30 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 140/4515/22 пров. № А/857/12946/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року (головуючого судді Дмитрука В.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження м. Луцьк) у справі №140/4515/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 24.06.2022 звернувся в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років, зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди з врахуванням доплати за вислугу років за лютий 2022 року на підставі частин 2 та 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідності до наказу голови Луцького міськрайонного суду Волинської області №25/02-04 від 26.10.2020.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року задоволено позов.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що 06.07.2021 Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Волинській області Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області вручено лист-вимогу від 05.07.2021 №130320-14/1820-2021 «Про усунення виявлених порушень законодавства», відображених в акті ревізії від 01.06.2021 №08-25/08 в порушення ч.10 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям, які не здійснюють правосуддя, протягом 2020 року зайво проведено нарахування доплати за стаж роботи в сумі 748,68 тис. грн та зайво здійснено виплати доплати в сумі 525,86 тис. грн, як наслідок зайво проведено сплату ЄСВ на суму 101,41 тис. грн, що призвело до незаконних видатків на загальну суму 627,27 тис. гривень. У зв'язку з чим, Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області вимагає забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136, 232, 233 Кодексу Законів про працю України на користь ТУ ДСА України в Волинській області шкоди (збитків) на загальну суму 525 860,35 грн, заподіяної внаслідок зайвої виплати доплати за стаж роботи суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2020 року, а також зменшити суму по розрахунках з бюджетом на 101 405,51 грн зайвої сплати ЄСВ. Як вбачається з Акта ревізії, при вирішенні питання щодо правомірності виплати доплат до посадового окладу суддям, які не мали повноважень для здійснення правосуддя у 2020 році, фахівці Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області виходять з того, що з втратою з 01.01.2020 чинності пунктом 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, які не мають повноважень для здійснення правосуддя, втратили право на отримання доплат до посадового окладу. Відповідно до частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 неконституційною визнано частину десяту статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, а не частину 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на яку йде посилання в акті ревізії від 01.06.2021 №08-25/08 та листі-вимозі від 05.07.2021 №130320-14/1820-2021 «Про усунення виявлених порушень законодавства». Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються. На виконання листа-вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 05.07.2021 №130320-14/1820-2021 «Про усунення виявлених порушень законодавства» ТУ ДСА України в Волинській області було змушене з серпня 2021 року припинити нарахування та виплату доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Зазначає, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11- р/2018. Звертає увагу, що рішенням Ради суддів України № 35 від 03 вересня 2021 року визнано право на отримання доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018. Крім того, зауважує, що висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 120/1655/21-а.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України від 18.10.2013 №570/2013 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Брянківського міського суду Луганської області на 5 (п'ять) років.
Указом Президента України «Про переведення суддів» від 14.02.2015 №83/2015 позивача переведено у межах п'ятирічного строку на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Згідно з наказом голови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.10.2020 №25/02-04 на підставі частини п'ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (а.с.15).
Як вбачається з копії розрахункового листа за лютий 2022 року, судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 виплачена суддівська винагорода без щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (а.с.22).
Позивач, вважаючи порушеним право на належне матеріальне забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За змістом частини п'ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
В силу частин сьомої, восьмої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
У відповідності до пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.
За правилами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон №1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
На підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон №193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (текст яких написано вище).
Відповідно до частин першої-третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус судців» від 07.07.2010 №2453-VI (тут і далі Закон № 2453-VI в редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до частин п'ятої, сьомої статті 133 Закону № 2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
В силу частини десятої статті 133 Закону №2453-VI суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Водночас положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018.
За висновками цього Рішення, Конституційний Суд України вирішив:
« 1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».
За змістом пункту 3 резолютивної частини Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018, положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як слідує з матеріалів справи, позивача було призначено на посаду судді Брянківського міського суду Луганської області згідно з Указом Президента України від 18.10.2013 №570/2013 строком на п'ять років, а Указом Президента України №83/2015 від 14.02.2015 переведено в межах п'ятирічного строку з Брянківського міського суду Луганської області на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Судом встановлено, що з урахуванням Указу Президента України від 18.10.2013 №570/2013 «Про призначення суддів» з 18.10.2018 позивач не здійснює правосуддя у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку повноважень на посаді судді.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.02.2018 №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 (а.с.17-19).
У зв'язку з прийняттям Закону №193-ІХ повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинились, починаючи з 07.11.2019.
Кваліфікаційне оцінювання щодо позивача не завершено через обставини, що від нього не залежали, та не обумовлені його поведінкою.
При цьому відповідачем жодним доказом не спростовано, що позивач наразі не здійснює відправлення правосуддя з незалежних від нього причин.
Окрім того, у поданій позовній заяві позивач наголошує, що не був і не є притягнений до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя.
Листом від 17.11.2021 №02-61/111/2021 Луцький міськрайонний суд також повідомив, що не володіє інформацією про застосування дисциплінарного стягнення передбаченого пунктами 2-4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо ОСОБА_1 та інформацією щодо відсторонення його від здійснення правосуддя на підставі рішення Вищої ради правосуддя, що мають наслідок позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу судді.
Наказом голови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.10.2020 №25/02-04 судді цього суду ОСОБА_1 встановлено з 25.10.2020 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Наказ скеровано для здійснення відповідних нарахувань до ТУ ДСА України в Волинській області.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1402-VIII голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. З огляду на вказане, видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років належить до виключної компетенції голови місцевого суду в порядку пункту 1 частини першої, частини другої статті 24 Закону №1402-VIII.
Вказаний наказ є чинним, про що свідчить лист голови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2021 №02-61/111/2021 (а.с.16).
З набранням чинності законами №1401-VIII, №1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п'ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.
Разом з тим, у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначено, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402-VIII.
Далі, за текстом Рішення, зазначено, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Відтак, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018.
Колегія суддів погоджується із виснвоком суду першої інстанції, що оскільки суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 в період з 18.10.2018 по даний час не здійснює правосуддя через обставини, що не залежали від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, а тому, з огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018, у вказаний період він мав право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до наказу голови Луцького міськрайонного суду Волинської області за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно).
Доводи апелянта про те, що припинення з серпня 2021 року нарахування та виплати доплати за вислугу років позивачу відбулось на виконання листа-вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 05.07.2021 №130320-14/1820-2021 «Про усунення виявлених порушень законодавства» є безпідставними, оскільки вказані документи жодним чином не стосуються позивача у справі та вказані акт та вимога не є нормативно-правовими актами.
Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі №120/1655/21-а, що з набранням чинності законами №1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п'ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові необхідним у даній категорії справи є з'ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини п'ятої статті 86 Закону №1402-VIII); закінчення п'ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої (обставини, з якою Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 пов'язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді.
Таким чином, від чіткої відповіді на питання щодо причин, які зумовили припинення виплати надбавок до посадового окладу, і залежить правильне вирішення спору.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 доплату за вислугу років за лютий 2022 року на підставі частин 2 та 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідності до наказу голови Луцького міськрайонного суду Волинської області №25/02-04 від 26.10.2020, а тому колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року у справі №140/4515/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
О.М. Довгополов