79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.11.2022 Справа № 914/1989/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу
за позовом: Департаменту паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго»
про: стягнення 46 175,81 грн.,
без виклику учасників,
25.08.2022р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Департаменту паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Теплокомуненерго» про стягнення 46 175,81 грн.
30.08.2022р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
21.09.2022р. позивачем до суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№19536/22.
Ухвалою суду від 26.09.2022р. відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Суд встановив:
- відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов;
- позивачу строк у 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив;
- відповідачу строк у 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
03.11.2022р. від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач вказує, що про ухвалу щодо відкриття провадження у даній справі дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Поданий відзив містить клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
07.11.2022р. від позивача надійшло заперечення щодо відзиву на позов, в якому позивач просить розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою суду від 08.11.2022р. у задоволенні клопотань сторін про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.
Ухвали суду надіслані учасникам справи на електронні адреси, що вказані у позовній заяві.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Позивач вважає, що внаслідок завищення вартості робіт, відповідачем, як підрядником, позивачу нанесена матеріальна шкода (збитки) в сумі 46 175,81 грн. з ПДВ, що зафіксовано в витязі з Акту ревізії №131316-21/7 від 23.12.2021р. і вимозі Західного офісу Держаудитслужби України від 04.01.2022р. № 131316-13/42.
Відповідач, в свою чергу, вважає, що Акт ревізії Держаудитслужби не є беззаперечною підставою для стягнення збитків, так як кошти, які кваліфіковані за результатами перевірки, як завищення вартості виконаних робіт, були перераховані позивачем відповідачу на підставі договору №12 від 07.07.2020р. за виконані роботи, які прийнято позивачем без зауважень, і відповідно останній, в силу положень ст.853 ЦК України, втратив право в подальшому посилатися на будь-які відступи від умов договору або недоліки у виконаних роботах.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
Між департаментом розвитку та експлуатації житлово - комунального господарства Львівської облдержадміністрації (замовник) і ТзОВ «Науково виробничого підприємства «Теплокомуненерго » (підрядник) по об'єкту «Нове будівництво вуличного водопроводу по вул.Миру в селі Синьків Радехівського району Львівської області» було укладено договір на виконання будівельних робіт № 12 від 07.07.2020р. з основною договірною ціною на суму 2247172,22 грн.
В межах бюджетного фінансування і у зв'язку із меншими бюджетними призначеннями на 2020р., було укладено додаткову угоду №1 від 13.11.2020р. з договірною ціною на суму 1288 529,39 грн.
На виконання умов договору, підрядником замовнику були надані Акт виконаних робіт №1 від 16.11.2020р. на суму 634 552,44 грн. і Акт виконаних робіт №2 від 18.11.2020р. на суму 653 976,95 грн., які останнім профінансовано повністю.
Відповідно до розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 20.05.2021р. №383/0/5-21 «Про зміни в структурі обласної державної адміністрації», було припинено діяльність департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, шляхом реорганізації (приєднання) до Департаменту паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації.
Згідно п.3 даного розпорядження, департамент паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації визнано правонаступником департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської облдержадміністрації.
Після проведеної ревізії Західним офісом Держаудитслужби України окремих питань фінансово-господарської діяльності департаменту паливно енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації по об'єкту «Нове будівництво вуличного водопроводу по вул.Миру в селі Синьків Радехівського району Львівської області», було виявлено завищення вартості робіт на суму 46 175,81 грн. з ПДВ, що являється предметом спору.
Матеріали справи містять витяг з Акту ревізії №131316-21/7 від 23.12.2021р. і вимогу Західного офісу Держаудитслужби України від 04.01.2022р. №131316-13/42.
Зокрема, Держаудитслужбою встановлено, що відповідачем, як підрядником не було виконано ряд робіт, зазначених в Акті виконаних робіт №1 від 16.11.2020р. і Акті виконаних робіт №2 від 18.11.2020р., безпідставне внесення витрат на матеріали по об'єкту «Будівництво вуличного водопроводу по вул. Миру в с. Синьків Радехівського району Львівської області» призвело до завищення вартості робіт на суму 46 175,81 грн (з ПДВ), чим недотримано вимоги п.6.4.3 ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва».
Позивач вважає, що виявлені порушення призвели до нанесення матеріальної шкоди обласному бюджету та порушення наступних умов договору.
Згідно п.2.1 договору, підрядник повинен виконати замовникові передбачені цим договором роботи, якість яких відповідає умовам цього договору, або вимогам, що звичайно ставляться на момент передання їх замовнику.
Згідно п.6.3.2 договору, підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт у відповідності до вимог проєктно-кошторисної документації, будівельних норм і правил, графіку виконання робіт та чинного законодавства України.
Згідно п.6.3.11 договору, підрядник зобов'язаний усувати недоліки в роботах, матеріалах, виявлені замовником, відповідними державними органами, авторським і технічним наглядом в строки, визначені актами перевірок, вказівок та приписів, та інформувати замовника про це в інформації передбаченої цим договором.
Згідно п.6.3.21, підрядник повинен повернути замовнику кошти в сумі виявленого контролюючими органами завищення обсягів та вартості виконаних робіт протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги від замовника.
Додатково позивач зазначив, що з Актом перерахунку до Акту ревізії №131316- 21/7 від 23.12.2021р. і Актом контрольного обміру (обстеження) об'єкту підрядник (відповідач) погодився без зауважень, про що свідчить підпис директора ТзОВ «Науково-виробничого підприємства «Теплокомуненерго» З.Лацика.
На виконання Вимоги Західного офісу Держаудитслужби України від 04.01.2022р. №131316-13/42 позивачем неодноразово були надіслані претензії підряднику (відповідачу) з вимогою відшкодувати матеріальну шкоду і повернути кошти до обласного бюджету, які залишені без відповіді (листи №30-118/0/2-22 від 21.01.2022, №30-422/0/2-22 від 11.03.2022р., №30-825/0/2-22 від 07.06.2022р.).
Доказів надіслання відповідних листів-претензій позивачем не долучено до матеріалів справи.
Позивачем долучено лист від 26.09.2022р. №26/09-22, яким відповідач повідомив позивача про часткове повернення коштів в бюджет в сумі 6 000,00 грн. згідно Акту ревізії, що стверджується платіжним дорученням №871 від 31.01.2022р.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
У відповідності до ч.ч.2,3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Вимогами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з умовами договору підряду та додаткової угоди до нього, сторонами було досягнуто домовленість про те, що договірна ціна за договором є твердою. Аналогічні ціни відображені у додатках до договору «Договірна ціна», а також в актах приймання виконаних будівельних робіт та довідках про вартість виконаних робіт.
Частиною четвертою статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до статті 857 ЦК України, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Згідно із статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.
При цьому статтею 853 ЦК України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Як наслідок, перевірка фактичного обсягу витрат робочого часу, які включені до акта, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.
З матеріалів справи слідує, що позивачем роботи, обумовлені договором підряду, прийняті, відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт підписані та роботи оплачені.
Отже, враховуючи приписи зазначених норм права, а також те, що позивач оглянув та прийняв виконані відповідачем підрядні роботи за актами форми КБ-2в, які підписані його відповідною посадовою особою без будь-яких зауважень і застережень, слід прийти до висновку, що позивач погодився, як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю.
Крім того, сторонами до договору підряду було підписано довідки про вартість робіт.
Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем.
Отже, умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було. Не містять матеріали справи і доказів зменшення договірної ціни чи спонукання підрядника до такого зменшення.
Звертаючись з позовом, позивачем суму стягнення 46 175,81грн. визначено, виходячи із встановленого Держаудитслужбою завищення вартості виконаних підрядних робіт за умовами договору підряду №12 від 07.07.2020р.
У той же час, статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Аналогічні положення викладені у статтях 224, 225 ГК України.
Застосовуючи дані статті, суду необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
Суд зауважує, що у контексті спірних правовідносин, які склалися між сторонами, та виходячи із законодавчо визначеного змісту терміну «збитки» заявлена до стягнення з відповідача перерахована йому, як виконавцю будівельних робіт за договором підряду сума не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України.
Оскільки між сторонами у справі було укладено договір підряду, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані ним як оплата виконаних за договором підряду робіт, такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору, а тому вони не можуть вважатися збитками та не можуть бути стягнуті на підставі частини другої статті 224 ГК України.
Під час розгляду справи позивачем також не доведено належними та допустимими доказами весь склад правопорушення, необхідного для настання цивільно-правової відповідальності підрядника, а саме наявності причинно-наслідкового зв'язку між заподіяними збитками та діями відповідача, а також вини останнього в завданні шкоди (збитків).
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами весь склад правопорушення, необхідного для настання цивільно-правової відповідальності відповідача.
Посилання позивача на Акт №131316-21/7 від 23.12.2021р., складений за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення збитків, судом відхиляються з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст.10 цього Закону, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема:
- перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Положенням «Про державну аудиторську службу», яке затверджено постановою КМУ №43 від 03.02.2017р., визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з п.3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006р. №550, акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Отже, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
Слід зауважити, що пунктом 50 вказаного Порядку передбачено, що за результатами проведеної ревізії, у межах наданих прав, органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що на підставі здійсненої ревізії вжито будь-які з вищезазначених заходів (в тому числі звернення до суду в інтересах держави щодо усунення, виявлених ревізією, порушень законодавства).
Крім того, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, як вже зазначалося, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин, виявлені контролюючим органом порушення, не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
До того ж акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись, як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Тобто, укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.
Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності, сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором підряду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018р. у справі №922/2310/17.
За таких умов, суд вважає, що позивачем не підтверджено обґрунтованості та законності позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь 46 175,81грн. на підставі акта ревізії фінансового-господарської діяльності.
Покликання позивача на умови пункту 6.3.21 договору, судом також не приймаються, оскільки вони ґрунтуються лише на висновках ревізії, проведеної Держаудитслужбою. Проте, як зазначалося вище, акт ревізії та довідки про суми розбіжностей не можуть бути визнані, як належний та допустимий доказ такого завищення.
Позивач обґрунтованість своїх позовних вимог доводить висновками акту ревізії і не вказує жодного пункту договору, який фактично порушив відповідач, як своє договірне зобов'язання.
Відносини сторін чітко врегульовуються нормами ЦК України про підряд, які не містять положень про те, що неправильне визначення підрядником складових вартості робіт за договором підряду, але в межах погодженої сторонами ціни договору, є порушенням зобов'язань підрядником.
В той же час, посилання позивача на результати перевірки, як на підставу для задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки виявлені порушення не впливають на умови укладеного між сторонами правочину та не можуть ніяким чином їх змінювати, а є лише підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому законом порядку.
Також нормами ЦК України про підряд не передбачено відповідальності підрядника за «Завищення вартості робіт» і не передбачено, що такі кошти підрядник повинен повернути замовнику.
Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки особі, права або законні інтереси якої порушено.
Позивач не надав доказів, що відповідач порушив прийняті на себе договірні зобов'язання згідно договору, не доказував, що відповідач вийшов за межі погодженої сторонами договірної ціни виконання робіт, що виконані роботи не відповідають належній якості за умовами договору, за що б у нього могла виникнути відповідальність у вигляді відшкодування збитків.
Узгодження ціни договору проводилося спільно обома сторонами у справі, а тому всі можливі ризики неправильного її встановлення повинні покладатися на обидві сторони, а не лише на відповідача. Це ризик комерційної діяльності обох сторін.
Факт виявлення внутрішньою ревізією суб'єкта господарювання чи контролюючими органами порушень, допущених під час виконання робіт за договором чи при формуванні ціни договору, не впливає на погоджені обома сторонами умови договірних відносин і не може змінювати їх.
Якщо у визначенні складових вартості робіт відповідачем і були допущені помилки (навіть з порушеннями нормативних актів з будівництва), то ці кошти він має право залишити собі по аналогії із заощадженими коштами, якщо при цьому не була знижена якість робіт (ч. 2 ст.845 ЦК) .
Відповідно суд не приймає до уваги покликання позивача щодо визнання відповідачем позову у даній справі, з огляду на часткове повернення коштів в бюджет у сумі 6 000,00 грн., зважуючи також на правову позицію відповідача у даній справі, висловлену у відзиві на позов.
Судом враховано, що станом на час прийняття процесуального рішення у даній справі, жодною із сторін до неї (справи) не надано обвинувального вироку (вироків) суду в кримінальному провадженні за яким (якими) відповідальні особи, які укладали (підписували) наведений в тексті цього рішення договір (та всі первинні документи за ним (договором) визнані винними у вчиненні правопорушень (злочинів), відповідальність за якими передбачена чинними статтями Кримінального кодексу України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, оскільки позивачем не було доведено правої підстави позовних вимог для стягнення коштів та порушення прав позивача відповідачем.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Судовий збір, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.