30 листопада 2022 року
справа №380/13529/22
провадження № П/380/13632/22
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області (03135, м. Київ, проспект Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 39816845; фактична адреса місцезнаходження 81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 659А/2), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №343204 від 07.09.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуваною постановою притягнуто до відповідальності відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт». Проте, зазначає, що позивач не є автомобільним перевізником, відтак накладення штрафу є протиправним. Зазначає, що є лише власником автомобіля DAF ВС9604ЕO, який станом на даний час переданий по договору оренди ТзОВ «БЕТОН МІКС». Окрім того, позивач не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи щодо застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою суду від 18.10.2022 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 02.11.2022 за вх.№69392 подав до суду відзив на позовну заяву. Зазначив, 29.07.2022 контролюючими особами Укртрансбезпеки, на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку № 011578 від 25.07.2022 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів. У відповідності до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_2 . Актом №342050 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 29.07.2022 встановлено, що під час перевірки виявлено порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» при перевезенні вантажу згідно накладної від 25.07.2022 №б/н у водія відсутня товарно-транспортна накладна. Зазначив, що накладна на внутрішнє переміщення не є належним документом на вантаж, оскільки чинним законодавством України «Про автомобільний транспорт» передбачено виключну наявність товарно-транспортної накладної. Звертає увагу, що водій транспортного засобу, заперечень щодо визначення позивача перевізником в акті перевірки не висловив. Щодо твердження позивача, що транспортний засіб не перебуває в користуванні позивача та знаходиться в оренді іншого суб'єкта господарювання, зазначив, що однією із ознак договору оренди, яким опосередковується передання речей у користування, є його оплатність. Проте, до матеріалів позовної заяви не подані докази оплати за вказаним договором (пункт договору: 4. ОРЕНДНА ПЛАТА 4.1. Орендна плата сплачується у розмірі 1000,00 гривень 00 копійок на місяць за автомобіль, що передається в оренду). Також, договір оренди при здійсненні перевірки транспортного засобу та під час розгляду справи не надавався, про його існування не зазначалось. Також вважає, що твердження позивача, що суб'єктом відповідальності і водночас належним користувачем є інша особа не заслуговує на увагу, оскільки невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо належного користувача транспортного засобу, незалежно від підстав такого невнесення викликає автоматичне визначення відповідальною особою за вчинення адміністративних правопорушень саме особу, за якою зареєстрований транспортний засіб або ж керівника юридичної особи, за якою він зареєстрований. Отже, позивачем не було вжито всіх від нього залежних заходів для недопущення господарського правопорушення, а також не доведено обставини, на яких гуртуються його вимоги та заперечення. З огляду на наведене просить суд у задоволенні позову відмовити.
10.11.2022 за вх.№71266 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначила, що відповідно до постанови №343204 від 07.09.2022, позивачку притягнули до відповідальності, як фізичну особу-підприємця та перевізника в розумінні ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», яким вона не являється, та само як ніколи не була фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Вказане не було спростовано відповідачем у відзиві на позовну заяву. З доданих відповідачем до відзиву на позовну заяву документів можна зробити висновок, що позивачці було скеровано звичайний рекомендований лист без повідомлення про вручення, яке передбачено постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006, що в свою чергу стало причиною несвоєчасного отримання листа та відповідно унеможливило прибуття позивачки на розгляд даної адміністративно-господарської справи. Також вказала, що договір оренди транспортного засобу станом на сьогодні є чинним та оплатним, що підтверджується копіями видаткових касових ордерів за період з лютого по листопад 2022 року.
24.11.2022 за вх.№18899ел від представника відповідача надійшли заперечення, позовні вимоги вважає необґрунтованими, просить суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF FAD CF 85, 2005 року випуску, тип ТЗ - спеціалізований вантажний самоскид, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого Центром 4641 14.06.2017.
21.06.2017 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕТОН МІКС» укладено договір найму (оренди) транспортного засобу.
Згідно з умовами договору ОСОБА_1 передає ТОВ «БЕТОН МІКС» у тимчасове платне володіння автомобіль марки DAF FAD CF 85, 2005 року випуску, тип ТЗ - спеціалізований вантажний самоскид, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
29.07.2022 контролюючими особами Укртрансбезпеки (Відділ державного нагляду (контролю) у Львівській області, на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку № 011578 від 25.07.2022 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №342050 від 29.07.2020 на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп км 529+200, було зупинено вищевказаний автомобіль під керуванням ОСОБА_2 .
На вимогу посадових осіб відповідача водієм надано пакет документів: посвідчення водія № НОМЕР_5 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 ; протокол перевірки технічного стану №00645-03604-22; протокол перевірки та адаптації тахографа №UA247-00210F; поліс обов'язкового страхування №EP 210267480.
Згідно акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №342050 від 29.07.2020 встановлено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» при перевезенні вантажу згідно накладної від 25.07.2022 №б/н на момент перевірки у водія відсутні: товарно-транспортна накладна, а також порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» п. 1 абз. 3 - перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Листом від 15.08.2022 відповідач запросив ОСОБА_1 прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, яка відбулась 07.09.2022 з 10:00 до 13:00 год за адресою: АДРЕСА_2 .
Державна служба України з безпеки на транспорті (Відділ Державного нагляду (контролю) у Львівській області), розглянувши справу про адміністративне правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, 07.09.2022 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №343204, відповідно до якої враховуючи те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 допущено перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн.
Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-ІІІ).
Так, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до частини 11 статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону №2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності згідно абз. 13 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Крім того статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, суд наголошує, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього у відповідності до статті 1 Правил дорожнього руху.
Суд звертає увагу відповідача, що належним суб'єктом господарювання у спірних правовідносинах - є Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕТОН МІКС» що підтверджується договором про оренду транспортного засобу від 21.06.2017.
Відповідно до ч. 1 ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Статтею 799 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Оскільки сторонами у стверджуваному позивачем договорі (домовленості) є фізична та юридична особо, то такий договір у силу імперативної норми ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України має бути складено у письмовій формі та нотаріально посвідчений.
Як встановлено в ході розгляду справи, між позивачкою та ТзОВ «БЕТОН МІКС» укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального органу Дудко О.О. та зареєстровано в реєстрі за №449.
Крім цього, позивачкою подано до суду копії видаткових касових ордерів за період з лютого 2022 року по листопад 2022 року у підтвердження оплатності такого договору.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені нормативно-правові приписи, суд дійшов висновку, що позивач в розумінні вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» не є перевізником, а отже не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин, як наслідок підстави для застосування до позивача адміністративно господарського, передбаченого абз. 3 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39і48цього Закону) - відсутні.
Щодо посилань відповідача на те, що належний користувач транспортним засобом визначається згідно відомостей з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, суд зазначає наступне.
Згідно п. 1 Положення про Єдиний державний реєстр транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 листопада 2020 року № 779, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2020 року, Єдиний державний реєстр транспортних засобів - це інформаційна система, яка є функціональною підсистемою єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ (ЄІС МВС), що забезпечує накопичення, використання, узагальнення, зберігання, передачу, захист інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби.
Відповідно до п. 2 цього Положення Правовою основою функціонування ЄДРТЗ є Закони України «Про дорожній рух», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг», Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371), постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року№ 260«Деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів», Положення про єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1024, це Положення та інші нормативно-правові акти.
Як вбачається з преамбули цього Положення, зазначене Положення прийнято відповідно до статті 34Закону України «Про дорожній рух», пункту 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388,пункту 12Положення про єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1024, постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року№ 260«Деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів».
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та ї х в л а с н и к і в.
Відповідно до п. 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року№ 1371) (зі змінами станом на час виникнення спірних правовідносин) державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, держателем якого є МВС.
Згідно п. 12 Положення про єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1024, функціональними підсистемами єдиної інформаційної системи МВС, в тому числі є Єдиний державний реєстр транспортних засобів.
Жодні посилання у зазначених нормативно-правових актах на положення Закону України «Про автомобільний транспорт» - відсутні.
Також будь-які посилання на Єдиний державний реєстр транспортних засобів (відомості, що в ньому містяться) відсутні і у Законі України «Про автомобільний транспорт», яким безпосередньо і врегульовані спірні правовідносини.
При цьому у ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт», як вже зазначалось судом, чітко визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Розширеного трактування терміну «автомобільний перевізник» (зокрема, стосовно розповсюдження терміну «автомобільний перевізник» на особу, яка є власником транспортного засобу згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів) - вказана стаття не містить.
Крім цього суд зазначає, що відповідно до преамбули Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1197 (на який посилається відповідач), вказаний порядок прийнято відповідно до ч. 4 ст. 14-2Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Враховуючи наведене, посилання відповідача на належність позивача до суб'єкта відповідальності за правопорушення, встановлене в акті перевірки № 342050 від 29.07.2022 року, - судом відхиляються.
Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 840/8740/16, де, як вказує відповідач, міститься правовий висновок про те, що власник транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зобов'язаний зробити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення вантажів, зобов'язаний надати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи на підставі яких на законних підставах використовується транспортний засіб (договір оренди та тимчасовий реєстраційний талон), суд зазначає, що предметом спору в межах адміністративної справи № 840/8740/16 було відсутність у водія ТОВ ВФ «Технополіс» (позивача по справі), певних документів, в тому числі й тимчасового реєстраційного талону, при цьому судом в межах наведеної справи було встановлено, що ТОВ ВФ «Технополіс» (позивач по справі) використовує транспортні засоби для надання послуг перевезень пасажирів автомобільним транспортом на підставі договору або є їх власником, тобто є відповідальною особою за Законом № 2344-III.
Отже, посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 840/8740/16 є безпідставними та відхиляються судом.
Щодо аргументів позивача, що його не було повідомлено про розгляд справи, а тому він не міг подати свої доводи та заперечення.
Згідно із абзацом першим п.26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1567) справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Абзацом другим п.26 Порядку № 1567 передбачено, що про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Відповідно до абзацу першого п.27 Порядку № 1567 у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
Абзацом другим цієї ж норми встановлено, що за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Як вбачається із трекінгу поштових відправлень Укрпошти лист Про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт не був доставлений позивачу, а повернути за зворотною адресою 22.09.2022 та вручений відповідачу 27.09.2022.
Відтак, позивач не був повідомлений про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
При цьому, судом беруться до уваги висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 01.03.2018 у справі № 820/4810/17, в якій зазначено наступне: «відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді та у зв'язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу».
Як наслідок, аргумент позивача щодо невчасного його повідомлення про час та місце розгляду згаданої справи не вказує на суттєве порушення, а тому судом до уваги не береться.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 992,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області (03135, м. Київ, проспект Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 39816845; фактична адреса місцезнаходження 81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 659А/2)- задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області від 07.09.2022 №343204 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293,295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Н.І.