30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/19582/16
касаційне провадження № К/9901/5787/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року (головуючий суддя - Кузьменко В.А.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (головуючий суддя - Пилипенко О.Є., судді - Беспалов О.О., Кузьмишина О.М.)
у справі № 826/19582/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач, платник) звернулася до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2016 року № 0002001306, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25 травня 2016 року № Ф-37У та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 14 вересня 2016 року № 0004171306.
В обґрунтування позовних вимог платник зазначила, що висновки акта перевірки про завищення позивачем витрат, відображених у деклараціях про доходи, за перевіряємий період є помилковими, оскільки їх розмір підтверджений договором про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 01 січня 2017 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дім» (далі - ТОВ « Фірма «Дім»), та виставленими рахунками на оплату з утримання будинку.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що витрати ФОП ОСОБА_1 на оплату комунальних послуг, наданих ТОВ «Фірма «Дім», не підтверджені наявними в матеріалах справи документами.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Мотивуючи касаційну скаргу, позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що на підтвердження факту отримання послуг за договором про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 01 січня 2017 року та їхньої оплати сторонами укладено акти про виконання робіт, які разом із виписками з банківської установи надавалися до перевірки.
Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 .
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 18 листопада 2015 року, за результатами якої складено акт від 11 травня 2016 року № 4520/26-58-13-06-17-2361714848.
Перевіркою встановлено завищення ФОП ОСОБА_1 витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, за 2012 рік на суму 243 792,75 грн та за 2013 рік на суму 357 204,41 грн, у зв'язку із безпідставним віднесенням до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, оплати комунальних платежів об'єкта оренди - приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 64, внаслідок чого платником занижено показник доходів за 2012 - 2013 роки, чим порушено статтю 135, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункти 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, а також не сплачено до бюджету єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 - 2013 роки в розмірі 136 968,54 грн, чим порушено пункту 1 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2016 року № 0002001306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на 72 465,00 грн, з яких за податковим зобов'язанням - 57 972,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 493,00 грн;
вимогу від 25 травня 2016 року № Ф-37У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 136 968,54 грн;
рішення від 14 вересня 2016 року № 0004171306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 24 088,70 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
За правилом підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Відповідно до положень пункту 138.1 статті 138 ПК України до витрат операційної діяльності належать витрати, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Згідно із пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються, окрім іншого: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами.
Судами встановлено, що в охоплений перевіркою період ФОП ОСОБА_1 відносила до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, витрати на оплату комунальних послуг, наданих ТОВ «Фірма «Дім», за об'єкт оренди - приміщення за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 64.
На підтвердження здійснених витрат матеріали справи містять договір, укладений із ТОВ «Фірма «Дім», про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 01 січня 2017 року.
В касаційній скарзі позивач наголошує, що для підтвердження витратної частини до перевірки також надавалися акти виконаних робіт та виписки з банківської установи.
Разом з тим, Суд не приймає таке посилання, оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких інших документів на підтвердження здійснених витрат, як то акти приймання-передачі комунальних послуг, платіжні документи, матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що витрати ФОП ОСОБА_1 , відображені у деклараціях про доходи за перевіряємий період, на оплату комунальних послуг, наданих ТОВ «Фірма «Дім», не підтверджені відповідними первинними документами.
Відтак, висновки акта перевірки про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому податковим органом правомірно збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб.
Стосовно висновків акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження суми нарахувань з єдиного соціального внеску, Суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
З урахуванням того, що єдиний соціальний внесок сплачується, виходячи із суми доходу (прибутку), отриманого від діяльності фізичних осіб - підприємців, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, заниження такого доходу спричиняє не сплату єдиного соціального внеску до бюджету у встановленому розмірі.
Підставою для висновків акта перевірки про заниження платником суми нарахувань по єдиному соціальному внеску стало заниження платником оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, про яке зазначалося вище.
За приписами частини першої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Частиною одинадцятою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції:
за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум;
за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Враховуючи викладене, оскільки судами підтверджена законність висновків акта перевірки щодо заниження позивачем суми доходу (прибутку), отриманого від її діяльності, то відповідачем правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 25 травня 2016 року № Ф-37У та прийнято рішення від 14 вересня 2016 року № 0004171306, яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова