П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/10775/21
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.
за участі секретаря - Алексєєвої Н.М.
представника Держприкордонслужби - Ковальчука Д. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
Короткий зміст позовних вимог.
24 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Держприкордонслужба) в якому просила:
- стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення термінів її виплати у розмірі 8 131,25 грн;
- стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 14 552,50 грн.
В обґрунтування заявлених вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушення термінів її виплати, ОСОБА_1 , покликаючись на Закон України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ), наголошувала про обов'язок Держприкордонслужби виплатити їй компенсацію у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення.
Позивачка стверджує, що індексація грошового забезпечення їй не виплачувалася з серпня 2015 року до грудня 2020 року.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивачка покликалася на приписи статті 117 КЗпП України, де зазначений обов'язок роботодавця, в разі невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отож, на її думку, невиплата заборгованості індексації грошового забезпечення на день звільнення, є підставою для роботодавця виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 позов ОСОБА_1 до Держприкордонслужби, в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14 552,50 грн, залишений без розгляду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, ухваленого за результатом розгляду справи у загальному позовному провадженні позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення термінів її виплати у розмірі 8 131,25 грн задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії Держприкордонслужби щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення та зобов'язав її нарахувати та виплатити за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року та за жовтень 2020 року.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із положень Закону №2050-ІІІ.
Так, зокрема, суд зазначив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Далі, суд відзначив, що зміст і правова природа спірних відносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
При цьому, суд першої інстанції покликається на чисельну практику Верховного Суду, де висловлена однозначна позиція, що наявність факту невиплати військовослужбовцю сум індексації грошового забезпечення, надає, останньому, право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Вирішуючи питання обґрунтованості вимог про стягнення компенсації в сумі 8 131,25 грн, суд відзначив, що розрахунок таких виплат є компетенцією Держприкордонслужби як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на такого суб'єкта владних повноважень, на думку суду, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу зазначену компенсацію.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, в частині задоволених позовних вимог, Держприкордонслужба, в апеляційній скарзі, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Доводи апеляції складаються з таких підстав.
Указуючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, скаржник наполягає на тому, що вимоги позивачки про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення термінів її виплати повинні бути залишені без розгляду.
На думку скаржника, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 з наведеними вимогами звернулася більш ніж через шість місяців після того, як роботодавець провів з нею остаточний розрахунок. При цьому, скаржник відзначає, що початком перебігу строку звернення до суду про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення термінів її виплати, є день фактичного розрахунку.
Скаржник заявляє, що є встановленим факт, що фактичний розрахунок з позивачкою проведений 15.12.2020, а до суду за захистом своїх прав, остання звернулася 24.06.2021.
Далі, скаржник наголошує, що на момент остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , в переліку нормативно - правових актів, які регулюють спірні правовідносини, був відсутній механізм проведення згаданої компенсації на суми індексації грошових доходів громадян.
За ствердженням Держприкордонслужби, можливість проведення такої компенсації з'явилася у зв'язку з прийняттям Закону «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 04.02.2021 №1214-ІХ (набрання чинності 26.02.2021).
Окрім того, як вважає Держприкордонслужба, слід ураховувати, що в Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), відповідні доповнення щодо проведення компенсації сум індексації грошових доходів громадян були внесені 14.04.2021.
Отож, резюмуючи викладене, скаржник указує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує таку складову верховенства права як принцип правової визначеності та суперечить положенням частини 1 статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У суді апеляційної інстанції представник Держприкордонслужби підтримав доводи апеляції та просив її задовольнити.
ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з'явилася, повідомлялася належним чином, відсутня за місцем проживання.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , будучи прапорщиком техніки відділення криптографічного захисту інформації, проходила військову службу в Держприкордонслужбі та була звільнена в запас, відповідно до наказу начальника даної установи від 08.10.2020 №300-ос п за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом «а» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з закінченням строку контракту).
Відповідно до витягу з наказу начальника Держприкордонслужби від 06.11.2020 №325-ос з 09.11.2020 її виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів грошового забезпечення.
Згідно з розрахунково платіжною відомістю №58 за грудень 2020 року, ОСОБА_1 нараховано при звільненні 224 038,58 грн, в т.ч. індексація грошового забезпечення.
У зв'язку з відрахуванням податків та зборів до виплати ОСОБА_1 належало - 187 015,25 грн.
Згадані виплати отримані ОСОБА_1 15.12.2020, що підтверджується платіжним дорученням №915 від 14.12.2020.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Держприкордонслужби із запитом про отримання інформації щодо періодів нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення.
За змістом отриманої довідки про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 серпня 2015 року по 09 листопада 2020 року, останній, при звільненні нараховано індексацію за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року та з жовтня 2020 року по листопад 2020 року в загальній сумі 25 256,95 грн.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
Розглядаючи довід апеляції про порушення судом норм процесуального права, що виразилося у незастосуванні наслідків пропущення ОСОБА_1 строків звернення до суду, колегія суддів установила таке.
Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких учиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Частина третя статті 122 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, довід скаржника про те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду за захистом своїх прав і суд не повинен був по суті розглядати даний спір, не заснований на викладених вище правових нормах.
Переходячи до доводу апеляції про те, що на момент остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в Законі №2050-ІІІ та в Порядку №159 не було передбачено проведення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з невиплатою індексації грошового забезпечення, колегія суддів установила таке.
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 зазначеного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Дійсно, в редакції даного Закону, яка діяла на момент спірних правовідносин, сума індексації грошових доходів громадян не визначалася доходом.
Проте, колегія суддів вважає, що попри відсутності, на момент спірних правовідносин, такого визначення в законодавстві, індексація грошового забезпечення є грошовим доходом, не має разового характеру, а відтак підпадає під вимоги Закону №2050 -ІІІ.
На користь цього висновку вказують такі законодавчі акти.
Положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пункти 2, 3 Порядку №159 встановлюють, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної її виплати, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Резюмуючи викладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводом Держприкордонслужби, що суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин застосував закон, який не підлягав застосуванню.
Аналізуючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, де суд визнав протиправними дії Держприкордонслужби щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення та зобов'язав її нарахувати та виплатити за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року та за жовтень 2020 року, колегія суддів звертає увагу на таке.
Предметом даного судового розгляду є позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Держприкордонслужби компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 8 131,25 грн. Сума компенсації позивачкою визнана самостійно.
Як установлено фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 не зверталася до Держприкордонслужби із вимогою про компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення термінів їх виплати. Розрахунок суми такої компенсації складений нею самостійно.
Згідно зі статтею 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права (ч.1 ст. 6 КАС України).
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Проте, звернення до суду із позовною заявою про стягнення коштів із суб'єкта владних повноважень можливе у разі визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності.
Таким чином, у даній справі позовні вимоги про стягнення із відповідача коштів у якості компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення термінів їх виплати мають розглядатися разом із вимогами про визнання протиправними його дій чи бездіяльності щодо виплати таких коштів або оскарженням вчиненого відповідачем розрахунку суми стягнення.
Суд, навіть не визначаючи в судовому рішенні, про вихід за межі позовних вимог, змінив предмет та підстави позову ОСОБА_1 .
Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Проте, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03 2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05. 2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07. 2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09. 2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 01.04. 2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц).
Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог, а принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.
Отже, суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).
Спираючись на позицію Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №524/3579/15-а, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Держприкордонслужби компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення, без заявлення вимоги вирішити публічно-правовий спір не підлягає задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію здійснення нарахування грошової компенсації втрати частини грошових доходів, замість органу, якому надані такі повноваження.
Указуючи на те, що апеляційна скарга Держприкордонслужби може бути задоволена частково, суд апеляційної інстанції виходив із того, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції, є інші мотиви, ніж ті, що зазначені скаржником.
Відповідно до частини 2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
За результатами апеляційного перегляду розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, не передбачено.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 319, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року - скасувати.
Ухвалити у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 01.12.2022.