30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 420/11357/21
адміністративне провадження № К/990/33496/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Варламова Микити Михайловича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/11357/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: відділ організації несення служби в м. Ізмаїл Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа: відділ організації несення служби в м. Ізмаїл Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 4 червня 2021 року № 477 о/с в частині звільнення за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію старшого інспектора роти з обслуговування міста Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Тищенка А.В.;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції поновити на службі в поліції старшого лейтенанта поліції Тищенка А.В. старшого інспектора роти з обслуговування міста Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 4 червня 2021 року по день поновлення на посаді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Варламов Микита Михайлович вчетверте звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 19 листопада 2022 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/11357/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що є необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі №816/1534/16, від 24 вересня 2020 року у справі №420/602/19, оскільки правовідносини у цих справах, на переконання скаржника, не є подібними.
Однак, таке обґрунтування підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є недостатнім, оскільки в порушення вимог пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено від застосування яких саме норм права необхідно відступити від раніше викладеного висновку Верховного Суду.
Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
У цьому контексті Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Тобто, у разі посилання на цей пункт, скаржник має чітко вказати норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку саме у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На необхідність обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України заявнику вже зверталась увага ухвалами Верховного Суду від 16 серпня 2022 року, 3 жовтня 2022 року, 19 жовтня 2022 року у цій справі.
Таким чином, звертаючись вчетверте до суду з касаційною скаргою, скаржник не виправив недоліків касаційної скарги, на які було вказано Верховним Судом.
Отже, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Варламова Микити Михайловича належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/11357/21.
Крім того Суд зазначає, що подаючи вчетверте касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/11357/21 скаржником взагалі не викладаються обставини стосовно дати отримання оскаржуваних судових рішень та дотримання/недотримання строків касаційного оскарження, жодних заяв чи клопотань з цих питань не долучено.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Варламова Микити Михайловича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №420/11357/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: відділ організації несення служби в м. Ізмаїл Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду