01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 161/13034/22 пров. № А/857/15587/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, інспектора батальйону № 1 роти № 4 УПП у Волинській області ДПП Проць Іванни Ігорівни про скасування постанови,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Ковтуненко В.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
21 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області, інспектора батальйону № 1 роти №4 УПП у Волинській області ДПП Проць І.І., в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 5882705, від 12 вересня 2022 року, про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем стосовно нього складено постанову про накладення штрафу за адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, за порушення п. 8.7.3 ґ ПДР - проїзд регульованого пішохідного переходу на заборонений жовтий сигнал світлофора, що забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів. Вважає цю постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки правопорушення не вчиняв, 12 вересня 2022 року, о 10.44 годині здійснив проїзд перехрестя вулиць Грибоєдова та Перемоги в місті Луцьку на зелений мигаючий сигнал світлофора. Вказує, що відмовився від перегляду будь-яких даних з особистого телефону працівника поліції, оскільки вважав це недопустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2022 року позов задоволено повністю. Постанову інспектора батальйону № 1роти № 4 УПП у Волинській області ДПП Проць Іванни Ігорівни серії ЕАР № 5882705 від 12 вересня 2022 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 510,00 гривень визнано протиправною та скасовано.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що проїзд позивачем перехрестя вулиць Грибоєдова та Перемоги в місті Луцьку на жовтий сигнал світлофора не створило перешкоди або небезпеки жодному учаснику дорожнього руху, внаслідок чого було забезпечено безпеку дорожнього руху після продовження руху, що повністю відповідає положенням п. 8.11. Правил дорожнього руху України. З відеозапису з нагрудної боді-камери слідує, що інспектором батальйону № 1 роти № 4 УПП у Волинській області ДПП Проць І.І. не вжито жодних заходів з метою встановлення реальної можливості ОСОБА_1 зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 Правил дорожнього руху України не вдаючись до екстреного гальмування, а оскаржувану постанову винесено в автомобілі патрульної поліції.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Управління патрульної поліції у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції самостійно змінив підстави позовних вимог, оскільки позивачем у позовній заяві не було зазначено посилання на п. 8.11 ПДР України. Вказує, що в матеріалах справи наявні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме відеозаписи із нагрудної камери поліцейського та реєстратора, які долучено до відзиву на позовну заяву. Зазначає, що з наданого відеозапису можна дійти висновку, що позивач чітко бачив жовтий сигнал світлофора та мав достатньо часу для зупинки автомобіля перед світлофором, не вдаючись до екстреного гальмування.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що судом першої інстанції вірно встановлено факт того, що відповідачем не вжито жодних заходів з метою встановлення реальної можливості позивача зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому п. 8.10 ПДР України не вдаючись до екстреного гальмування.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 12 вересня 2022 року інспектором батальйону № 1 роти № 4 УПП у Волинській області ДПП Проць І.І. було винесено постанову серії ЕАР № 5882705, згідно з якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею ч. 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 гривень (а.с.3).
Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, що 12 вересня 2022 року, о 10.44 годині, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «BMW», державний номерний знак НОМЕР_1 по проспекту Перемоги в місті Луцьку, проїхав перехрестя на заборонний жовтий сигнал світлофора, що забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. До позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 гривень.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Стосовно порушення позивачем пункту п. 8.7.3 ґ ПДР України, колегія суддів зазначає наступне.
Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення серії ЕАР № 5882705 від 12 вересня 2022 року, за твердженням відповідача, відбулось через допущений позивачем 12 вересня 2022 року, о 10.44 годині під час керування транспортним засобом «BMW», державний номерний знак НОМЕР_1 по проспекту Перемоги в місті Луцьку, проїзд перехрестя на заборонний жовтий сигнал світлофора, що є порушенням п. 8.7.3 ґ ПДР.
Згідно з п. 8.7.3 ґ ПДР України жовтий забороняє рух і попереджує про наступну зміну сигналів.
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність зa порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Відповідно до п. 8.10. ПДР України, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Згідно з п. 8.11.ПДР України водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Із наданого відповідачем відеозапису зі стаціонарного відеореєстратора автомобіля патрульної поліції слідує, що 12 вересня 2022 року, о 10.44 годин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_1 здійснив проїзд перехрестя вулиць Грибоєдова та Перемоги в місті Луцьку на жовтий сигнал світлофора.
Колегія суддів зазначає, що вказаний відеозапис фіксує момент проїзду перехрестя автомобілем позивача і що останній не зміг би зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 ПДР України, не вдаючись до екстреного гальмування.
Надаючи оцінку обставинам, зафіксованим вказаним відеозаписом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що автомобіль позивача розпочав рух на перехресті на зелене миготливе світло та, з урахуванням дорожньої обстановки, позивач не зміг би зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 ПДР України, не вдаючись до екстреного гальмування, тому позивач продовжив рух далі на жовте світло світлофору, не створюючи перешкоди або небезпеки жодному учаснику дорожнього руху, забезпечуючи при цьому безпеку дорожнього руху, що відповідає вимогам п. 8.11 ПДР України.
З відеозапису з нагрудної боді-камери слідує, що інспектором батальйону № 1 роти № 4 УПП у Волинській області ДПП Проць І.І. не вжито жодних заходів з метою встановлення реальної можливості позивачем зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 ПДР України не вдаючись до екстреного гальмування, а оскаржувану постанову винесено в автомобілі патрульної поліції.
Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів зазначає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано суду доказів на підтвердження факту наявності в діях позивача складу адміністративного, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме не спростовано того, що позивач здійснив проїзд на жовтий сигнал світлофора правомірно в силу п. 8.11 ПДР України, обмежившись лише констатацією факту такого перетину.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції самостійно змінив підстави позовних вимог, оскільки позивачем у позовній заяві не було зазначено посилання на п. 8.11 ПДР України, є необгрунтованими, оскільки судом першої інстанції, враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин у справі, вірно встановлено обставини справи та підстави позову, сама по собі відсутність у позовній заяві посилань на пункт 8.10 ПДР України не впливає на законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанову серії ЕАР № 5882705 від 12 вересня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, слід скасувати.
В той же час, правильно вирішивши даний спір, суд першої інстанції помилково не врахував, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Тому, у цій частині рішення суду першої інстанції слід змінити, доповнивши абзац другий резолютивної частини рішення словами «і закрити справу про адміністративне правопорушення».
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Представником позивача адвокатом Літвинюк О.І. у відзиві на апеляційну скаргу подано клопотання, у якому просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань УПП у Волинській області ДПП на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, в сумі 2100 грн.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Проаналізувавши вищевказані правових норм, колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
На підтвердження понесених витрат подано Договір про надання правової допомоги б/н від 22 листопада 2022 року, Акт виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги від 23 листопада 2022 року, ордер про надання правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера № 23-11/22 від 23 листопада 2022 року на суму 2100 грн (а.с.89-92).
Відповідно до п. 3.1. Договору про надання правової допомоги сторони дійшли згоди, що за надану правову допомогу за даним Договором Клієнт оплачує Адвокату погодинний гонорар в розмірі 700 гривень за одну годину роботи.
Із Акту виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги від 23 листопада 2022 року слідує, що Адвокат Літвинюк О.І. передала, а Клієнт прийняв наступну виконану роботу: правовий аналіз апеляційної скарги (8 аркушів) - 1 год. - 700 грн; формування та спрямування сторонам та суду відзиву на апеляційну скаргу з додатками - 2 год. - 1400 грн. Всього 2100 грн.
Загальна вартість робіт (наданих послуг) в сумі 2100,00 грн була сплачена позивачем відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 23-11/22 від 23 листопада 2022 року.
Із квитанції № 48399 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС слідує, що відзив на апеляційну скаргу із доказами понесення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції доставлено до електронного кабінету Департаменту патрульної поліції 23 листопада 2022 року о 16 год. 59 хв, заперечень на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не подано (а.с.92, зворот).
Колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У цій справі у суді апеляційної інстанції заперечень від відповідача щодо вказаної заяви позивача не надходило. Тобто, відповідач жодним чином не заперечив щодо співмірності заявлених витрат.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката Літвинюк О.І. є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Враховуючи вищекладене та факт того, що суб'єкт владних повноважень не вважав за необхідне заперечувати стосовно розміру витрат на правову допомогу, колегія судів вважає обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2100 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції
Колегія суддів також враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду, з урахуванням висновків та обставин встановлених вище.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2022 року у справі № 161/13034/22 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Постанову інспектора батальйону № 1 роти № 4 УПП у Волинській області ДПП Проць Іванни Ігорівни серії ЕАР № 5882705 від 12 вересня 2022 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 510,00 гривень скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції (вул. Залізнична, 15, м. Луцьк, 43006, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2100,00 грн (дві тисячі сто гривень).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 01 грудня 2022 року.