01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/17839/21 пров. № А/857/4069/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судова-Хомюк Н.М.
суддів: Онишкевич Т.В.; Сеник Р.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі № 380/17839/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною-
суддя у І інстанції Гулкевич І.З.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року, а також протиправними дії щодо зміни базового місяця (місяця підвищення посадових окладів) - січня 2008 року, для нарахування йому індексації грошового забезпечення у грудні 2015 року;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та провести виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за грудень 2015 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення посадових окладів) для її нарахування - січня 2008 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - січня 2008 року.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у Збройних Силах України з 27.05.1998 по 05.01.2018 роки. Перед звільненням у 2018 році займав посаду начальник групи охорони та патрульної-постової служби роти Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2017 року «22-Р» його звільнено з військової служби та наказом від 05.01.2018 року №4 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Вважає, що на день звільнення не отримав у повному обсязі кошти на які мав право за час проходження військової служби, а саме йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 05.01.2018 роки, а за грудень 2015 року виплачена не у повному розмірі, також зазначає, що йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані додаткові дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
02.10.2021 в порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача із запит з метою уточнення факту та підстав припинення виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 05.01.2018, а також для з'ясування питання чи виплачувалась позивачеві компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Також, просив провести виплату належних йому сум. Однак відповідач листом від 11.10.2021 за № 674/10/4232 повідомив, що в період з січня 2016 року по січень 2018 року індексація грошового забезпечення не виплачувалась через неналежне фінансування, а також повідомив, що позивач не має права на додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2015-2017 роки і йому не виплачувалась грошова компенсація за невикористання такої. Також, відповідач повідомив, що у грудні 2015 року для нарахування індексації грошового забезпечення позивача базовим місяцем застосовувався лютий 2015 року, з огляду на збільшення розміру посадового окладу посади, на яку перейшов позивач. Позивач зазначає, що факт припинення виплати індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по січень 2018 року підтверджується особовими рахунками за період з 2015 року по 2018 рік, а невиплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки підтверджується інформацією, що міститься у відповіді на адвокатський запит.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі №380/17839/21 позов задоволено частково.
-визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки.
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
-визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року без врахування базового місяця - січень 2008 року, не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року.
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок індексації грошового забезпечення позивачу за грудень 2015 року із врахуванням базового місяця - січень 2008 року та її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
-зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн. (одна тисяча гривень). У решті вимог про присудження судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3500 грн - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, доводи якої обґрунтовує тим, що з набранням чинності Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-УІ, в Україні діє особливий період. Військовослужбовцям Збройних Сил України у зв'язку із дією на території України особливого періоду, додаткові відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік не надаються з березня 2014 року і по теперішній час.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закону), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідач вважає що проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078». Оскільки постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015. але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації. Відповідно до частини 1 статті 5 Бюджетного кодексу України (далі -БК) керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та проводять фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Отже, аби не порушувати бюджетного законодавства, про індексації грошових доходів військовослужбовців керівник установи та головний бухгалтер мають проводити фактичні видатки установи на заробітну плату (грошове забезпечення) лише в межах фонду заробітної плати, затвердженого кошторисом.
Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу в Збройних силах України до 05.01.2018, в період проходження служби брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції, отримав статус учасника бойових дій, 12.03.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 . 05.01.2018 наказом відповідача (по стройовій частині) № 4 позивача, начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку, звільненого наказом начальника територіального управління Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 28.12.2017 № 22-РС у запас за п.п. «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 05.01.2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
02.10.2021 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому зокрема просив вирішити питання щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій та здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.01.2018 із врахуванням базового місяця січня 2008.
Листом вих. № 674/10/4232 від 11.10.2021 відповідач повідомив про те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 по лютий 2018 в Міністерстві оборони України не було. Також повідомив, що позивач не має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015-2017 роки і йому не виплачувалась грошова компенсація за невикористання такої.
Вважаючи таку відмову незаконною та протиправною позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби, однак відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2017 роки, чим допустив протиправну бездіяльність. Суд вважав, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
Щодо позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, суд зазначив, що обмежене фінансування відповідача жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення. А з врахуванням правових позицій Верховного Суду індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Суд вважав, що посилання військової частини на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та Міністерства оборони України, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд вважає безпідставними, оскільки військова частина має діяти відповідно до норм чинного законодавства, а вказані роз'яснення не є нормативно-правовими актами. Суд дійшов до висновку, що відповідач зобов'язаний нарахувати і виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року.
Суд також дійшов до висновку, що відповідач зобов'язаний здійснити позивачу перерахунок індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та її виплату з урахуванням виплаченої суми індексації за грудень 2015 року.
Щодо визначення базового місяця для обчислення індексації за період 01.01.2016 рокупо 28.02.2018 року суд першої інстанйції вказав про те, що саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення. Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, а відтак позов в частині зобов'язання здійснити розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з урахуванням базового місяця - січень 2008 року відсутні.
Апеляційний суд погоджується з такими висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановленихКонституцією Українигарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами першою та п'ятоюстатті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу частини першоїстатті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другоїстатті 5 ЗаконуУкраїни «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно частини шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078(далі- Порядок № 1078).
Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікуванняЗакону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 уразі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Матеріалами справи підтвержєується, що позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за грудень 2015 року із врахуванням базового місяця - лютий 2015 року, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не може бути прийняте до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому закономпорядку.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.01.2018 року.
Щодо визначення базового місяця для обчислення індексації за грудень 2015 року, яка вже виплачена позивачу, колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний здійснити позивачу перерахунок індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та її виплату з урахуванням виплаченої суми індексації за грудень 2015 року.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року. З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався. Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року. Відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача, таким чином відповідач зобов'язаний здійснити позивачу перерахунок індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та її виплату з урахуванням виплаченої суми індексації за грудень 2015 року.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за 2015-2017 роки. Згідно вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, призупиняється у цей період надання додаткової відпустки, що не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби. Таким чином позивач набув право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби. Відповідач не нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2017 роки, чим допустив протиправну бездіяльність. Ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону).
Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, абзацом третім підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу пункту 19 статті 10-1 Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».
Так, статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіїїх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїстаттею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2015 - 2017 роки.
Суд звертає увагу, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски, чого відповідачем здійснено не було.
При ухваленні рішення у справі в частині позовних вимог щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій судом враховані правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позов є таким що підлягає до часткового задоволення.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити, що судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат в повній мірі враховано:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд належним чином дослідив обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
З матеріалів справи встановлено, що позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подав суду: ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1100333 від 01.10.2021 року, договір про надання правової допомоги від 01.10.2021 №183-21, узгоджений перелік правових послуг та їх вартості до Договору № 183-21 від 01.10.2021, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 16.10.2021, довідка про проведення готівкової оплати від 16.10.2021.
Відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом були надані такі юридичні послуги: усна консультація, аналіз правовідносин (тривалість 30 хв., 500 грн.), адвокатський запит (тривалість 15 хв., 500 грн) та написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду (тривалість 1 год. 45 хв., 3500 грн.). Відповідно до довідки про проведення готівкової оплати адвокатом Хлопецьким О.О. було отримано від позивача готівкові кошти на суму 4500 грн.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання апелянта на те, що суд першої інстанції х порушенням вимог закону стягнут з відповідача витрати на правову допомогу, оскільки згідно з ч.ч.1, 4, 7, 9 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. ст. 19, 20 Закону України 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також ураховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні), вірно вважав, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 4500,00грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та дійшов правильного висновку про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі № 380/17839/21- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 01 грудня 2022 року