Іменем України
28 листопада 2022 року
м. Київ
справа №990/86/22
адміністративне провадження № П/990/86/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В., Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
за участю: секретаря судового засідання - Андрійчук Т.В.,
представників позивача - Кравця Р.Ю., Мартиненка А.В.,
представника відповідача - Нарольської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив суд:
1.1 визнати противним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя №142/0/15-22 від 17 лютого 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;
1.2. визнати протиправною та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя №152/0/15-22 від 22 лютого 2022 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку;
1.3. зобов'язати Вищу раду правосуддя розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ВІДПОВІДАЧА
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення ВРП №142/0/15-22 від 17.02.2022 є протиправним, оскільки прийняте на підставі п. 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за відсутності фактичних підстав до застосування даної норми, а саме - за відсутності факту не прийняття рішення ВРУ за внесеним ВРЮ поданням, в той час, як не прийняття рішення та не настання наслідків є різними за своїм змістом та природою поняттями, а тому не настання наслідків не може вважатися тим фактом, який породжує можливість застосування вказаної норми, яка в свою чергу має трактуватися виключно з точки зору «якості закону», а не політичної доцільності.
2.1. Крім того, позивач зазначає, що рішення ВРП №142/0/15-22 від 17.02.2022 року є протиправним, оскільки прийнято ВРП за межами своїх повноважень, бо згідно п. 6 ч. 1 ст. З Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП може приймати рішення тільки щодо суддів, позивач же посади судді не займав і вже був відрахований із штату суду відповідним наказом у зв'язку з досягненням 65-річного віку, клопотання ж позивача з даного приводу було проігноровано, що свідчить про упередженість та невмотивованість, як порушення основоположного права на захист, визначеного ст. 6 Конвенції.
2.2. Також, на думку позивача, рішення ВРП №142/0/15-22 від 17.02.2022 року є протиправним, оскільки в порушення вимог ст. 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та ст. 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» воно не містить мотивів саме щодо встановлення та наявності факту вчинення істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення ВРЮ №709/0/15-16 від 31.03.2016 року не звільняє ВРП від обов'язку винесення саме повноцінного вмотивованого рішення.
2.3. ОСОБА_1 також звертає увагу на порушення процедури прийняття рішення ВРП №142/0/15-22 від 17.02.2022 року в частині дотримання строків. Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП вбачається, що в порушення вимог ч.6 ст.56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в ньому не наведено мотивів з приводу дотримання строків притягнення судді до відповідальності. На думку позивача, подання ВРЮ та його реалізація шляхом прийняття рішення про звільнення становлять єдиний процес, за яким притягнення судді до відповідальності реалізується саме в момент прийняття рішення про звільнення. З огляду на викладене, позивач зазначає, що мало бути вирішено питання про дотримання строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення дій минуло більше 8 років, відсутність же окремого строку для прийняття рішення про звільнення не виправдовує втручання в права позивача, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону.
2.4. Крім того, позивач вважає, що рішення ВРП №142/0/15-22 від 17.02.2022 підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням конвенційного принципу non bis in idem (подвійна процедура звільнення, подвійне звільнення, фактичне подвійне настання наслідків).
2.5. Що стосується ухвали ВРП №152/0/15-22 від 22.02.2022, позивач вважає її протиправною, оскільки вона є наслідком протиправної поведінки ВРП спочатку через бездіяльність та порушення, визначеного ст. 116 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» строку розгляду заяви про відставку, а потім - протиправним рішенням ВРП №142/0/15-22 від 17.02.2022 року, яке стало єдиною підставою для прийняття оскаржуваної ухвали, що мало наслідком протиправне позбавлення позивача права на відставку.
3. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні в повному обсязі.
3.1. Зазначає, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухвалені. При цьому, позивач був належним чином повідомлений про засідання ВРП на якому було прийнято оскаржуване рішення. У рішенні також містяться посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків. При цьому, доказів про наявність підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя Позивачем не наведено.
3.2. Відповідач звертає увагу на те, що рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов'язаних із цим питань, оскільки для цього законами України «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя» передбачено процедуру перегляду ВРП рішень її дисциплінарного органу. Нормами зазначених вище законів не передбачено права ВРП переоцінювати вже встановлені нею обставини під час вирішенні питання про звільнення судді з посади. Тобто, в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
3.3. Також відповідач з приводу правомірності ухвали ВРП від 22 лютого 2022 року №152/0/15-22 зазначив, що відповідно до частини 3 статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України. Таким чином, оскільки Вищою радою правосуддя могло бути прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалою від 15 лютого 2022 року зупинила розгляд питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку. За результатами розгляду зазначеного подання Вищою радою правосуддя 17 лютого 2022 року ухвалено рішення № 142/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту З частини шостої статті 126 Конституції України. Позивач був належним чином повідомлений про засідання ВРП на якому було прийнято оскаржувану ухвалу. Таким чином, Вища рада правосуддя діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України № 1798-УІІІ, оскаржувана ухвала ВРП містить відповідні підстави та мотиви, а доводи судді ОСОБА_1. є безпідставними.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
4. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін на 18 липня 2022 року об 11 год. 00 хв.
5. 11 липня 2022 року до КАС ВС надійшло клопотання ВРП про участь представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. До заяви додано доказ надсилання її копії позивачу на його електронну адресу.
6. Ухвалою від 18 липня 2022 року задоволена заява ВРП про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
7. Розгляд справи неодноразового відкладався та у справі оголошувалася перерва.
8. У судовому засіданні 28 листопада 2022 року представники позивача та представник відповідача підтримали свої доводи, вимоги і заперечення, викладені в позовній заяві та відзиві на неї.
IV. Встановлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин
9. Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 25 жовтня 1994 року № 32 ОСОБА_1 обрано на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва.
10. Постановою Верховної Ради України від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.
11. Постановою Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2757-VІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Апеляційного суду м. Києва.
12. На підставі висновку Вищої ради юстиції про обґрунтованість висновку ТСК з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10 червня 2015 року № 57/02-15 Вища рада юстиції 31 березня 2016 року прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
13. 08 червня 2016 року Вищою радою юстиції до Верховної Ради України направлено подання № 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема, ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги.
14. Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
15. Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1627- VIІІ «Про звільнення судді» задоволено.
15.1. Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627- VIІІ «Про звільнення судді».
16. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/1967/17 від 11 серпня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва в особі Голови Ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича про скасування наказу Голови Апеляційного суду м. Києва від 30 грудня 2016 року №579-ОС про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду міста Києва; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування позивача до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді; зобов'язання відповідача зарахувати позивача до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.
16.1. Скасувано наказ Голови Апеляційного суду м. Києва від 30 грудня 2016 року №579-ОС «Про відрахування ОСОБА_1 ».
16.2. Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду міста Києва в особі Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича щодо незарахування ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.
16.3. Зобов'язано Апеляційний суд міста Києва в особі Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.
17. Разом із тим, у квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги».
18. Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року зазначений адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва.
19. 22 листопада 2016 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року скасував, справу передав на новий розгляд до цього самого суду.
20. Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 800/25/17 (800/274/16) позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та його скасування задоволено частково, визнано нечинним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 в частині внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
21. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Вища рада правосуддя (правонаступник Вищої ради юстиції) звернулася до Великої Палати Верховного Суду із відповідною апеляційною скаргою, в якій висловила прохання скасувати рішення суду першої інстанції від 11 жовтня 2018 року та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.
22. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року задоволено. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року в частині задоволення позову скасовано та ухвалено нове - про відмову в задоволенні позову в цій частині.
23. В подальшому, Верховна Рада України листом від 27 грудня 2019 року № 04-26/12-1170 (263183) надіслала Вищій раді правосуддя подання Вищої ради юстиції від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.
24. 13 липня 2021 року позивач подав до ВРП заяву про звільнення його у відставку з посади судді.
25. 18 січня 2022 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва наказом Апеляційного суду м. Києва №02-ОС ОСОБА_1 був зарахований до штату Апеляційного суду м. Києва на посаду судді.
26. В той же час, вже 19 січня 2022 року наказом Апеляційного суду м. Києва №03- ОС ОСОБА_1 був відрахований із штату суду і зв'язку з досягнення ним 65-річного віку.
27. 17 лютого 2022 року Вища рада правосуддя прийняла рішення №142/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
28. 22 лютого 2022 року Вища рада правосуддя прийняла ухвалу №152/0/15-22 про залишення без розгляду заяву ОСОБА_1 , про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку, у зв'язку з прийнятим 17.02.2022 року рішенням Вищої ради правосуддя.
29. Вважаючи рішення ВРП №142/0/15-22 від 17.02.2022 року та ухвалу ВРП №152/0/15-22 від 22.02.2022 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
30. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Частиною першою статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній до 30.09.2016) передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
32. Частиною п'ятою статті 126 Конституції України передбачено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.
33. Частиною першою статті 128 Конституції України було передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.
34. Порядок звільнення судді з посади на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
35. Відповідно до частини першої статті 111 даного Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
36. Частинами першою, другою та шостою статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
37. Положеннями частини другої статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI передбачено, що факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
38. Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який набрав чинності 11.04.2014, визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
39. Частиною другою статті 7 вказаного Закону визначено, що висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному КАС України.
40. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
41. Частинами третьою-п'ятою статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
42. 30.09.2016 набрали чинності Закони України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких Вищій раді правосуддя надано повноваження щодо розгляду дисциплінарних справ щодо усіх суддів.
43. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній з 30.09.2016) Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
44. Відповідно до частини другої статті 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній після 30 вересня 2016 року) рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
45. Так, статтею 3 названого Закону до повноважень ВРП віднесено, зокрема, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
46. Пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу раду правосуддя» встановлено, що матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.
Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
47. Згідно із частиною першою статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.
48. Відповідно до частини шостої статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.
49. Частиною другою статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
VІ. Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду
50. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами, дійшов таких висновків.
51. З аналізу зазначених правових норм убачається, що на даний час Вища рада правосуддя є єдиним конституційним органом, до повноважень якого належить звільнення суддів з посад з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
52. У даній справі позивач оспорює рішення, за яким його звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, постановлене Вищою радою правосуддя як органом, який з 30.09.2016 уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
53. Як встановлено судом, фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено у рішенні Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги».
54. Позивач оскаржував дане рішення Вищої ради юстиції до суду. Просив визнати його незаконним та скасувати. За результатами судового розгляду справи №800/25/17 (800/274/16) постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року, яким позов було задоволено в частині та визнано нечинним та скасовно рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року в частині внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, скасовано в цій частині та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову в цій частині.
55. З огляду на викладене, рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 є чинним, його законність встановлена судом у межах розгляду справи №800/25/17 (800/274/16), а відтак обставини, викладені у ньому, які були підставою для висновку про наявність в діях ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади у відповідності до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення Вищої ради юстиції), є встановленими компетентним органом, а саме Вищою радою юстиції, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним/застосованим.
56. Як встановлено судом, у відповідності до положень статті 131 Конституції України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Вищою радою юстиції) Вища рада юстиції внесла подання до органу, який обрав позивача на посаду судді безстроково, а саме до Верховної Ради України, про звільнення позивача з посади за порушення нею присяги.
57. При цьому, колегія суддів зауважує, що Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати викладені у рішенні Вищої ради юстиції висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності, оскільки це було віднесено до виключних повноважень Вищої ради юстиції.
58. У подальшому дане подання розглянуто Верховною Радою України та прийнято постанову від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ, якою позивача звільнено з посади судді.
59. Однак дана постанова визнана протиправною та скасована рішенням Верховного Суду від 11 листопада 2019 у справі № 800/529/16.
60. Колегія суддів зауважує, що під час розгляду вказаної справи суд не надавав оцінки обставинам, у зв'язку із якими зроблено висновок про порушення позивачем присяги судді, а дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи із встановлення судом порушень Верховною Радою України порядку адміністративної процедури розгляду питання про звільнення позивача з посади судді.
61. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18 (пункт 67) сформувала висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.
62. З огляду на викладене, внаслідок визнання незаконною і скасування судом постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 № 1607-VIII цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання Вищої ради юстиції не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.
63. Подібний висновок наведений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 800/5/17, згідно з яким скасування судом постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді (яка фактично є кадровим рішенням) має наслідком відновлення стадії розгляду подання, внесеного Вищою радою юстиції відповідно до її рішення.
64. Враховуючи наведене, ситуація, яка склалася у зв'язку зі скасуванням постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 №1607-VIII, зумовила те, що станом на дату набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VIII за поданням Вищої ради юстиції стосовно позивача рішення Верховної Ради України не прийнято. Вказане подання Вищої ради юстиції по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30.09.2016, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що враховуючи результат судового оскарження постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 №1607-VIII (вказану постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було.
65. Колегія суддів зауважує, що скасування постанови Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру звільнення його на підставі рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, а тому у відповідності до пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» матеріали щодо звільнення позивача було передано до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула подання Вищої ради юстиції відносно позивача.
66. Враховуючи те, що вид відповідальності відносно позивача у спірних правовідносинах був застосованим/обраним Вищою радою юстиції, шляхом прийняття рішення від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, а відповідач у спірних правовідносинах виключно реалізував свої повноваження щодо звільнення суддів, якими на момент прийняття вказаного рішення Вищої ради юстиції була наділена Верховна Рада України щодо суддів, обраних безстроково, відтак колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що Вища рада правосуддя повторно притягнула його до відповідальності за одне і те ж порушення.
67. Також колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що на час ухвалення оскаржуваного рішення позивач суддею не працював, штатну посаду судді не займав, правосуддя на професійній основі не здійснював, оскільки дані аргументи не змінюють/не спростовують того, що суддя, обраний безстроково, звільняється органом який його обрав. Виключення зі штату суду не впливає на ці обставини. При цьому, подання Вищої ради правосулддя від 06 червня 2016 року №53/0/12-16 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги передано на розгляд члену Вищої ради правосуддя 02 січня 2020 року, тобто до моменту відрахування ОСОБА_1 зі штату суддів Апеляційного суду міста Києва 19 січня 2022 року у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років.
68. Щодо доводів позивача про порушення строків застосування до нього дисциплінарного стягнення, колегія суддів зазначає наступне.
69. Норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI та Закону України «Про Вищу раду юстиції» № 22/98-ВР у редакціях, чинних на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які Вища рада юстиції розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
70. Законом України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності 27.02.2015, та викладено Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, яка набрала законної сили з 28.03.2015.
71. Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
72. За приписами частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
73. Колегія суддів звертає увагу, що правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), які набрали чинності з 28.03.2015.
74. Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).
75. Стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» нерозривно пов'язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
76. У такому випадку після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
77. З огляду на викладене, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положеннями статті 58 Конституції України.
78. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/800/310/17, від 05.04.2018 у справі № 800/523/17, від 07.06.2018 у справі № 11-272сап18 та від 21.06.2018 у справі № 11-78сап18.
79. Як встановлено судом, дії, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені нею як слідчим суддею у січні 2014 року.
80. Також судом встановлено, що 31.03.2016 Вища рада юстиції, розглянувши дисциплінарну справу стосовно, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги, а відтак дане рішення прийнято Вищою радою юстиції у межах визначеного строку. Колегія суддів зауважує, що під час розгляду даної справи судом встановлено, що законність вказаного рішення констатував суд під час розгляду справи №800/25/17(800/274/16).
81. Враховуючи наведене, а також вищевикладений висновок суду про те, що саме з моменту прийняття Вищою радою юстиції вказаного рішення обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим, колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у позовній заяві про порушення відповідачем строку притягнення його до відповідальності.
82. Аналогічний висновок щодо застосування вищевикладених норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18.
83. Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
84. Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування ухвали Вищої ради правосуддя №152/0/15-22 від 22 лютого 2022 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку та зобов'язання Вищу раду правосуддя розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку, колегія суддів зазначає наступне.
85. Відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
86. За правилами пункту 15.8 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент), розгляд питання про звільнення судді з посади відповідно до пунктів 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України може бути ВРП зупинено на час розгляду скарги або заяви, але не більше ніж на дев'яносто днів. У разі продовження Дисциплінарною палатою строку розгляду дисциплінарної справи строк зупинення може бути продовжено.
87. Відповідно до пункту 15.7 цього Регламенту якщо на момент розгляду ВРП питання про звільнення судді (за загальними обставинами) суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, член ВРП - доповідач своєю ухвалою залишає заяву (висновок, подання) без розгляду.
88. У справі, яка переглядається, встановлено, що 13 липня 2021 року позивач подав до ВРП заяву про звільнення його у відставку з посади судді.
89. Водночас, до цього, листом від 27 грудня 2019 року № 04-26/12-1170 (263183) Верховна Рада України надіслала Вищій раді правосуддя подання Вищої ради юстиції від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги. Вказані матеріали, за вхідним №74/0/8-20 з Апарату Верховної Ради України, були отримані Вищою радою правосуддя, 02 січня 2020 року, що підтверджується матеріалами справи.
90. Таким чином, підстави для вирішення питання про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України виникли раніше, ніж позивач виявив бажання звільнитись у відставку.
91. Велика Палата Верховного Суду раніше вже висловлювала свою позицію щодо правовідносин, які стосуються розгляду ВРП питання про звільнення судді у відставку за одночасної наявності обставин, що можуть свідчити про неналежну поведінку судді. Зокрема, зазначила, що у випадку розгляду дисциплінарної скарги на дії судді та одночасного подання таким суддею заяви про звільнення його у відставку пріоритетному застосуванню підлягає норма, яка передбачає зупинення розгляду питання про звільнення судді з посади з визначеної пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України підстави до закінчення розгляду наявних дисциплінарних скарг на дії цього судді. Тим самим право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотриманням високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (постанова від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/75/19, провадження № 11-646заі19).
92. Ухвалою від 15 лютого 2022 року № 122/0/15-22 Вища рада правосуддя зупинила розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
93. У подальшому, 17 лютого 2022 року Вища рада правосуддя прийняла рішення №142/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
94. За цих обставин підстави зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку відпали.
95. 22 лютого 2022 року Вища рада правосуддя прийняла ухвалу №152/0/15-22 про залишення без розгляду заяву ОСОБА_1 , про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку, у зв'язку з прийнятим 17.02.2022 року рішенням Вищої ради правосуддя.
96. Отже, ВРП не порушила визначений у пункті 15.8 Регламенту дев'яностоденний строк, на який може бути зупинено розгляд заяви про звільнення судді з посади відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
97. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача про те, що відповідач оскаржуваною ухвалою порушив право судді ОСОБА_1 на відставку.
98. У контексті спірних правовідносин, Суд зазначає, що право на відставку має реалізовуватись у системному взаємозв'язку з положеннями частини третьої статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», яка визначає особливий порядок розгляду відповідної заяви, за якого ВРП уповноважена зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
99. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що право на відставку може бути використане суддею, якщо до подання такої заяви ним не допущено дій, які зумовлюють ухвалення компетентними органами рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав.
100. Таке обмеження переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві з огляду на те, що пільги й переваги, які мають судді у відставці, є невід'ємною складовою суддівського статусу, який, своєю чергою, передбачає належне та добросовісне здійснення суддею своїх повноважень.
101. Суд відхиляє доводи позивача про те, що ВРП була зобов'язана розглянути його заяву про звільнення з посади судді у відставку по суті, однак цього не зробила.
102. Із цього приводу варто зауважити, що закон не передбачає можливості прийняття ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, зокрема, визначених пунктами 3 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України. Станом на час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку він вже не був суддею, оскільки його було звільнено із цієї посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлювало розгляд по суті поданої ним як суддею заяви про звільнення із зазначеної посади.
103. За змістом пункту 9.1 Регламенту результатом розгляду питань діяльності ВРП та її органів, віднесених Законом до їх компетенції, а також вирішення питань організаційної діяльності ВРП є рішення, які ухвалюють у таких формах: а) рішення; б) ухвала; в) протокольна ухвала. Розгляд питання (справи) закінчується ухваленням рішення. Питання, пов'язані з відкриттям справи, зупиненням провадження у справі, залишенням заяви без розгляду та її поверненням, поверненням дисциплінарної скарги, а також в інших випадках, визначених цим Регламентом, вирішуються шляхом постановлення ухвал. Рішення ВРП чи її Дисциплінарної палати з процедурних питань заноситься до протоколу засідання (протокольна ухвала).
104. Таким чином, приймаючи рішення про залишенням заяви без розгляду у формі ухвали, ВРП діяла у визначеному законодавством порядку.
105. Крім того, щодо посилання позивача на бездіяльність та порушення , визначеного ст. 116 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» строку розгляду заяви про відставку, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 19 квітня 2018 року в справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 06 грудня 2018 року в справі № 800/259/17), що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
106. Крім того, самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких установлюється цей строк.
107. Отже, призначення розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку поза межами визначеного законом місячного строку для такого розгляду було пов'язане з конкретними обставинами, які цьому передували, що унеможливлювало його своєчасність та здійснення у визначених законом межах.
108. Отже, виходячи із системного аналізу положень статті 126 Конституції України, статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Регламенту та з огляду на установлені у цій справі обставини Суд вважає, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також не допустила протиправної бездіяльності при розгляді питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку на підставі поданої ним заяви.
109. Зважаючи на викладене, відсутні правові підстав для задоволення вимог про визнання протиправною та скасування оспорюваної ухвали ВРП, а також похідної від наведеної вище - вимоги про зобов'язання ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку.
110. Враховуючи відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування оскаржуваного рішення відповідача, задоволенню також не підлягає вимога про поновлення позивача на посаді судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області, а відтак з огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд встановив, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
111. Відповідно до приписів статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 КАС України, Верховний Суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене та підписане 01 грудня 2022 року.
Головуючий О. А. Губська
Судді М. В. Білак
О.В. Калашнікова
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов