30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 440/7678/21
адміністративне провадження № К/990/16043/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року ( суддя: Кукоба О.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року (судді: Русанова В.Б., Перцова Т.С., Жигилій С.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати заробітної плати позивачу з 26 березня 2020 року по 27 липня 2020 року у порядку та розмірах, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- визнати протиправною бездіяльність Полтавської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати заробітної плати позивачу з 28 липня 2020 року по 30 грудня 2020 року у порядку та розмірах, передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Черкаську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача недоотриману частину заробітної плати у вигляді посадового окладу з надбавкою за вислугу років відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 26 березня 2020 року по 27 липня 2020 року включно у розмірі 124 689,00 грн з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів;
- зобов'язати Полтавську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача недоотриману частину заробітної плати у вигляді посадового окладу з надбавкою за вислугу років відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 28 липня 2020 року по 30 грудня 2020 року включно у розмірі 99 872,00 грн з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював в органах прокуратури на різних посадах. Позивач вважає, що з 26 березня 2020 року на підставі рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6р/2020 його посадовий оклад має обчислюватись відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку із цим звернувся до відповідача та просив провести нарахування та виплату заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року включно, виходячи з розміру посадового окладу з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок та премій. Однак, відповідач листом повідомив позивача, що у нього немає правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідно до положень частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру". Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач у спірний період, з 27 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року перебував на посаді прокурора місцевої прокуратури та не був переведений до окружної прокуратури, відтак заробітна плата за цей період йому виплачувалася відповідно до чинного законодавства, яке встановлювало оплату праці працівників місцевих органів прокуратури, а не окружних. Судами попередніх інстанцій зазначено, що статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» врегульовано питання оплати праці у спірний період Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, а відтак, її дія не поширювалася на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суддів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржни вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697 в частині оплати праці прокурора, враховуючи рішення Конституційного Суду України № б-р/2020 від 26 березня 2020 року.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідачі просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суддів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Губська О.А.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
З квітня 2001 року працював в органах прокуратури України, зокрема з 08 жовтня 2019 року по 27 лютого 2020 року на посаді прокурора Тальнівського відділу Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області, а з 28 липня 2020 року по 30 грудня 2020 року на посаді прокурора Чутівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області, що підтверджується відомостями з трудової книжки.
Наказом керівника Полтавської обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року № 1147-к позивача звільнено з посади прокурора Чутівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року (а.с. 21).
В період з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року оплата праці позивача проводилась на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657.
21 травня 2021 року та 26 травня 2021 року представник позивача звернулась до Черкаської обласної прокуратури та Полтавської обласної прокуратури відповідно із адвокатськими запитами, в яких просила надати інформацію про розмір виплаченого посадового окладу позивачу на час перебування його на посаді, а також здійснити перерахунок розміру його посадового окладу у оскаржуваний період, виплативши недоотриману частину заробітної плати, а саме: посадового окладу, визначеного за частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
04 червня 2021 року відповідачі листами надали позивачу інформацію про розмір виплаченої заробітної плати. Крім того, Черкаська обласна прокуратура повідомила позивача, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» розповсюджується виключно на прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур. Враховуючи, що позивач перебував на посаді прокурора Тальнівського відділу Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області у період з 26 березня 2020 року по 27 липня 2020 року, оплата праці здійснювалась відповідно до постанови КМ України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов праці працівників органів прокуратури». Відтак, підстави для нарахування та виплати різниці між заробітною платою за посадою прокурора відділу згідно з частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та фактично сплаченими сумами за вказаний вище період відсутні.
Не погодившись із розміром виплаченої заробітної плати, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частин1, 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини в цій справі виникли у зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697 в частині оплати праці прокурора, враховуючи рішення Конституційного Суду України № б-р/2020 від 26 березня 2020 року.
Проте, Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21 висловив наступну правову позицію з приводу застосування наведених норм права та зазначив наступне.
Правове регулювання спірних питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів.
Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.
Згідно з пунктом 3 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування.
Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону № 113-IX здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ, дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505, яка була чинною у оспорюваний позивачем період.
Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласну прокуратуру, окружну прокуратуру отримують заробітну плату згідно з статтею 81 Закону № 1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ.
Верховний Суд звернув увагу, що положеннями пункту 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020, на яке посилається позивачка, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/»оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Як свідчать матеріали справи, позивач звільнений з посади 30 грудня 2020 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII (а.с. 21).
Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абз. 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України № 505.
Такий правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20 та від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 540/352/21, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а спірні судові рішення без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
Судді Л.О. Єресько
О.А. Губська