про відмову у відкритті касаційного провадження
01 грудня 2022 року
м. Київ
справа №460/13790/21
адміністративне провадження № К/990/32480/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року
у справі № 460/13790/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення певних дій,
17 листопада 2022 року Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - скаржник, ВЧ НОМЕР_1 ) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року.
Скаржником у касаційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржувану постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року, що підтверджується копією супровідного листа Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до частини третьої статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, а також враховуючи запровадження на всій території України воєнного стану (вказане підтверджується, зокрема Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" зі змінами, внесеними Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, 17 травня 2022 року №341/2022), у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією рф проти України, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в оформленні необхідних документів до ІНФОРМАЦІЯ_1, та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області для перерахунку призначеної йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ, із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби з 17 червня 2016 року по 26 жовтня 2016 року; з 01 листопада 2018 року по 27 лютого 2019 року; з 21 березня 2020 року по 01 липня 2020 року, протягом якого позивач приймав участь в антитерористичній операції, на пільгових умовах один місяць служби за три місяці, та зобов'язати Військову частину оформити та направити необхідні документи до ІНФОРМАЦІЯ_1, то Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області для здійснення вказаного перерахунку.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, суд виходить з наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, ухвалені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 460/13790/21, які передбачені частинами четвертою та п'ятою статті 328 КАС України. касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів вказує, що Судом не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) у частині призначення пенсії за вислугу років, враховуючи пільгове нарахування стажу, дійшов висновку про необхідність відступлення від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17 та вказав, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Суд також дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням на пільгових умовах часу проходження служби, протягом якого позивач брав участь в антитерористичній операції.
Крім того, Верховний Суду постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18 дійшов подібного висновку і вказав, що для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.
Вказані висновки є актуальними, відтак, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від останніх. Крім того, така необхідність належним чином не обґрунтована скаржником у касаційній скарзі.
Таким чином, мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 460/13790/21, у повній мірі відповідають висновкам Верхового Суду, висловленим у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, які містять позицію щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові і наявністю якої, зокрема, спростовується твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для відкриття касаційного провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі № 460/13790/21, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 05 січня 2022 року у справі № 160/4343/21, від 25 січня 2022 року у справі № 200/6161/21 та від 09 червня 2022 року у справі № 260/3891/21.
Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 333, 355, 359 КАС України, суд
1. Задовольнити клопотання Військової частини НОМЕР_1 та поновити строк на касаційне оскарження у справі № 460/13790/21.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року у справі № 460/13790/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення певних дій.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді Н.В. Коваленко
В.М. Шарапа