01 грудня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/7547/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмовив нарахуванні та виплаті позивачу разової допомоги до 5 травня 2022 року в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року як особі з інвалідністю 1 групи внаслідок війни у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплаченої суми.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем виплачено йому разову грошову допомогу до 5 травня у 2022 році у розмірі меншому, ніж це передбачено у статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Вказану ухвалу суду відповідач отримав 01.11.2022, що підтверджується довідкою в матеріалах справи, однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався.
При цьому, від відповідача надійшов відзив на позов, однак наведені в ньому доводи судом не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на те, що він поданий поза межами строку, встановленого в ухвалі від 01.11.2022. Суд вважає необґрунтованими викладені у відзиві доводи відповідача про наявність підстав для поновлення процесуального строку для подання відзиву у справі, з огляду на те, що лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу цього державного органу.
Верховний Суд в постановах від 26.09.2022 по справі №560/403/22 та від 03.11.2022 по справі №560/15534/21 зазначив, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Крім того, відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за №453/37789, Чернігівська область виключена із вказаного Переліку. Відповідно до змін, внесених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.07.2022 №143, станом на 29.06.2022 до Переліку включено частину Чернігівської області, а саме: Корюківський район: 1) Корюківська міська територіальна громада; 2) Сновська міська територіальна громада; Новгород-Сіверський район: 1) Новгород-Сіверська міська територіальна громада; 2) Семенівська міська територіальна громада. Чернігівський район: Городнянська міська територіальна громада.
Тобто, з квітня 2022 року м. Чернігів не перебуває в районі проведення воєнних (бойових) дій або в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
З огляду на наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, враховуючи таке.
Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 1 групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України від 22.10.993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що підтверджується копією посвідчення, наявною в матеріалах справи (а.с.5).
Як слідує з матеріалів справи позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік в розмірі 4421,00 грн.
У подальшому позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування і виплату недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, встановленої статтею 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком (а.с.6), проте отримав лист від 30.09.2022, в якому повідомлено, що йому виплачена вказана грошова допомога у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №540 від 07.05.2022 (а.с.7).
Не погоджуюсь з діями відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29.09.2020, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, при розгляді зразкової справи № 440/2722/20, до якої дана справа є типовою, а саме.
У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998.
Таким чином, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня особи з інвалідністю 1 групи внаслідок війни - десяти мінімальних пенсій за віком (стаття 13).
Проте, всупереч вказаному відповідачем позивачу щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2022 рік була перерахована у розмірі визначеному Додатком до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”” від 07.05.2022 № 540, а саме у розмірі 4421,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Що стосується посилань відповідача в листі від 30.09.2022, що разова грошова допомога до 05 травня 2022 року виплачена позивачу правомірно у розмірі 4421,00 грн згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 року № 540, яка прийнята з урахуванням п. 22 р. 6 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, суд зазначає таке.
07 травня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, якою, зокрема, затверджено Порядок використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, згідно п. 5 якого виплата грошової допомоги здійснюється у розмірах згідно з додатком.
Згідно Додатку до вказаної постанови “Розміри виплати у 2022 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи -3906 гривень; III групи - 3391 гривня.
Наведена постанова КМУ від 07.05.2022 № 540 прийнята відповідно до абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України.
Так, згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 22, зокрема, відповідно до якого в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування (абз. 3 пп. 2 п. 22).
Тобто, постанова КМУ від 07.05.2022 року № 540, на підставі якої відповідачем у 2022 році виплачена позивачу разова грошова допомога до 5 травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни І групи у розмірі 4421,00 грн на підставі норм Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в редакції Закону від 28.12.2014 року № 79-VIII.
Разом з цим, суд наголошує, що питання щодо можливості встановлення Бюджетним кодексом України іншого (додаткового) законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, вже досліджувалось Конституційним Судом України.
Як вже зазначалась, у рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому, БК не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
КСУ наголосив, що встановлення Прикінцевими та перехідними положення Бюджетного кодексу України іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
На підставі наведеного, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII від 22.10.1993 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, окремі положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України в редакції Закону від 28.12.2014 № 79-VIII визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення цього рішення КСУ.
Водночас, положення п. 22 р. VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України в редакції цього ж Закону від 28.12.2014 року № 79-VIII змін не зазнали.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин п. 22 р. VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України в редакції Закону від 28.12.2014 № 79-VIII встановлюють інше (додаткове) законодавче регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни, відмінне від Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII від 22.10.1993, хоча Конституційний Суд України вже наголошував, що це суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Суд зазначає, що згідно з ч. 1-3 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи висновки рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, судову практику Європейського суду з прав людини та керуючись ст.ст. 6, 7 КАС України, суд доходить висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII від 22.10.1993, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а не норми абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України та прийнятої на підстави цих положень БК постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540.
При цьому, доходячи вказаних висновків, суд враховує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
В свою чергу, згідно ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Однак, суд наголошує, що саме Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII від 22.10.1993 визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Водночас, після введення в Україні воєнного стану будь-яких змін до Закону № 3551-XII щодо скасування, обмеження чи звуження прав на отримання разової грошової допомоги до 5 травня спірній категорії осіб не вносилось.
Суд наголошує, що за установленою практикою Європейського Суду з прав людини насамперед Суд повинен розглянути, чи втручання було здійснене “відповідно до закону”. Цей вираз найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе. До того ж це законодавство має відповідати принципу верховенства права (рішення у справі “Полторацький проти України” (Poltoratskiy v. Ukraine) № 38812/97, ЄСПЛ 2003-V, рішення від 10 грудня 2009 року у справі “Михайлюк та Петров проти України” (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02), рішення у справах “Круслен проти Франції” (Kruslin v. France) та “Ювіґ проти Франції” (Huvig v. France) від 24 квітня 1990 року).
Окрім того, в спірних правовідносинах суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Конституційний Суд України зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус [друге речення абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019]; „статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни“ [друге речення абзацу п'ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022].
Конституційний Суд України в аспекті частини п'ятої статті 17 Конституції України також наголошував, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності; невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підриває довіру до держави (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
В Рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 висловив юридичну позицію, відповідно до якої норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними й мають безумовний характер; тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України наголошує, що пенсійне забезпечення як основний складник соціальних гарантій високого рівня стосовно громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, не може бути скасоване або обмежене.
Конституційний Суд України також зазначав, що обмеження пенсії встановленням максимального розміру та зупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушують суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, зазначених у частині п'ятій статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Зазначені позиції щодо неможливості порушення соціальних гарантій спірної категорії громадян (як тих, які наразі захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, так і тих, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) висловлено також і в рішенні Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що обмеження права позивача щодо отримання разової грошової допомоги до 5 травня, як особи з інвалідністю внаслідок війни І групи, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком є протиправним.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач у даній справі визнає, що саме він здійснив позивачу виплату грошової допомоги до 5 травня, у розмірі меншому, ніж встановлено Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
При цьому, позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача, звертався до ГУ ПФУ в Чернігівській області із відповідною заявою щодо виплати належної суми допомоги до 5 травня.
Розглядаючи заяву позивача, ГУ ПФУ в Чернігівській області вказало, що Головним управлінням здійснено виплату допомоги до 5 травня згідно постанови КМУ від 07.05.2022 № 540 та відповідач не посилався на необхідність звернення позивача до іншого органу щодо виплати спірної допомоги.
Крім того, суд враховує, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 року № 540 (на яку посилається відповідач):
- виплата щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - грошова допомога), здійснюється у 2022 році у розмірах не менше, ніж у 2021 році;
- виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється: органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій;
- розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: щодо виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, - Пенсійний фонд України.
Таким чином, оскільки безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснив ГУ ПФУ в Чернігівській області, суд вважає, що Головне управління є належним відповідачем у даній справі.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 5, 9, 72-74, 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Повний текст рішення суду складено 01.12.2022.
Суддя О.М. Тихоненко