01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/5499/20 пров. № А/857/14312/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року (головуючий суддя Гулкевич І.З., м. Львів) у справі № 380/5499/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
15.07.2020 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Служби безпеки України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 13.04.2019 по 02.07.2020 терміном 446 днів із розрахунку 588,99 грн в день із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
Позов обґрунтовує тим, що станом на момент звільнення відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 2019 роки. Сума середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки по день фактичного розрахунку (03.07.2020) складає 262689,54 грн. Таким чином, середнє грошове забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні з урахуванням змісту постанови Верховного Суду від 29.10.2021 у цій справі становить 57660,35 грн (21.95% від 262689,54 грн).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні. Стягнуто із Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 54870,29 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн. 29 коп. за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 13.04.2019 по 02.07.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив про абсолютну неспіврозмірність суми компенсації. Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, вказує, що така виплата як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, визначеній Наказом № 515/ДСК і, отже, не є виплатою у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
На підставі наказу Голови Служби безпеки України від 11.03.2019 № 294-ОС по особовому складу майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров'я у відставку за пунктом а пункту 61, підпункту г пункту 62 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), та пунктом 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та виключено із списків особового складу з 11.03.2019.
Згідно листа фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 19.07.2019 № 21/3/1-2774 управлінням платіжним дорученням від 12.04.2019 № 242 перераховано на картковий рахунок позивача суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
31.08.2019 позивач звернувся до Голови Служби безпеки України із заявою щодо виплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період з 2015 року по 2019 рік.
Листом від 16.09.2019 № 21/3/1-К-65/5 фінансово-економічне управління Служби безпеки України позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з тих підстав, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не має обов'язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема після закінчення дії особливого періоду. Таким чином підстави для виплати грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасникам бойових дій законодавством не передбачені.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 № 1.380.2019.005305 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення 11.03.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки загальним терміном 70 днів; стягнуто із Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки загальним терміном 70 днів у сумі 39234, 07 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки із розрахунку 588, 99 грн. в день із 13.04.2019 до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі № 1.380.2019.005305 скасовано в частині задоволення вимоги про зобов'язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки із розрахунку 588, 99 грн. в день із 13.04.2019 до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. В цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. Підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині стала передчасність звернення до суду.
03.07.2020 відповідачем перераховано заборгованість належної при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 39780, 83 грн.
Таким чином, у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України за період з 13.04.2019 року по 02.07.2020 року, що складає 446 календарних днів.
Враховуючи зміст довідки фінансово-економічного управління СБУ від 19.07.2019 року №21/2/2-879, відповідно до якої середньомісячне грошове забезпечення станом на 11.03.2019 року становило 17375,09 грн.
Середньоденна сума грошового забезпечення на день звільнення останнього становить 560,49 грн. (17375,09/31).
Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 13.04.2019 року по 02.07.2020 року становить 249978,54 грн. (560,49 х 446).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні. Стягнуто із СБУ на користь ОСОБА_1 40000 грн за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.04.2019 по 02.07.2020.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні. Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 39235 (тридцять дев'ять тисяч двісті тридцять п'ять) грн 31 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2021 року вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів зазначає, що даний спір виник між сторонами у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням позивачеві сум належних йому при звільненні з військової служби, розмір яких та необхідність виплати встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Апеляційний суд зазначає, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
При цьому, відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Матеріалами справи підтверджується, що затримка розрахунку при звільненні в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 13.04.2019 року по 02.07.2020 року склала 446 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 13.04.2019 року по 02.07.2020 року становить 249978,54 грн. (560,49 х 446).
Зважаючи на зміст позовних вимог, позивачем ставиться питання про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що складає 446 днів, в частині грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка визначення рішенням Львівського окружного адміністративного суду та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.005305.
В даному випадку відповідно до довідки відповідача від 06.05.2021 №21/2/2-521 загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 184715,89 грн. (112938,00 (одноразова грошова допомога при звільненні) +31236,04 (компенсація за неотримане речове майно) +40541,85 (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка визначена рішенням у справі №1.380.2019.005305 складає 21,95% (40541,85 х 100 / 184715,89) від загальної суми виплат, які мали бути виплачені при звільненні.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 54870,29 грн. (21,95% від 249978,54 грн.).
Аналогічний підхід до визначення сум належних до виплати за несвоєчасний розрахунок при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 380/5499/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний