Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" листопада 2022 р.м. ХарківСправа № 922/874/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ТЕХБУД", м. Київ
до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", м. Харків
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
07.06.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ТЕХБУД" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (надалі - відповідач) суми заборгованості у розмірі 89 880,00 грн, а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00грн.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 25Т/01-21 від 25.01.2021 щодо повного проведення розрахунків за отриманий товар.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2022 відкрито провадження у справі № 922/874/22; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом десяти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 10.06.2022.
Копію зазначеної ухвали позивач отримав, про що свідчить залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення.
Проте, надіслана на адресу відповідача копія ухвали від 10.06.2022 повернулась на адресу суду з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою; за закінченням терміну зберігання”. Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи; в розумінні п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, копія ухвали від 10.06.2022 вважається врученою відповідачу.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 8285 від 15.08.2022), в якому просить суд поновити строк і прийняти відзив у справі № 922/874/22 до розгляду та надати відстрочку виконання рішення під час воєнного стану в Україні строком до 31.12.2022.
Свої вимоги відповідач обґрунтовує з посиланням на договір купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 25Т/01-21 від 25.01.2025, умовами якого передбачено звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо); виконання цього договору зупиняється на строк неможливості виконання договору під час обставин непереборної сили.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що діяльність (виконання робіт) ДП "Харківський облавтодор" пов'язана з забезпеченням належного стану автомобільних доріг України, а безперебійна діяльність забезпечує дотримання інтересів держави під час воєнного стану та незадовільний фінансовий стан.
У відповіді на відзив (вх. № 8566 від 19.08.2022) позивач наполягає на задоволенні позовних вимог та просить суд відмовити у наданні розстрочки з посиланням на обов'язок відповідача здійснити розрахунок за поставлений товар до 12.06.2021 за першу партію та до 17.06.2021 - за другу; обов'язок щодо оплати товару настав за вісім місяців до військової агресії Російської Федерації проти України; позивач також є суб'єктом господарювання, який повинен зберегти робочі місця та сплачувати середній місячний заробіток мобілізованим працівникам, забезпечує відновлення дорожньої інфраструктури, що має важливе логістичне значення.
Відповідач у своєму запереченні (вх. № 9342 від 07.09.2022), просить суд надати розстрочку з посиланням на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, та додатково зазначає про те, що позивач не надав акт звірки взаєморозрахунків, підписаний саме ДП "Харківський облавтодор", відсутність вимог від позивача щодо досудового стягнення заборгованості та відповіді відповідача.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 26 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб. Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, та Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Так, у відповідності до норм ГПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Таким чином, для захист людських життів, не допускаючи загрози а ні життю, а ні здоров'ю, а також для повного та всебічного розгляду справи, враховуючи сам принцип розгляду господарського судочинства, суд звертає увагу щодо надання не тільки доказів та і надання письмових пояснень, обґрунтувань (викладення своїх позицій) саме в письмовій формі.
Суд приймає до уваги, що сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв'язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 248 ГПК України.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Учасники справи скористались наданими їм Господарським процесуальним кодексом України, про що зазначалось раніше.
У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
25.01.2021 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 25Т/01-21 (далі за текстом - договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прияти і оплатити наступні товари:
відсів гранітний фр. 0-05;
щебінь гранітний фр. 5-10;
щебінь гранітний фр. 10-20 (надалі іменується - товар; п. 1.1 договору).
Згідно з п. п. 3.1-3.2 договору ціна останнього становить 5137000,00 гривень (п'ять мільйонів сто тридцять сім тисяч гривень 00 коп.), в тому числі ПДВ - 856166,67 гривень (вісімсот п'ятдесят шість тисяч сто шістдесят шість гривень 67 коп.), що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості товару.
Загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати покупцем рахунку постачальником за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у п. 4.2 договору, проте у будь-якому випадку після отримання покупцем повного розрахунку від замовника на відповідні цілі.
Рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару. Постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначених цим пунктом договору документів (у тому числі електронних) постачальник зобов'язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати) (п. 4.2 договору).
За змістом п. 4.3 договору сторони свідчать, що покупець зобов'язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 120 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених в п. п. 4.1, 4.2 цього договору, проте в будь-якому випадку лише після отримання повного розрахунку від замовника на відповідні цілі. У випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених договором, цінним листом з описом вкладення покупцю, обов'язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов'язань.
Згідно з п. 5.5 договору датою передачі товару від продавця покупцю, вважається дата підписання видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами та виконання постачальником умов договору.
На підставі п. 10.1 цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв без жодних зауважень обумовлений договором товар за видатковими накладними № 206 від 12.02.2021 та № 1-0206 від 17.02.2021 на загальну суму 89880,00 грн.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання з поставки товару за договором, однак, оплата відповідачем фактично отриманого товару, в узгоджені сторонами строки, не здійснена.
На підтвердження факту поставки товару (здійснення господарської операції) за договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 25Т/01-21 від 25.01.2021, позивач склав та здійснив реєстрацію податкових накладних № 152 від 12.02.2021 та № 210 від 17.02.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, в частині оплати, сума заборгованості складає 89880,00 грн.
Станом на час подання цієї позовної заяви заборгованість відповідачем не сплачена.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашній або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Так, суд перевіривши надані позивачем видаткові накладні, вважає, що заявлена сума відповідає дійсності та підлягає стягненню з відповідача, як така, що несплачена останнім за отриманий від позивача товар, що складає 89880,00 грн, а також неоспорена з боку відповідача щодо відсутності такої сплати.
При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача, викладені у відзиві, виходячи з того, що: по-перше, відповідач посилається на договір, існування якого фактично неможливе, оскільки датою складення та підписання останній зазначає 25.01.2025, тоді як, навіть на момент складення повного тексту рішення у даній справі триває тільки 2022 рік; по-друге, з тексту відзиву не вбачається, що відповідач ставить під сумнів існування заявленої до стягнення заборгованості та/або самого факту поставки позивачем на його користь обумовленого договором товару за видатковими накладними № 206 від 12.02.2021 та № 1-0206 від 17.02.2021, а також його отримання матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами підприємства відповідача; по-третє, станом на момент виникнення фінансових зобов'язань відповідача перед позивачем не існувало обставин непереборної сили, на які посилається представник відповідача.
Щодо вимови відповідача про надання відстрочки виконання рішення строком до 31.12.2022 суд зазначає.
Відповідно до вимог ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
У п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", зокрема, зазначено, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Крім того, розглядаючи питання про відстрочку виконання рішення суду, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду.
Як свідчать матеріали справи, відповідач в обґрунтування необхідності надання йому відстрочки у виконанні рішення посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства, можливі негативні наслідки у разі стягнення коштів згідно з судовим рішенням у справі № 922/874/22 без відстрочки, а саме: збільшення заборгованості перед працівниками та бюджетом, зменшення обсягів виробництва та згортання господарської діяльності вцілому.
Як зазначає відповідач, завадити негативним наслідкам можливо за умови відстрочення сплати заборгованості, погашення якої пропонується до 31.12.2022.
В якості доказів наявності зазначених обставин, відповідач надав суду лише копії довідки про рахунок і залишок коштів від АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Укрсиббанк».
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд констатує, що згідно з наданими відповідачем документами, а саме: банківськими довідками № 220805SU08532100 та № 04-1-01/21-420 від 05.08.2022 вбачається, що підприємству відповідача дійсно не вистачає коштів на погашення заборгованості перед позивачем.
Однак, відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За змістом ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є обставиною, яка звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
При цьому, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що у випадку надання йому відстрочки до 31.12.2022, він дійсно буде спроможний виконати судове рішення у даній справі.
Суд також враховує, що зобов'язання зі сплати на користь позивача основної заборгованості за договором, яка заявлена до стягнення, відповідач мав виконати ще у 2021 році, проте цього обов'язку не виконав.
У випадку ж надання відстрочки до 31.12.2022, як на цьому наполягає відповідач, можливе виникнення ситуації коли рішення у справі № 922/874/22 все одно не буде виконано відповідачем вчасно, і позивач буде змушений звернутись до органів виконавчої служби, які також в свою чергу також потребують часу для виконання судового рішення.
Зазначене свідчить про недоведеність відповідачем наявності виняткових обставин, які б могли зумовити необхідність надання йому відстрочки у виконанні судового рішення у даній справі, та зумовлюють необхідність прийняття судом відмову в задоволенні відповідної вимоги.
За таких обставин, суд також приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 229,08 грн 3% річних за період прострочення кожного з щомісячних платежів з 11.01.2021 про 30.06.2022, а також 1484,29 грн інфляційних за період прострочення цих же платежів з січня 2021 року по травень 2022 року.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (адреса: 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2; код ЄДРПОУ 31941174) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ТЕХБУД" (адреса: 04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, буд. 32; код ЄДРПОУ 39618812) суму заборгованості у розмірі 89 880,00 грн та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "30" листопада 2022 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін