урахуванням підвищених посадових окладів; відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування/незастосування постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», щодо п. 10 Порядку №100 по розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням вимог п. 3 Розділу II Перехідних положень Закону № 113-ІХ щодо аналогічних спірних відносин.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року призначено розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні на 29 листопада 2022 року на15 год 00 хв.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, згідно наказу Генеральної прокуратури України від 04 вересня 2012 року №1264ц радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора м. Севастополя.
Наказом Генерального прокурора України від 28 жовтня 2013 року №1441ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції - начальником управління міжнародного права та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України, звільнивши в порядку переведення з посади заступника прокурора міста Севастополя та увільнивши від обов'язків члена колегії прокуратури міста.
09 вересня 2014 року наказом Генерального прокурора України №2136ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено старшим прокурором відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади начальника управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".
20 жовтня 2014 року позивачем подано на ім'я Генерального прокурора України заяву, в якій викладено обґрунтування відсутності підстав для застосування відносно позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону.
Наказом Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 2532-ц, керуючись ст.15 Закону України «Про прокуратуру» та п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади», звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу захисту фінансово-економічних інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 статті 36 КЗпП України.
Підставою для прийняття вказаного наказу зазначена довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 , відповідно до якої встановлено, що позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 5 місяців) посади, які віднесені до категорії «керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України», «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», а саме перебував на посадах: з 04 вересня 2012 року по 27 жовтня 2013 року - заступника прокурора міста Севастополя; з 28 жовтня 2013 року по 22 лютого 2014 року - заступника начальника Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції - начальник управління міжнародного права та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України.
Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора №21-34 зп від 22 січня 2021 року середня заробітна плата ОСОБА_1 , яка обчислена, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 23 жовтня 2014 року, складає 15894,06 грн (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 756, 86 грн).
Не погоджуючись з наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2532-ц, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
4. Конституція України
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
5. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України)
Відповідно до частин 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
6. Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ)
Згідно з п. 7 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Абзацом 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
7. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII)
За приписами частини першої статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частинами третьою, четвертою статті 81 Закону № 1697-VІ в редакції Закону № 113-ІХ замість посадового окладу прокурора місцевої прокуратури у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб визначено посадовий оклад прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року).
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2.
8. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100)
Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абз. 4 п. 2 Порядку № 100).
Пунктом 8 розділу IV вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Абзацами 1, 2 п. 10 розд. IV Порядку № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що cуд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Офісом Генерального прокурора касаційна скарга подана на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року лише в частині обрахунку та визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу і з цих підстав, відповідно, відкрито касаційне провадження. В частині визнання протиправним та скасування наказу №2532-ц від 23 жовтня 2014 року та поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржуються.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання правильності застосування судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд (першої інстанції), відповідно до статті 235 КЗпП України, вирішує одночасно із поновленням особи на посаді.
Тобто, поновивши позивача на посаді, суд першої інстанції повинен враховувати ці норми при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 2 розділу II Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності застосування п. 7, 8, 10 розд. ІV Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно із актами законодавства.
Подібні правові висновки щодо застосування положень пункту 10 Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлено Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року справі № 814/197/15 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.
Так, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100. Таким чином суд касаційної інстанції висловив свою позицію щодо необхідності застосування вказаних нормативних положень у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
Отже у межах заявлених підстав для касаційного оскарження і вимог заявника колегія суддів має передусім з'ясувати чи застосовними є до спірних правовідносин в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення пункту 10 Порядку № 100 у редакції цього нормативно-правового акта, яка діяла до внесення змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213.
Варто зауважити, що складність цієї справи полягає у значному періоді, за який судам належить здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з моменту неправомірного звільнення позивача 23 жовтня 2014 року по день поновлення його на посаді 02 лютого 2021 року). У цей період кілька разів відбувалися підвищення посадових окладів працівників прокуратури, а також запроваджена та реалізована реформа органів прокуратури на підставі Закону України № 113-ІХ, у межах якої прийнято Постанову № 1155.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим, внесено ряд змін до Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Окрім того, запроваджено обов'язкову атестацію прокурорів, зокрема згідно з п. 7 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Абзацом 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
16 січня 2020 року набрала чинність Постанова №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
При цьому п. 6 Постанови № 1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою № 505.
Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв'язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
Так, визначаючи розмір середнього заробітку за період з 16 січня 2020 року (набрання чинності Постановою № 1155) по 25 березня 2020 року із урахуванням розміру окладів прокурорів, установлених Постановою № 1155, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у вказаний період вимушеного прогулу коефіцієнт підвищення посадового окладу має бути застосовано у розмірі 4,04.
Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 висловив правову позицію з приводу застосування наведених норм права та зазначив, що прокурори, зокрема Генеральної прокуратури України, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та ст. 81 Закону № 1697-VII. Верховний Суд зауважив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і ст. 81 Закону № 1697-VII пов'язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до ст. 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора). У вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.
У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14 та від 28 квітня 2022 року у справі № 826/18143/14.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування коефіцієнту 4,04 за період з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року ґрунтуються на положеннях Постанови № 1155 без надання їм оцінки з урахуванням приписів абз. 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.
Щодо обрахунку судом апеляційної інстанції середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу виходячи із посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VII після ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, суд апеляційної інстанції при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року виходив з того, що відповідно до передбачених статтею 81 Закону № 1697-VІІ норм і положень, розмір місячного посадового окладу позивача становив 40989,00 грн.
Застосовуючи коефіцієнт підвищення за правилами пункту 10 Порядку № 100 шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення з роботи, судом апеляційної інстанції розраховано коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати - 18,21.
Обраховуючи розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року виходячи із посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ після ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-р/2020, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення Закону № 113-ІХ, якими внесено зміни, зокрема і до статті 81 Закону № 1697-VІ.
Так, частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VІ в редакції Закону № 113-ІХ замість посадового окладу прокурора місцевої прокуратури у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб визначено посадовий оклад прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року). Посадовий оклад прокурора Офісу Генерального прокурора установлюється пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом 1,3.
Тож суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що у періоді, за який ним здійснювався розрахунок середнього заробітку на підставі статті 81 Закону № 1697-VІ, норми цієї статті діяли у редакції Закону № 113-ІХ, абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" якого також регулювалися питання оплати праці прокурорів у період проведення реформи органів прокуратури.
З огляду на зазначене висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування посадового окладу прокурорів окружних прокуратур для обрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону № 113-ІХ) без аналізу та урахування норм цього Закону є передчасними.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14.
Вказані обставини не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, як і не досліджувалися судом питання застосування абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX для визначення коефіцієнту підвищення посадового окладу при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Правильне визначення нормативних актів, які регулювали оплату праці прокурорів у період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року, а також розміру окладу прокурорів є визначальним для правильного обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у цій справі.
Указані обставини не були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції, дійшов передчасних висновків щодо застосування Постанови №1155 від 11 грудня 2019 року та в подальшому з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, що призвело до неправильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 16 січня 2020 року по 02 лютого 2021 року, також судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано приписи абз. 3 п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-XI.
Внаслідок того, що цей аспект справи залишився не дослідженим, перевірити правильність запропонованих відповідачем розрахунків середнього заробітку на стадії касаційного розгляду не видається можливим, адже це вимагає встановлення додаткових обставин.
Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Також колегія суддів Верховного Суду наголошує, що є необґрунтованими доводи скаржника щодо необхідності застосування судами першої та апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року(справа №810/3246/16), оскільки правовідносини не є подібними до спірних.
Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, неповне з'ясування судом дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухваленого рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
V. Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341,344, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 01 грудня 2022 року.
Головуючий суддя В.Е. Мацедонська
Судді Н.А. Данилевич
Н.В. Шевцова