01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 302/639/22 пров. № А/857/15345/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Сеника Р.П.,
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області (головуючий суддя Сидоренко Ю.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в смт Міжгір'я 18 серпня 2022 року у справі №302/639/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, Інспектора роти 4 Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Анталовської Марини Михайлівни про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
16.06.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції України, Інспектора роти 4 Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Анталовської Марини Михайлівни, просив визнати протиправною та скасувати постанову від 13.06.2022 серії ЕАО №5480823 про притягнення до адміністративної відповідальності передбаченої частиною 1 статті 122 КУпАП та закрити провадження у цій справі про адміністративне правопорушення за відсутності в діях ОСОБА_1 складу такого порушення.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2022 року позов задоволено частково: постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5480823 від 13.06.2022, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень - скасовано в частині накладення адміністративного стягнення. Звільнено ОСОБА_1 на підставі статті 22 КУпАП від адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП, у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись щодо нього усним зауваженням. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрито. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постанова інспектора УПП батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Закарпатській області Анталовської М.М. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП не може вважатися такою, що відповідає вимогам законодавства про адміністративну відповідальність, оскільки при накладенні адміністративного стягнення інспектором поліції не враховані у повній мірі особа порушника, ступінь його вини, майновий та сімейний стан, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, що передбачено вимогами ст.33 КУпАП. Суд першої інстанції вказав, що різниця між зафіксованою швидкістю транспортного засобу, яким керував позивач 79 км/год. і допустимою швидкістю руху в населеному пункті 50 км/год., дорівнює 29 км/год., що не є значним перевищенням допустимої норми в даному випадку. Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням особи правопорушника позивача, який фактично погодився з наявним адміністративним правопорушенням, та який є особою непрацездатного віку, має утриманців, у нього наявні стійкі соціальні зв'язки, тому суд вважає, що позивач може бути звільнений від адміністративної відповідальності із застосуванням такого заходу впливу, як усне зауваження. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинене позивачем правопорушення слід визнати малозначним і скасувати оскаржувану постанову, провадження у справі закрити, обмежившись оголошенням позивачу усного зауваження.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції України подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що інспектор виніс оскаржувану постанову за частиною 1 статті 122 КУпАП та наклав стягнення на правопорушника відповідно до санкції статті. Скаржник вказує, що поліцейський при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясував та довів, що позивач вчинив адміністративне правопорушення та підлягає адміністративній відповідальності. Скаржник зазначає, що при накладенні стягнення за частиною 1 статті 122 КУпАП не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Скаржник зазначає, що сфера застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (у цьому випадку - Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції). Скаржник вважає, що суд не вправі приймати рішення замість відповідача та перебирати на себе повноваження Національної поліції з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.
Враховуючи положення статей 311 та 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2022 інспектором Управління патрульної поліції в Закарпатській області капралом поліції Анталовською Мариною Михайлівною прийнято постанову Серії ЕАО №5480823 згідно з якою ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Lanos» НОМЕР_1 в с.Неліпино, дорога АМ06 745 КМ, рухався в населеному пункті зі швидкістю 79 км/год, при цьому перевищив дозволену швидкість на 29 км, чим порушив пункт 12.4 ПДР. Прийнято рішення накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, встановлено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до підпункту «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху населений пункт - забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - КУпАП) перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, у ході розгляду даної справи необхідно встановити чи здійснювався позивачем рух на транспортному засобі зі швидкістю, що перевищує більш як на двадцять кілометрів на годину та саме в межах населеного пункту.
Водночас, відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з статтею 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
В постанові серії ЕАО №5480823 від 13.06.2022 вказано, що швидкість руху виміряна приладом TruCam 00704.
При цьому, у пункті 7 оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 13.06.2022 ЕАО №5480823 не зазначено, що до такої додаються фото з приладу TruCam ТС000704, які долучені відповідачем до матеріалів справи на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, яке ставиться йому у вину.
Таким чином, відомості про фото File: 1655140164_0В000_0613_170924.jmf від 13.06.2022 як про доказ, передбачений статтею 251 КУпАП, та на якому ґрунтується висновок відповідача про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого положеннями статті 122 КУпАП, в оскаржуваній постанові відсутні, а тому такі фото не можуть вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
На переконання суду апеляційної інстанції, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження порушення позивачем пункту 12.4 Правил дорожнього руху в контексті перевищення швидкості більш ніж на 20 км/год, не можливо точно встановити на якому відрізку автодороги зафіксовано перевищення швидкості транспортного засобу позивача.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем при винесені оскаржуваної постанови не підтверджено належними та допустимими доказами порушення позивачем пункту 12.4 Правил дорожнього руху в контексті перевищення швидкості більш ніж на 20 км/год., а тому постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО №5480823 від 13.06.2022 слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Щодо аргументів скаржника про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення та звільнення ОСОБА_1 на підставі статті 22 КУпАП від адміністративної відповідальності, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з частиною 2 статті 33 КУпАП встановлено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі.
Статею 22 КУпАП встановлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
При цьому відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 1 статті 122 КУпАП, розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Таким чином, уповноваженим суб'єктом, наділеним виключними дискреційними повноваженнями звільняти порушника від адміністративної відповідальності, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, є виключно органи уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, тоді як суд за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вправі: скасувати спірну постанову і закрити провадження у справі за відсутністю складу адмінправопорушення або скасувати постанову та направити справу на новий розгляд або ж змінити захід стягнення.
Отже, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції, тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства.
Вищенаведена правова позиція також знаходить своє відображення в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №266/3228/16-а, від 26.05.2020 у справі №520/2098/17.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статей 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов слід задовольнити.
Керуючись статями 241, 272, 286, 308, 311, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України задовольнити частково.
Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2022 року у справі №302/639/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, Інспектора роти 4 Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Анталовської Марини Михайлівни про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО №5480823 від 13.06.2022 та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Р. П. Сеник