справа №380/8874/22
29 листопада 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
I. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі - Франківський ВДВС у м.Львові) код ЄДРПОУ 35009269, місцезнаходження: 79044, м.Львів, вул.Конотопська, 6/8, в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправними дії державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Котлярської Х.Р. щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 26036,72грн на виконання постанови №68061412 від 06.01.2021;
- зобов'язати державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) закінчити виконавче провадження №68483318 щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору №68061412 від 06.01.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 26036,72грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 26036,72грн. Зазначає, що норми Закону України «Про виконавче провадження» містять заборону подвійного стягнення виконавчого збору за виконання одного й того самого виконавчого документу. Виконавчий лист №465/4850/19, виданий 28.10.2019 Франківським районним судом м.Львова, перебуває на виконанні у приватного виконавця Шелінської Ю.А., яка відкрила виконавче провадження та винесла постанову про стягнення з боржника основної суми винагороди в розмірі 26036,72грн. Відтак, у відповідача відсутні правові підстави для вчинення дій щодо повторного стягнення з позивача виконавчого збору, з огляду на сплату останньою винагороди приватного виконавця у межах виконавчого провадження з виконання того самого виконавчого документу. Просить зобов'язати державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Котлярську Х.Р. закінчити виконавче провадження №68483318 щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору №68061412 від 06.01.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 26036,72грн.
20.07.2022 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований правомірністю дій відповідача щодо стягнення з позивача виконавчого збору. Так, у провадженні Франківського ВДВС у м.Львові перебувало виконавче провадження №68061412 на підставі виконавчого листа №465/4850/19, виданого 28.10.2019 Франківським районним судом міста Львова щодо стягнення заборгованості за договором позики. 03.02.2022 державний виконавець Франківського ВДВС у м.Львові Котлярська Х.Р. винесла постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Відповідно до вимог частини 3 статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” постанову про стягнення виконавчого збору виведено в окреме провадження. 03.02.2022 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №68483318 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №68061412 у розмірі 26036,72грн.
II. Рух справи
Ухвалою від 27.06.2022 суддя залишив позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 11.07.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 29.08.2022 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 23.09.2022 суд продовжив позивачу строк для виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 29.08.2022.
Ухвалою від 28.10.2022 суд поновив позивачу строк звернення до суду з цим позовом.
Заходи забезпечення позову не вживались.
III. Фактичні обставини справи
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
31.03.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою б/н, в якій просила надати інформацію щодо номерів виконавчих проваджень, учасником яких вона є.
У листі-відповіді Франківського ВДВС у м.Львові від 14.04.2022 №19.29-16/10376 зазначено, зокрема, що у провадженні Франківського ВДВС у м.Львові перебувало:
- виконавче провадження №60469498 на підставі виконавчого листа №465/4850/19, виданого 28.10.2019 Франківським районним судом міста Львова щодо стягнення заборгованості за договором позики. 29.12.2021 державним виконавцем, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу;
- виконавче провадження №68061412 на підставі виконавчого листа №465/4850/19, виданого 28.10.2019 Франківським районним судом міста Львова щодо стягнення заборгованості за договором позики. 03.02.2022 державний виконавець Франківського ВДВС у м.Львові Котлярська Х.Р. винесла постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
Відповідно до вимог частини 3 статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” постанову про стягнення виконавчого збору виведено в окреме провадження.
03.02.2022 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №68483318 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №68061412 у розмірі 26036,72грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю.В. від 22.02.2022 відкрито виконавче провадження №6874973 з виконання на підставі виконавчого листа №465/4850/19, виданого 28.10.2019 Франківським районним судом міста Львова щодо стягнення заборгованості за договором позики.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю.В. від 22.02.2022 у виконавчому провадженні №6874973 з боржника ( ОСОБА_1 ) стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 26036,72грн.
З огляду на стягнення основної винагороди приватного виконавця, позивач вважає протиправними дії державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, у зв'язку з цим звернулася до суду з відповідним позовом.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у згаданому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, згаданим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданого Закону, а також рішеннями, які відповідно до згаданого Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 вказаного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених згаданим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 зазначеного Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною восьмою статті 27 згаданого Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 згаданого Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами згаданого Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог згаданого Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій згаданої статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій згаданої статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 згаданого Закону постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).
Пунктом 19 Порядку №643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Щодо можливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, суд зазначає таке.
Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що згаданий закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у справі.
Вказаний Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Вирішення такої проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.
Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов'язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті Верховний Суду у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 зауважив, що означене питання [про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа] полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, суд повторно зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що маємо у справі ОСОБА_1 , позаяк у її випадку не було передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього, суд вважає, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Таким чином, суд висновує про протиправність дій державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Котлярської Х.Р. щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 26036,72грн на виконання постанови №68061412 від 06.01.2021.
Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6216/19.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» часові маркери для її застосування: <… під час передачі виконавчого документа… >, <… на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю…>, то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Водночас строк на оскарження у такому випадку пов'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.
Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.
Застосовуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6216/19, суд вважає необхідним зауважити таке.
Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Характер і зміст спірних правовідносин свідчать про те, що належним та ефективним способом захисту права позивача є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору. Вказаний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6216/19.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Франківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) закінчити виконавче провадження №68483318 щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору №68061412 від 06.01.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 26036,72грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1984,80грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245, 287 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Котлярської Христини Романівни щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26036,72грн на виконання постанови №68061412 від 06.01.2021;
Зобов'язати Франківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) закінчити виконавче провадження №68483318 щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору №68061412 від 06.01.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 26036,72грн.
Стягнути з Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у сумі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири)грн 80коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.Г. Гулик