30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 580/1802/20
адміністративне провадження № К/990/31074/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №580/1802/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Прокуратури Черкаської області від 28.04.2020 №112-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Відділу забезпечення представництва інтересів держави в суді Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Черкаської області, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", починаючи з 30.04.2020;
- визнати протиправним та скасувати рішення Офісу Генерального прокурора від 10.04.2020 №186 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Відділу забезпечення представництва інтересів держави в суді Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Черкаської області або на рівнозначній посаді Прокурора прокуратури Черкаської області та в органах прокуратури;
- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.04.2020 року до дати винесення судового рішення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 17 та 18 жовтня 2022 року касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мельник Лесі Ігорівни на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №580/1802/20 були повернуті особі, яка їх подала.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №580/1802/20 також було повернуто особі, яка її подала.
09 листопада 2022 року до Верховного Суду вчергове надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №580/1802/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржниця посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладено в постановах:
- від 30 листопада 2020 року у справі № 815/7055/16 щодо правильності застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- від 24 червня 2021 року у справі № 280/5009/20 щодо правильного застосування положень пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 та пункту 2 розділу V Порядку проходження атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221;
- від 20 грудня 2019 у справі № 826/26823/15, від 30 листопада 2020 року у справі № 815/7055/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 815/3298/17 щодо правильності застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
- від 21 березня 2018 №802/651/16-а щодо звільнення на підставі ліквідації.
Також скаржниця вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 щодо застосування статті 204 Цивільного кодексу України, якою закріплено презумцію правомірності правочину.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано. Так, судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих висновків постанов Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. При цьому, скаржник акцентує увагу на зазначених постановах Верховного Суду та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах № № 280/5009/20, 815/7055/16, 826/26823/15, 815/7055/16, 815/3298/17, 802/651/16-а є подібними з урахуванням предмета правового регулювання, а також умов та періодів застосування правових норм, конкретних обставин кожної справи.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що правовідносини у справах №№ 280/5009/20, 815/7055/16, 826/26823/15, 815/7055/16, 815/3298/17, 802/651/16-а, не є подібними з правовідносинами у цій справі, про що скаржниці вже було роз'яснено в ухвалі Верховного Суду від 29 грудня 2021 року в цій справі.
Посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, скаржником не вказано конкретної норми права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах. Крім того, скаржником не обґрунтовано, яким чином висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 204 Цивільного кодексу України впливає на вирішення справи по суті позовних вимог.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржниця також посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №280/3703/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, згідно з яким факти, передбачені у пунктах 1, 2, 3, 4, абзацу 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, є самостійною та безумовною підставою для звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» навіть у разі відсутності ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посад, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Суд зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому слід зауважити, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Однак скаржником не зазначено належного правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, Суд враховує, що в ухвалі Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у цій справі вже було надано правову оцінку відповідним доводам касаційної скарги ОСОБА_1 та роз'яснено, що вони не є належним обґрунтуванням відступу від правового висновку, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування частини 2 статті 77 КАС України, Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Тобто обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; 3) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте, всупереч зазначених вимог, заявником не указано у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування конкретної норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Отже, з урахуванням викладеного Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи із посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не викладено передбаченої статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких обставин клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №580/1802/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська