30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 340/134/20
адміністративне провадження № К/9901/24348/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_2 )
про зобов'язання вчинити певні дії,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді - Білак С.В., Олефіренко Н.А.)
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_2 ), у якому просив суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 22.05.2019 по день остаточного розрахунку, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні та виключенні із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 21.05.2019 відповідачем не було вчасно проведено повний розрахунок з усіх видів забезпечення, а саме не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. При цьому факт нездійснення розрахунку з позивачем за невикористані відпустки як учаснику бойових дій підтверджується рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 e справі №340/2190/19.
3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Водночас, докази проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу, до суду не надано, тобто не настала одна з юридично значимих обставин, що зумовлюють виникнення обов'язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
5. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 22.05.2019 по день остаточного розрахунку, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення є передчасною та задоволенню не підлягає.
6. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Третього апеляційного адміністративного суду.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції
5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 залишено без змін.
6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Верховним Судом в рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великою Палати Верховного Суду від 21.09.2019, зроблено наступний правовий висновок щодо правовідносин, які стосуються виплати компенсації військовослужбовцю за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
7. Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі спірним було питання права особи на отримання компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки у зв'язку з припиненням на час дії особливого періоду надання військовослужбовцям, зокрема, додаткових відпусток як учасникам бойових дій частиною 19 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не питання розміру такої компенсації. При цьому питання виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям на час звільнення позивача з військової служби було спірним та вирішено тільки після набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
8. На підставі цього апеляційний суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невиплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, оскільки у цій справі спірним було питання права особи на отримання компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки у зв'язку з припиненням на час дії особливого періоду надання військовослужбовцям, зокрема, додаткових відпусток як учасникам бойових дій частиною 19 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не питання розміру такої компенсації.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
9. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020. У касаційний скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
10. Касаційна скарга мотивована тим, що на момент подання апеляційної скарги настав юридичний факт, який згідно з рішенням суду першої інстанції був необхідним для задоволення позовних вимог, а саме з позивачем проведено фактичний розрахунок щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Позивач вказує, що до апеляційної скарги ним було додано банківську довідку, яка підтверджує здійснення з ним повного розрахунку, проте вказаний доказ не був досліджений судом апеляційної інстанції що, на думку скаржника, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України.
11. Позивач також вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності вини відповідача у невиплаті спірної компенсації в день звільнення та вказує на неправильне застосування судом положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
12. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
13. Відповідач зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби, у зв'язку з чим вважає, що на військовослужбовців дія КЗпП України не поширюється.
14. Разом з тим, на думку відповідача, статтею 117 КЗпП України не встановлена відповідальність власника або уповноваженого ним органу у вигляді виплати середнього заробітку у разі, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні, а тому вина відповідача у невиплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку у день звільнення позивачу відсутня.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
15. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 для розгляду справи №340/134/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
16. Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
17. Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2022 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
18. ОСОБА_1 у період з 04.02.2015 по 21.05.2019 проходив військову службу в Збройних Силах України.
19. 03 березня 2017 року ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
20. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2019 №108 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.04.2019 №28 з військової служби у запас за пп. «й» (які вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 21.05.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
21. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі №340/2190/19 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.05.2019. Рішення суду набрало законної сили.
22. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №285 від 27.12.2019 змінено нумерацію військової частини на НОМЕР_2 .
ІІІ. Позиція Верховного Суду України
23. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
25. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідача відсутня вина у невиплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, оскільки спірні правовідносини виникли не у зв'язку зі спором про розмір належних позивачу сум при звільненні, а у зв'язку зі спором стосовно права позивача на отримання компенсації не невикористану відпустку, що виходить за межі підстав для настання у роботодавця відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
26. Так, за висновками суду апеляційної інстанції, статтею 117 КЗпП України не встановлена відповідальність власника або уповноваженого ним органу у вигляді виплати середнього заробітку у разі, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні.
27. Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі спірним було питання права особи на отримання компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки у зв'язку з припиненням на час дії особливого періоду надання військовослужбовцям, зокрема, додаткових відпусток як учасникам бойових дій частиною 19 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не питання розміру такої компенсації.
28. При цьому судом зазначено, що питання виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям на час звільнення позивача з військової служби було спірним та вирішено тільки після набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
29. На переконання суду апеляційної інстанції, зазначене свідчить про відсутність вини відповідача у невиплаті спірної компенсації в день звільнення.
30. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає їх передчасними.
31. Колегія суддів зауважує, що мотиви, викладені в оскаржуваній постанові, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, не відповідають мотивам, викладеним у рішенні суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову.
32. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався лише тим, що заявлені позовні вимоги є передчасними, позивачем не надано до суду доказів проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
33. Однак, суд апеляційної інстанції не надав оцінку вказаним висновкам, не спростував їх, навпаки, в оскаржуваній постанові зазначено про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
34. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
35. Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
36. На переконання колегії суддів, судом апеляційної інстанції фактично було змінено рішення суду першої інстанції у мотивувальній його частині, однак при цьому про таку зміну суд апеляційної інстанції не зазначив, оскаржувана постанова прийнята з посиланням на ст. 316 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
37. Більш того, з матеріалів справи вбачається, що доводи апеляційної скарги позивача не були розглянуті судом апеляційної інстанції, зокрема в апеляційній скарзі позивач, як вже було зазначено, посилався на здійснення з ним повного розрахунку відповідно до рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі №340/2190/19, на підтвердження чого надав відповідний доказ. Також, з посиланням на п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» стверджував, що суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
38. Зазначені доводи позивача не були досліджені апеляційним судом, оскаржувана постанова не містить мотивів їх відхилення, натомість суд апеляційної інстанції дійшов власних висновків щодо підстав для відмови у задоволенні позову.
39. Фактично суд апеляційної інстанції всупереч ч. 1 ст. 308 КАС України не переглянув рішення суду першої інстанції на підставі доводів апеляційної скарги, а вийшовши за межі доводів апеляційної інстанції та приймаючи своє рішення про відмову у задоволенні позову, не встановив при цьому неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або порушення норм процесуального права.
40. Таким чином, судом апеляційної інстанції не було надано оцінки висновкам, викладеним у рішенні суду першої інстанції, не було досліджено доводів апеляційної скарги, чим допущено порушення норм процесуального права, що в силу ст. 353 КАС України має наслідком скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
41. Згідно з ч. 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
42. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
43. З огляду на результат касаційного перегляду справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко