01 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2159/22 пров. № А/857/10972/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №300/2159/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
суддя в 1-й інстанції О.Б. Григорук,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення не зазначено,-
Представник ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, апелянт, ГУ ПФ України в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФ України у Львівській області), у якому просив:
- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №092650004092 від 20.04.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.03.2022 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням ПФ України у Львівській області протиправно прийнято рішення №092650004092 від 20.04.2022, оскільки безпідставно не зараховано до стажу роботи позивача на пільгових умовах за Списком №2 періоди роботи з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго». Водночас зазначено, що позивач має право на призначення з 08.03.2022 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №092650004092 від 20.04.2022; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 08.03.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи: з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго»; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн..
Не погодившись із прийнятим рішенням, ГУ ПФ України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким апеляційну скаргу відповідача задовольнити, та відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано зокрема тим, що суд при прийнятті оскаржуваного рішення не надав належної оцінки всім суттєвим обставинам справи, що стало причиною її неправильного вирішення.
Вказано, що до заяви від 14.04.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 заявником подано накази щодо продовження термінів по атестації робочих місць, професій і посад за умовами праці, яким підтверджується право на пільгове пенсійне забезпечення, диплом НОМЕР_1 від 22.07.1988, виданий Івано-Франківським СПТУ №4, в якому ОСОБА_3 навчалася з 01.09.1987 по 15.07.1988 за професією сборщик м/схем та н/п приборів; довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №01-07/24/252 від 03.03.2022.
До позовної заяви позивач додала довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №05/39 від 22.02.2022.
В результаті розгляду документів, доданих до заяви від 14.04.2022, загальний (страховий) стаж позивача становить 34 роки 1 місяць 13 днів, в тому числі пільговий 3 роки 10 місяців 00 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (необхідно 10 років).
У зв'язку з викладеним відповідачем 2 прийнято рішення №092650004092 від 20.04.2022.
Апелянт вважає покликання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 і положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» безпідставними.
За таких обставин апелянт вважає, що рішення відповідача-2 щодо відмови у призначення пенсії за віком на пільгових умовах є правомірними та такими, що ґрунтується на Конституції, законах України та роз'яснювальних листах Пенсійного фонду України, а тому позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Крім того, апелянт не погоджується із сумою присуджених витрат на користь позивача в частині як судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., стверджує про їх не співмірність із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Сторона позивача правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 29.03.2022 звернулася до ГУ ПФ України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та відповідними документами.
В заяві вказала, що запит на витребування пільгової довідки із Зміївської ТЕС за період з 15.10.2000 по 14.04.2003 позивач направила, однак відповіді не одержала в зв'язку з проходженням військових дій в Харківській області, додала копію квитанції про відправлення запиту від 28.01.2022 (а.с.10, 11).
За результатом розгляду заяви позивача, ГУ ПФ України у Львівській області прийняло рішення №092650004092 від 20.04.2022, яким відповідач 2 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідно до вказаного рішення відповідач встановив, що вік заявника 52 роки 1 місяць 7 днів. Страховий стаж позивача становить 34 роки 1 місяць 13 днів; пільговий стаж - 3 роки 10 місяців (а.с.56).
Періоди роботи позивача з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» підтверджуються записами трудової книжки позивача (а.с.7) та відповідачем враховані вказані періоди роботи в загальний стаж позивача, однак не враховані до пільгового стажу.
Згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» від 22.02.2022 №05/34 посада позивача машиніст-обхідник з турбінного устаткування передбачена позицією 13а підрозділу «а» розділу ХІІІ «Електростанції, енергопоїзди, паросилове господарство» Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, за вищевказані періоди стаж складає 2 роки 4 місяці (а.с.45, 46).
В результаті проведення атестації робочих місць у Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» згідно з наказами №300 від 27.08.1996, №312 від 24.09.2001 умови праці та професія машиніст-обхідник з турбінного устаткування віднесено до Списку №2 переліку виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (а.с.47-50).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 2, з метою відновлення порушених прав, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції виходив зокрема з того, періоди роботи позивача з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції ПАТ «Центренерго» - 2 роки 4 місяці підлягають врахуванню до пільгового стажу позивача по Списку №2
Головне управління ПФ України в Івано-Франківській області не врахувало зазначені позивачем обставини щодо відсутності необхідних документів, відтак не виконало вимог пункту 4.2 Порядку від 25.11.2005 №22-1 щодо повідомлення про необхідність надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі відсутності необхідних документів, а за результатом розгляду заяви позивача від 29.03.2022, визначене за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України у Львівській області 20.04.2022 прийняло оскаржуване рішення, яким відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
З урахуванням періодів роботи позивача з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції ПАТ «Центренерго» (2 роки 4 місяці), пільговий стаж позивача за Списком №2 становить 6 років 2 місяці.
Отже, позивач має страховий стаж 34 роки (що є більше 20 років), та пільговий стаж 6 років 2 місяці за Списком №2, що є більше половини необхідного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці. За таких умов, пенсійний вік позивача зменшується згідно вимог п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зокрема: на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи, що становить 3 роки.
Відтак позивач має право на призначення пенсії у віці 52 роки відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зменшенням віку.
З огляду на встановлені обставини, при наявності всіх встановлених п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення позивачці пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого пенсійного забезпечення.
Витрати позивача на правничу допомогу адвоката в сумі 6000,00 гривень підтверджені належним чином. Вказана сума витрат є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт та надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині вимог щодо призначення пенсії та зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
З 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким також внесені зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції Закону №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
До внесення змін Законом №213-VIII у ст. 13 Закону №1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, Законом №213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 01 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року; набували право на пенсію по досягненню 55 років. Закон №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017, Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку - 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
В той же час, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, існувала колізія. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, відносини у якій є аналогічними тим спірним у цій справі відносинам, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (11-209заі21).
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Така позиція також відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 04.05.2022 у справі №440/2850/20.
Згідно з ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання приписів ст. 62 Закону №1788-XII Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637).
Відповідно до п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: - періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; - професія або посада; - характер виконуваної роботи; - розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; - первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок №383).
Згідно з пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N637.
Як визначено пунктом 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у оскаржуваному рішенні відповідач підтвердив вік заявниці - 52 роки 1 місяць 7 днів; наявність страхового стажу 34 роки 1 місяць 13 днів, в тому числі, стаж роботи пільгового стажу за Списком №2 - 3 роки 10 місяців (а.с.56).
Періоди роботи позивача з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» підтверджуються записами трудової книжки позивача та відповідачем враховані вказані періоди роботи в загальний стаж позивача, однак не враховані до пільгового стажу.
Згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» від 22.02.2022 №05/34 посада позивача машиніст-обхідник з турбінного устаткування передбачена позицією 13а підрозділу «а» розділу ХІІІ «Електростанції, енергопоїзди, паросилове господарство» Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, за вищевказані періоди стаж складає 2 роки 4 місяці (а.с.45, 46).
В результаті проведення атестації робочих місць у Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» згідно з наказами №300 від 27.08.1996, №312 від 24.09.2001 умови праці та професія машиніст-обхідник з турбінного устаткування віднесено до Списку №2 переліку виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (а.с.47-50).
За таких обставин,суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи позивача з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції ПАТ «Центренерго» - 2 роки 4 місяці підлягають врахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №2.
З урахуванням вказаних періодів роботи позивача пільговий стаж за Списком №2 становить 6 років 2 місяці.
Отже, позивач має страховий стаж 34 роки (що є більше 20 років), та пільговий стаж 6 років 2 місяці за Списком №2, що є більше половини необхідного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці.
Відповідно до ст. 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Як передбачено пунктом «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, оскільки позивач має 6 років пільгового стажу за Списком №2, тобто більше половини необхідного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсійний вік позивача зменшується згідно вимог пункту «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII, зокрема: на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи, що становить 3 роки.
Відтак позивач має право на призначення пенсії у віці 52 роки відповідно до пункту «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII із зменшенням віку.
З огляду на встановлені обставини, при наявності всіх встановлених пунктом «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII умов для призначення позивачці пенсії на пільгових умовах, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого пенсійного забезпечення.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх повного задоволення. З метою ефективного захисту прав позивача доцільно, як визначив суд першої інстанції, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №092650004092 від 20.04.2022, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу з 08.03.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи: з 15.10.2000 по 30.06.2002, з 01.08.2002 по 31.12.2002, з 01.02.2003 по 14.04.2003 на посаді машиніст-обхідник з турбінного устаткування у Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго».
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає достатніми аргументи суду першої інстанції щодо доводів відповідача про те, що додана позивачем довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній Публічного акціонерного товариства «Центренерго» від 22.02.2022 №05/34 при прийнятті оскаржуваного рішення не розглядалася.
Зокрема суд першої інстанції вірно вказав про те, що ГУ ПФ України в Івано-Франківській області не врахувало зазначення позивачем обставини щодо відсутності необхідних документів (заявник вказала, що запит на витребування пільгової довідки із Зміївської ТЕС за період з 15.10.2000 по 14.04.2003 направила, однак відповіді не одержала в зв'язку з проходженням військових дій в Харківській області, додала копію квитанції про відправлення запиту від 28.01.2022 (а.с.10, 11)), відтак не виконало вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 щодо повідомлення про необхідність надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі відсутності необхідних документів. У наслідку,за результатом розгляду заяви позивача від 29.03.2022, визначене за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України у Львівській області 20.04.2022 прийняло оскаржуване рішення, яким відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Апеляційна скарга ГУ ПФ України в Івано-Франківській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. та, як стверджує апелянт, їх безпідставного стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, колегія суддів вказує таке.
Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1 та 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частин 3, 4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн., позивачем до матеріалів справи долучено докази: договір від 16.05.2022, акт виконаних робіт від 23.05.2022, фіскальний чек від 26.05.2022, ордер про надання правничої (правової) допомоги Серії Ат №1024028 від 26.5.2022 (а.с.57-60)
З вказаних документів встановлено, що позивач поніс витрати в суді першої інстанції на послуги адвоката 6000,00 грн., які, на думку суду першої інстанції, відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та не є завищеними, а тому такі стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, на переконання колегії суддів, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».
Відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З позиції колегії суддів апелянт доречно наводить аргументи щодо спростування вартості та затраченого часу на виконання зазначених у акті робіт адвокатом. Зокрема, зазначив про те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або)значенню справи.
Суд апеляційної інстанції зважає на немайновий характер позову, його нескладність, відсутність репутаційних ризиків та публічного інтересу до справи, а також те, що дана категорія справи є справою незначної складності.
Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неспівмірність стягнення витрат на правничу допомогу із складністю справи та вважає, що оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі (6000,00 грн.) не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості та становить надмірний тягар для відповідача.
Виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., які, на переконання колегії суддів, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.
Такий висновок повністю відповідає згаданим вище принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 КАС, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №300/2159/22 в частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн. скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №300/2159/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 01 грудня 2022 року