30 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/9904/22
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.
суддів: Танасогло Т.М. , Крусяна А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 року у справі № 420/9904/22 за позовом ОСОБА_1 до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
19.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича по наданню незапитуваної інформації всупереч змісту запиту на інформацію ОСОБА_1 від 27.06.2022 року.
- зобов'язати директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича надати ОСОБА_1 копії розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_2 за січень-лютий поточного року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що відповідачем протиправно не надано запитуваної позивачем інформації. Також, ОСОБА_1 наголошував, що розрахунково-платіжні відомості не є інформацією з обмеженим доступом.
Згідно із поданим Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві до суду першої інстанції відзивом на апеляційну скаргу, посада слідчого ТУ ДБР у м.Миколаєві Полтавця В.М. відноситься до посад начальницького складу, а тому інформація, яка міститься в розрахунково-платіжних відомостях такої посадової особи, з урахуванням п.2.2 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021р. № 373, є інформацією з обмеженим доступом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2022р. у справі №420/9904/22 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції вказав, що копії розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_2 за січень-лютий поточного року є службовою інформацією, яка належить обмеженню, а тому на спірні правовідносини не поширюється дія ч.7 ст.6 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивачем викладено прохання скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що в межах спірних правовідносин пріоритетними до застосування є норми Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про запобігання корупції», які мають вищу юридичну силу над підзаконним нормативно-правовим актом, а саме Переліком відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженим наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021р. № 373. Як стверджує позивач, не може бути відмовлено в доступі до інформації у зв'язку з включенням такої інформації до переліку відомостей, що становлять службову інформацію. Крім того, скаржник наголошує, що відповідачем у справі є Директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленко О.О., а не Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві від якого до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву. Також, позивач ставить під сумнів наявність у ОСОБА_3 , якою підписано відзив на позовну заяву, повноважень на самопредставництво Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві. На думку скаржника, ОСОБА_4 не набула також повноважень на представництво Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві до П'ятого апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що оскаржуване позивачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2022р. у справі №420/9904/22 є законним та обґрунтованим, адже прийняте з дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права. Також, ТУ ДБР, розташоване у місті Миколаєві вказує, що в межах спірних правовідносин розпорядником інформації є саме Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, а його директор, підписуючи відповідь на запит про доступ до публічної інформації, реалізує обов'язок такого розпорядника інформації з надання (оприлюднення) запитуваної інформації. У такому випадку Директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленко О.О. діє в нерозривній єдності із самою юридичною особою. З урахуванням наведеного, на думку суб'єкта владних повноважень, відзив на позовну заяву підписано уповноваженою особою ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві. Решта доводів відзиву на апеляційну скаргу дублюють зміст відзиву на позовну заяву (а.с.24-31, а.с.101-109).
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві із запитом на інформацію від 27.06.2022р., у якому просив надати йому копії розрахунково-платіжних відомостей Полтавця В.М. - працівника ТУ ДБР у м.Миколаєві за січень-лютий поточного року.
За наслідками розгляду вищеозначеного звернення Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві на ім'я ОСОБА_5 надіслано лист від 04.07.2022р. №14ПІ/16-14-14/22, у якому зазначено, шо відповідно до п.2.2 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021р. № 373, відомості про встановлення розміру, нарахування і виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органу ДБР становлять інформацію з обмеженим доступом. Також, ОСОБА_1 повідомлено, що у зв'язку з високою ймовірністю вчинення відносно працівників ТУ ДБР у м.Миколаєві кримінальних проваджень у випадку загрози тимчасової окупації, розкриття запитуваної інформації може становити загрозу життя та здоров'я таких працівників. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 надано інформацію про принципи формування та розмір оплати праці, зокрема, ОСОБА_2 .
Не погодившись із такою відповіддю Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, викладеною в листі від 04.07.2022р. №14ПІ/16-14-14/22, позивач за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернувся до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи апеляційний перегляд даної справи, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст.3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Частиною 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно із статтею 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Відповідно до частин 6-8 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом.
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.
Частинами 2, 3 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про запобігання корупції".
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Згідно із п.2 ч.2 ст.60 Закону України «Про запобігання корупції» не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат з бюджету або за рахунок технічної або іншої допомоги в рамках реалізації в Україні програм (проектів) у сфері запобігання, протидії корупції особам, зазначеним у пункті 1, пунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, а також подарунки, які регулюються цим Законом.
Колегією суддів установлено, що в межах спірних правовідносин ОСОБА_1 запитував у розпорядника інформації копії розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_2 - працівника ТУ ДБР у м.Миколаєві за січень-лютий поточного року.
Як з'ясовано апеляційним судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_2 є працівником ТУ ДБР у м.Миколаєві, тобто особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави та отримує заробітну плату з Державного бюджету України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 року № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вказує, що перебуваючи на службі в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві на Полтавця В.М. покладаються певні обмеження і обов'язки, які є запорукою утвердження довіри до такого суб'єкта владних повноважень.
Крім того, колегія суддів відмічає, що присвоєння певному документу грифу «для службового користування» та включення відповідного виду інформації до переліку відомостей, що становлять службову інформацію, саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію та наданні запитуваної у ньому інформації, оскільки така підстава не передбачена частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
За наслідками офіційного з'ясування фактичних обставин справи апеляційним судом установлено, що запитувана ОСОБА_1 у запиті від 27.06.2022р. інформація не обмежена в доступі, оскільки не містить у сукупності, визначених ст.34 Конституції України, ч.2 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», вимог.
Така інформація жодним чином не впливає на захист інтересів національної безпеки та територіальної цілісності держави, з огляду на те, що стосуються конкретного працівника органу державної влади, який отримує заробітну плату з Державного бюджету України.
Між тим, у межах даних правовідносин не є спірним питання діяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та його працівників в умовах воєнного стану, що власне нівелює відповідні доводи суб'єкта владних повноважень.
Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що запитувана позивачем інформація не є інформацією з обмеженим доступом.
Означене спростовує доводи відповідача та вказує про неправильність висновків суду першої інстанції стосовно того, що запитувані ОСОБА_1 копії розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_2 - працівника ТУ ДБР у м.Миколаєві за січень-лютий 2022року є інформацією з обмеженим доступом.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд уважає, що дії відповідача стосовно ненадання запитуваної позивачем публічної інформації є протиправними.
Згідно із ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд визнати протиправними дії директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича по наданню незапитуваної інформації всупереч змісту запиту на інформацію ОСОБА_1 від 27.06.2022 року.
Натомість, на думку колегії суддів, у даному випадку, ефективним способом захисту прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 є саме визнання протиправними дій директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича щодо ненадання незапитуваної ОСОБА_1 у запиті від 27.06.2022 року інформації.
Відповідно до п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Позовна вимога про зобов'язання директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича надати ОСОБА_1 копії розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_2 за січень-лютий 2022року також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від задоволеної вище позовної вимоги.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують твердження відповідача та висновки суду першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника стосовно того, що ОСОБА_4 не має повноважень на самопредставництво Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, а також повноважень на представництво Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича, з огляду на таке.
Так, відповідно до наявної у матеріалах справи Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.02.2022р., Горнецька Марія Вікторівна уповноважена діяти від імені Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві в судах без окремого доручення (самопредставництво) з усіма правами та обов'язками сторони, третьої особи в т.ч. подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, посвідчення копій.
Керівником Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві є Козленко Олександр Олександрович.
Відповідно до частини 3 статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 55 КАС України.
Обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Отже, наявність відповідного запису в реєстрі є належним і достатнім підтвердженням таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, а тому Горнецька М.В. є уповноваженою особою на самопредставництво Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, керівником якого є Козленко Олександр Олександрович.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відтак, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 року у справі № 420/9904/22 підлягає скасуванню з огляду на те, що викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.
Здійснюючи розподіл судових витрат апеляційний суд виходить із наступного.
Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність.
В силу приписів п.п.1, 2, 6 ч.1, ч.2 ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно із статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Із системного аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Поняття «витрати на правову допомогу» у даному контексті це витрати, пов'язані з розглядом справи, тобто кількість годин, проведених у судових засіданнях та інші витрати, пов'язані з розглядом справи в суді.
В свою чергу, документами, які підтверджують витрати на правничу допомогу є: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов'язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.
Зокрема, судом апеляційної інстанції установлено, що 20.06.2021р. між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_6 (Адвокат) укладено договір №14 про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого Адвокат зобов'язується надавати Клієнту консультації з питань, кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права, правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в усіх судах (незалежно від спеціалізації), стороною у яких є Державне бюро розслідувань, його територіальні управління та працівники; представляти у них інтереси Клієнта та здійснювати його захист з усіх питань, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до акту від 11.08.2022р. про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору №14 від 20.06.2021р., в рамках адміністративного судового провадження Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/9904/22 при виконанні договору про надання правничої (правової) допомоги від 20.06.2021р. Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконано всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи. Згідно пунктів 4.1, 4.1.1, 4.2, 4.3 договору розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 7317грн.
Як убачається з акту від 15.09.2022р. про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору №14 від 20.06.2021р., в рамках адміністративного судового провадження П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/9904/22 при виконанні договору про надання правничої (правової) допомоги від 20.06.2021р. Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконано всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи. Згідно пунктів 4.1, 4.1.2, 4.2, 4.3 договору розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 3657грн.
Згідно із поданими уповноваженою особою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві клопотаннями про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, визначений ОСОБА_1 до відшкодування розмір витрат на професійне правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Вирішуючи поставлене перед судом апеляційної інстанції питання, колегія суддів враховує, що дана справа є справою незначної складності, апеляційний розгляд якої проведено без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
При визначенні розміру відшкодування судових витрат апеляційний суд керується критерієм реальності розрахованої адвокатом суми наданих послуг на правничу допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності її розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції дійшов висновків, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України". У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно із викладеною в постанові Верховного Суду від 15.07.2021 року у справі № 420/7028/20 правовою позицією, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
За наслідками з'ясування фактичних обставин справи, колегією суддів дійшла висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки не узгоджується з обсягом робіт, які адвокату необхідно було виконати в межах супроводження даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, з урахуванням складності справи, витраченого адвокатом часу на надання послуг, враховуючи критерій співмірності, розумності та реальності розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також розгляд даної справи в порядку письмового провадження, на думку суду апеляційної інстанції, реальний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 2481грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб).
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 року у справі № 420/9904/22 скасувати.
Прийняти у справі нове судове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича щодо ненадання незапитуваної ОСОБА_1 у запиті від 27.06.2022 року інформації.
Зобов'язати директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича надати ОСОБА_1 копії розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_2 за січень-лютий 2022року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (54020, м.Миколаїв, вул.Погранична,9, код ЄДРПОУ 42341034) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2481(дві тисячі чотириста вісімдесят одна)грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Крусян А.В.