01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/4715/21 пров. № СК-А/857/2786/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Сорокою Ю.Ю. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області (далі - ТУ ДСА, відповідач) щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням базового посадового окладу, який складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, із застосуванням до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнта 1,1 в розмірі 69366 грн, із зазначенням доплати за вислугу років на день звільнення з посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області 41619,00 грн, а всього розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного грошового утримання судді в сумі 110985,00 грн та зобов'язати відповідача видати таку довідку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що порушень при видачі позивачу довідки відповідач не допустив, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №712/2002 від 13.08.2002, ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Луцького міського суду Волинської області. Постановою Верховної Ради України №261-VI від 10.04.2008 «Про обрання суддів», позивача призначено на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя №3501/0/15-20 від 17.12.2020 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області у відставку, а 28.12.2020 відраховано зі штату Луцького міськрайонного суду Волинської області.
17.02.2021, позивач звернувся до ТУ ДСА із заявами про видачу довідки для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру доплати за вислугу років.
Листами №561/04-27 та №559/02-26 від 24.02.2021 відповідач повідомив про те, що 28.12.2020 позивачу було видано довідку за №607 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України (п.1 розділу II) та відмовлено у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із зазначенням розміру доплати за вислугу років на день звільнення з посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області, оскільки станом на дату звільнення з цієї посади нарахування доплати за вислугу років територіальним управлінням не проводилось.
Крім того, 15.03.2021 позивач звернувся повторно із заявою до ТУ ДСА про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці із застосування до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнту 1.1, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
24.03.2021 відповідач листом відмовив у видачі довідки, оскільки повторно видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із застосуванням до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнту 1,1 передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на день звільнення з посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області не вбачається можливим, оскільки станом на дату звільнення з посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області посадовий оклад нараховувався відповідно до штатного розпису цього суду та наказу цього ж суду №47/02-04 від 23.04.2019 «Про впорядкування оплати праці судді, який тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі довідки з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення права на отримання доплат у зв'язку з відстороненням від посади є тимчасовим обмежувальним заходом, який діє виключно на час такого відсторонення і не позбавляє права судді на отримання доплат до посадового окладу судді в цілому.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України передбачено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно пункту 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон №2453-VI), крім положень, зазначених у п.п.7, 23, 25, 36 цього розділу.
Статтею 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відтак, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці залежить саме від розміру грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Законодавець пов'язує розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із суддівською винагородою судді, який працює на відповідній посаді. Визначальне значення для визначення щомісячного довічного грошового утримання має саме займана посада з якої звільнено суддю у відставку.
Згідно ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за :
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді становить : судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Пунктом 1 частини 4 зазначеної статті передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до частини 7 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивача звільнено з посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області у зв'язку з поданням ним заяви про відставку.
З урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII, вірним є висновок суду, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. При цьому, посадовий оклад судді складаються з базового розміру посадовою окладу судді та застосованого до нього відповідного регіонального коефіцієнту.
Таким чином, регіональний коефіцієнт є складовою частиною посадового окладу судді, а не доплатою.
Оскільки розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначається відповідно до суддівської винагороди діючого судді, то вказаний регіональний коефіцієнт повинен також враховуватися при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
При цьому, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що з урахуванням п.8 ч.2 ст.49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позбавлення права на отримання доплат у зв'язку із відстороненням від посади є тимчасовим обмежувальним заходом, який діє виключно на час такого відсторонення і не позбавляє права судді на отримання доплат до посадового окладу судді вцілому.
Згідно ч.3 ст.143 Закон України «Про судоустрій та статус суддів», щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці саме у відповідному процентному співвідношенні до суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Відтак, будь-яких обмежень щодо врахування регіонального коефіцієнта при визначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці чинним законодавством не передбачено.
Згідно пункту 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).
Згідно абз.2 п.7 рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013 Конституційного Суду України, право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності судців, суперечить вимогам частини першої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Відповідно до п.3 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Таким чином, положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10.07.1998, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
У Рекомендації Комітету Ради Європи державам-членам щодо суддів : незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 №(2010)12 зазначено : оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці (пункт 54).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач протиправно не видав позивачу довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнту, то належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначити базовий посадовий оклад який складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, із застосуванням до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнта 1,1 в розмірі 69366 грн, із зазначенням доплати за вислугу років на день звільнення з посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області 41619,00 грн, а всього розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного грошового утримання судді в сумі 110985,00 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року по справі №140/4715/21- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук