01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/4917/22 пров. № А/857/10897/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судова-Хомюк Н.М.
суддів: Онишкевич Т.В.; Сеник Р.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі № 380/4917/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення -
суддя у І інстанції Кравців О.Р.,
час ухвалення рішення незазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення незазначено,
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також ГУ ПФУ у Львівській області; відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі також ГУ ПФУ у Київській області; відповідач 2) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення №134750005853 від 29.12.2021 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії позивачу за вислугою років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати службу позивачу в Збройних силах СРСР з 30.10.1985 по 09.11.1988 у спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, та призначити і виплачувати з дня звернення (28.12.2021) пенсію за вислугу років.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що станом на грудень 2021 року йому виповнилося 55 років і 4 місяці, відтак він звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Однак рішенням №134750005853 від 29.12.2021 йому відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з тим, що у заявника, на думку відповідача -2, відсутній необхідний стаж станом на 11.10.2017. У рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 33 роки 10 місяців 22 дні, за вислугу років - 24 роки 08 місяців 07 днів. Позивач вважає що не зарахування йому проходження військової служби у період з 30.10.1985 по 09.11.1988 роки до спеціального стажу є незаконним.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №134750005853 від 29.12.2021 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії позивачу за вислугою років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати службу в Збройних Силах СРСР з 30.10.1985 по 09.11.1988 у спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву позивача від 28.12.2021 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. 2 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із змінами внесеними з 01.10.2017, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача судовий збір в сумі 496 грн. 20 коп..
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп..
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, доводи якої обґрунтовує тим, що період проходження військової служби у лавах Збройних сил СРСР не зараховується до стажу роботи , що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки це не пербачено чинним законодавством.
Просить суд апеляційної інстанції дослідити мотиви позовної заяви, які обгрунтовують підстави для відмови в задоволенню позову. Вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки, зокрема про те, що обчислення стажу є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду, а тому підміна судом повноважень суб'єкта владних повноважень є втручанням в повноваження органів Пенсійного фонду.
Вважає, що судом не враховано, що переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, не передбачено зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, період проходження військової служби.
Також звертає увагу суду на те, що згідно поданих документів загальний (страховий) стаж позивача становить 33 роки 10 місяців 22 дні, в тому числі спеціальний стаж, визначений пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та обчислений на 11.10.2017 - 24 роки 08 місяців 07 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
Так як спеціальний стаж позивача, визначений пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», станом на 11.10.2017 складає 24 роки 08 місяців 07 днів (при необхідному 26 років 06 місяців), Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.
Просять апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та зокрема зазначив, що оскаржуване рішення є законним, обгрунтованим і мотивованим, прийняте з урахуванням правових позицій Верховного Суду.
Відповідно до п «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на момент звернення до відповідача -1 із заявою про призначення пенсії, пільговий період позивача з урахуванням періоду служби у армії становив 27 років 08 місяців 17 днів.
Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтоване та не підлягає скасуванню у зв'язку з відповідністю висновків суду обставинам справи, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, вирішене без порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач у грудні 2021 року звернувся до Відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУПФУ у Львівській області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. 2 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із змінами внесеними з 01.10.2017. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУПФУ у Київській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням №134750005853 від 29.12.2021 ГУПФУ у Київській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з тим, що у заявника, на думку відповідача-2 відсутній необхідний стаж станом на 11.10.2017. У рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 33 роки 10 місяців 22 дні, за вислугу років - 24 роки 08 місяців 07 днів.
Із відзиву на позовну заяву, який наявний в матеріалах справи, ГУ ПФУ у Львівській області підтверджує, що до страхового стажу позивача не зараховано період проходження строкової служби у Збройних силах СРСР.
Не погоджуючись із рішенням пенсійного органу, вважаючи що його права порушені, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», ст. 58 якого визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років. На виконання ст. 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я. Підпунктом «г» п. 1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти.
Згідно з військовим квитком НОМЕР_1 позивач з 30.10.1985 призивною комісією Бродівського районного військового комісаріату Львівської області визнаний придатним до військової служби, призваний на дійсну військову службу і скерований в частину. 09.11.1988 позивач звільнений, мобілізований в запас та направлений на облік Бродівський РВК Львівської області. Дані обставини підтверджуються також інформацією відображеною у трудовій книжці позивача.
Суд звернув увагу на те, що до призову на військову службу у 1985 році позивач працював на посаді вчителя трудового виховання у Боянецькій восьмирічній школі Нестерівського району Львівської області з якої був звільнений власне у зв'язку із призовом, на момент призову на строкову військову службу працював на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Тривалість стажу для призначення пенсії за вислугою років, яка визначена відповідачем 2 становить 24 роки 08 місяців 07 днів. Тривалість військової служби становить 3 роки і 10 днів. Врахувавши період проходження військової служби тривалість стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років позивачу, становитиме 27 років 08 місяців і 17 днів.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1911 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пунктом 4 Порядку №1191).
Спірним, у справі що розглядається, є наявність чи відсутність правових підстав зарахування до страхового стажу позивача, що визначає право на виплату грошової допомоги, періоду військової служби з 30.10.1985 по 09.11.1988.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.09.1985 позивач працював:
- з 15.08.1985 по 26.10.1985 - робота на посаді вчителя трудового виховання у Боянецькій восьмирічній школі Нестерівського району Львівської області;
- 26.10.1985 звільнений з посади вчителя трудового виховання у зв'язку з призовом до лав Радянскої Армії;
- 30.10.1985 по 09.11.1988 - служба в Збройних силах за призовом.Тривалість служби - 3 роки 10 днів;
- 09.12.1988 по 01.03.1989 - робота на посаді вихователя Крехівської допоміжної восьмирічної школи-інтернат;
- 06.03.1989 по 25.09.1989 - робота на посаді старшого вожатого Пеняківської середньої школи;
- 25.09.1989 по 01.09.1991 - робота на посаді вихователя групи продовженого дня Пеняківської середньої школи;
- 01.09.1991 по 01.09.1994 - робота на посаді керівника технічних гуртків Бродівської районної станції юних техніків;
- 01.09.1994 по 12.03.2002 - робота на посаді директора Дуб'євської неповної середньої школи;
- 13.10.2003 по 18.05.2004 - робота на посаді муляра у ТОВ «Виробничо-торгове підприємство «Бодекс»;
- 01.06.2004 по 05.07.2004 - робота на посаді штукатура III розряду;
- 21.07.2004 по 22.04.2005 - робота на посаді охоронника цивільної охорони Бродівського відділення Державної служби охорони;
- 01.09.2005 по 29.08.2014 - робота на посаді директора Голосковицької ЗОШ І-IІ ступенів;
- 01.09.2014 по 23.12.2014 - робота на посаді начальника відділу освіти Бродівської райдержадміністрації;
- 24.12.2014 по 09.10.2017 - робота на посаді директора Заболотцівської ЗОШ І-ІII ступенів.
Період проходження позивачем служби в лавах Радянської Армії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями військового квитка серії НОМЕР_1 та обліково-послужної карточки.
В свою чергу, пунктом 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю Української РСР передбачалось, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.
Згідно із абзацом 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Пунктом 5 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 передбачено, що до стажу педагогічної роботи зараховується час перебування громадян України на військовій службі.
Отже, вказані норми дають суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що період військової служби підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 13.02.2018 (справа №738/1246/15-а) Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. В примітці 3 до цього переліку визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Підпунктом «г» пункту 1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»».
Аналогічна позиція в цій категорії справ висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі № 672/885/17, від 06.02.2019 у справі №577/2537/17, від 29.11.2019 у справі № № 414/53/17, від 18 червня 2020 року у справі №676/3013/17, від 21 січня 2021 року у справі № 310/8663/18 (ЗП/280/226/18).
Оскільки спірне рішення прийняте ГУПФУ у Київській області у зв'язку із не зарахуванням спірного періоду до спеціального стажу, суд вважає, що таке належить скасувати як протиправне.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу з дня звернення (28.12.2021) пенсію за вислугу років, судова колегія вважає вірним висноволк суду першої інстанії, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання ГУПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 28.12.2021, за результатами розгляду якої було прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вірно вказав про те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше. При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення протиправно відмовив в призначенні пенсії покликаючись на нестачу страхового спеціального стажу.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року у справі № 380/4917/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 01 грудня 2022 року