01 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 320/3864/21
адміністративне провадження № К/990/32790/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 320/3864/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь позивача вихідну допомогу у сумі 31 08,77 грн;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь позивача середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем при звільнені з ним не повністю проведено розрахунок, а саме: не було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати в розмірі 31 087,77 грн, в порушення статті 44 КЗпП України. Унаслідок цього наявні підстави для зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в порядку статті 117 КЗпП України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року залишено позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 р. апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 31 087,77 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Офісом Генерального прокурора подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне.
В касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновок щодо застосування норм права, а саме статей 40, 44 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі 200/5038/20-а, від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, від 06 жовтня 2021 року у справі № 480/5544/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 120/4051/19-а, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц.
Суд зауважує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923. Підстав відступу від неї у цій справі Суд не знаходить.
Доводи відповідача, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16 щодо застосування статей 40, 44 КЗпП України, є безпідставним з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, згідно з яким суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Враховуючи, що постанови Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі № 380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 300/2000/20 та від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 30.09.2021 року в справі №160/10949/20, у спорах аналогічних цій справі, прийняті пізніше постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № №820/1119/16, суди попередніх інстанцій врахували саме таку останню правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Щодо незастосування судами попередніх інстанцій правової позиції, яка викладена Верховним Судом у постановах від 21 вересня 2021 року у справі 200/5038/20-а, від 06 жовтня 2021 року у справі № 480/5544/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 120/4051/19-а, колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки правовідносини у вказаній справі та справі, яка розглядається, не є подібними. Так, предметом спору у вищевказаних справі є визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у даній справі - визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та зобов'язання здійснити такі виплати.
Посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, є безпідставним, невмотивованим та формальним, оскільки у зазначеній скаржником справі, розглянутій у порядку цивільного судочинства, суди вважали вимогу щодо виплати вихідної допомоги обґрунтованою, а спір виник щодо середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. При цьому, скаржником не доведено подібності правовідносин, не зазначено норму права, яку застосовано судами без врахування висновку Верховного Суду, у чому полягає помилка судів та як зазначена норма має застосовуватись у спірних правовідносинах.
Отже, подаючи касаційну скаргу скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 320/3864/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько