Справа № 640/29857/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
01 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо ненадання публічної інформації за запитом;
- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України надати позивачу повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту;
- стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на його користь моральну шкоду в розмірі 1500 гривень;
- притягнути винних осіб до адміністративної відповідальності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо належного розгляду запиту на надання публічної інформації, адже, розпорядник не повідомив позивача про отримання запиту та не надав обґрунтованої відповідача на такий запит.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 06.10.2020 та надати мотивовану відповідь на вказаний запит, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та прийняти нове рішення, яким вказані позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що стягнення моральної шкоди при вирішенні справи свідчить про ефективний спосіб захисту порушених прав.
На думку апелянта, оскільки відповідачем не було розглянуто запит на публічну інформацію у строки, визначені чинним законодавством, вказане свідчить про створення позивача психічного напруження, моральних страждань та розчарування у діяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2020 року, керуючись Законом України «Про доступ до публічної інформації», позивач надіслав запит на інформацію в електронному вигляді на електронну адресу для запитів на інформацію info@moz.gov.ua Міністерства охорони здоров'я України.
У вказаному запиті позивач просив Міністерство охорони здоров'я України надати наступну інформацію: 1) яким чином надавалася згода на проведення операції в 2008 році; 2) яка крайня необхідність для проведення операції при травмі шийного відділу хребта та спинного мозку; 3) яким чином фіксується виклик невідкладної допомоги та скільки зберігається інформація про виклик; 4) яким чином фіксується виклик вузького спеціаліста на консультацію до хворого на дому та скільки зберігається дана інформація; 5) скільки зберігається історія хвороби стаціонарного хворого та знімки СКТ, Ro-графії.
У відповідь на запит Міністерство охорони здоров'я України листом від 09.10.2020 № 25-05/17/2882/ЗПІ-20/3312 поінформувало позивача про те, що Міністерство не є розпорядником запитуваної інформації.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідь на запит позивача про надання публічної інформації, не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та впливає на можливість реалізації права особи все ж таки отримати запитувану інформацію у її розпорядника, з урахуванням того, що запитувана інформація стосується охорони здоров'я та віднесена до сфери регулювання відповідача, тому для належного захисту прав позивача, слід зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України повторно розглянути запит позивача про доступ до публічної інформації від 06.10.2020 та надати мотивовану відповідь на вказаний запит, з урахуванням висновків суду.
У той час, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо ненадання публічної інформації за запитом, задоволенню не підлячгнають, так як матеріалами справи підтверджено, що відповідач у встановлені законодавством строки, надав відповідь на запит.
Крім того, судом першої інстанції було відмовлено у відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо доказування та не надав суду належного та достатнього доказу на підтвердження моральних страждань, а також, не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилами першої другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивачем оскаржується рішення лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, тому свудом переглядається рішення тільки у цій частині.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно п. 6 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.
Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини другої ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини першої ст. 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, посилається на бездіяльність Вишгородської міської ради, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що вказаною бездіяльністю відповідача йому завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативному для нього явищі, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані.
Однак, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправною бездіяльністю безпосередньо відповідача у справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що стали наслідком протиправної бездіяльності відповідача, передбачених частиною другою статті 23 ЦК України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.
Крім того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України» визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Оскільки позивач не надав суду жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та заявленою моральною шкодою в розмірі 1500 грн, як і не обґрунтував сам розмір моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 500 грн.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук