справа№380/12469/22
25 листопада 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді: Морської Г.М. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнень, просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку (але не більше як за шість місяців) у розмірі 81754,02 грн.
Ухвалою від 14.09.2022 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу та наказом Командувача сухопутних військ Збройних сил України від 28.09.2021 № 323 був звільнений у запас, відповідно до пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту). Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.10.2021 № 223 - виключений зі списків особового складу ВЧ із 25.10.2021. У зв'язку із невиплатою відповідачем при звільненні індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 у справі №380/1562/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 по лютий 2018 включно. На виконання вказаного рішення, відповідач нарахував та 26.08.2022 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 82370,85 грн. Оскільки відповідачами не було проведено повного розрахунку при звільненні позивача, чим порушені вимоги статті 116 КЗпП України, то, як стверджує позивач, зважаючи на приписи статті 117 КЗпП, існують підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день виплати суми індексації у розмірі 80855,62 грн. Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Військова частина НОМЕР_1 надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з вимогами позивача, з огляду на таке. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не поширюються. Стверджує, що під “належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Позивач цього також не врахував, посилаючись на приписи статей 116, 117 КЗпП України та вимагаючи виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення. Адже індексація грошового забезпечення не належала позивачу в момент його звільнення із військової служби. Позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 25.10.2021, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.10.2021 № 223. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини Відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України. Також відповідач зауважив, що при розрахунку суми середнього заробітку необхідно застосувати встановлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 критерії розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.09.2021р. № 323 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту ) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.10.2021р. №223 виключений зі списків особового складу частини з 25.10.2021.
08.11.2021р. ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення.
За наслідками розгляду даної заяви листом командира військової частини НОМЕР_1 №95/1439 від 03.12.2021р. Позивача повідомлено, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Фінансування військової частини НОМЕР_1 з січня 2016 року по лютий 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, що виплачувалось Позивачу не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2022 року у справі № 380/1562/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, суд вирішив: Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січень 2008 року за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, з урахуванням.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2022р. у справі №380/1562/22 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2022 року у справі № 380/1562/22 повернуто скаржнику.
26.08.2022 ОСОБА_1 отримав від військової частини НОМЕР_1 індексацію грошового забезпечення за рішенням суду у справі №380/1562/22 в сумі 82 370, 85 грн.
Факт виплати та зарахування вказаних коштів Позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку. Дата операції: 26.08.2022р. Деталі операції: індексація за рішенням суду у справі №380/1562/21. Сума: 82 370, 85 грн.
Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов'язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду про стягнення суми затримки.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Щодо позиції відповідача про не розповсюдження на дані правовідносини вимог статті 117 КЗпП України, слід зазначити таке.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Оскільки кошти виплачені позивачу (надійшли на його картковий рахунок) 26.08.2022, то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
У позовній заяві позивач просить стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 25.10.2021 по 26.08.2022, розрахувавши суму заробітку таким чином: серпень 2021 року - 22460,03 грн + вересень 2021 року - 22460,03 грн/ 61. Середньоденне грошове забезпечення становить 736,39 грн. Період затримки з 25.10.2021 по 26.08.2022 складає 305 днів. Тому сума середнього заробітку за час затримки, на думку позивача, становить 224598,95 грн (305 х 736,39 грн). Істотність частки виплаченої індексації у порівнянні з середнім заробітком становить 0,36 (82370,85:224598,95). Відтак, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку, що просить стягнути на його користь позивач, складає 80855,62 грн = (305 х 0,36 х 736,39).
У свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти правильності обчислення позивачем суми компенсації за затримку розрахунку, посилаючись на таке. За правилами статті 117 КЗпП України, чинній на день виплати позивачу суми індексації, середній заробіток за затримку розрахунку може бути виплачений не більше, ніж за шість місяців. З огляду на наведені відповідачем у відзиві висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та № 821/1083/17 у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року відповідно, стверджує, що в цій справі правова позиція судів вищої інстанції покладає на Львівський окружний адміністративний суд обов'язок встановити розмір суми компенсації в залежності до наведених судами критеріїв.
Надаючи оцінку позиціям сторін щодо суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зважає на таке.
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ухвалою від 14.09.2022 суд витребував у відповідача довідку про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення за останні повністю відпрацьовані 6 місяців до звільнення в розрізі складових та виплачених сум.
До відзиву відповідач додав довідку про суми середнього заробітку ОСОБА_1 , згідно із якою середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 718,69 грн. (21920,00 + 21920,00 = 43840,00 / 61).
Суд встановив, що період затримки виплати з 26.10.2021 (наступний день після звільнення) по 25.08.2022 (день, що передує виплаті) складає 305 днів.
Втім, суд відмічає, що з 19.07.2022 діє редакція статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У зв'язку з чим, розмір середнього заробітку за час затримки в/ч НОМЕР_1 розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 131106,58 грн (718,69 грн х 182 календарні дні (шість місяців).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У зв'язку із цим, враховуючи, що відповідачем порушені строки виплати індексації у розмірі 82370,85 грн, а розрахований розмір середнього заробітку складає 131106,58 грн, що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, то суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При обранні способу зменшення заробітку, суд враховує, що при звільненні позивачу було нараховано 155145,51 грн, проте, з урахуванням виплати індексації у сумі 82370,85 грн, до виплати належала б сума 237516,36 грн (155145,51 + 82370,85). Тому, частка протиправно невиплачених позивачу коштів становить 34 % (82370,85 /237516,36 * 100%).
Відтак, враховуючи вказані вище Великою Палатою Верховного Суду критерії розрахунку розміру простроченої заборгованості, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд вважає, що до стягнення на користь позивача належить 44576,04 грн (34 % від 131106,58 грн).
Натомість позивач просить стягнути на його користь 80855,62 грн.
З урахуванням викладеного, суд частково задовольняє вимоги позивача в частині стягнення на його користь суми затримки розрахунку.
Стосовно стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 грн., то суд ураховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
При цьому, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав договір про надання правової допомоги №55/21 від 10.12.2021, ордер серії ВС №1119108 від 12. 01.2022, квитанцію про оплату витрат на правничу допомогу та замовлення про надання правової допомоги від 29.08.2022, відповідно до якого наданими послугами є: підготовка позовної заяви - 2 год х 1000,0 грн = 2000,0 грн.
Відповідач заперечив щодо розміру витрат на правничу допомогу. Зазначив, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснення в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тому заявлений розмір витрат є завищеним.
При вирішенні питання щодо розміру витрат на правову допомогу суд ураховує, що справа даної категорії є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників сторін в письмовому провадженні; порушення є очевидними; витрати пов'язані з підготовкою, поданням позовної заяви та провадженням справи в суді становлять 2000 грн., тоді як справа є типовою, а правова позиція з даного питання є усталеною та незмінною.
Суд вважає, що обґрунтованим, пропорційним до предмета спору та співмірним ціні позову розміром витрат на правничу допомогу є сума 1000,00 грн.
Розподіл судових витрат суд здійснює за правилами ч. 3 ст. 139 КАС України, присудивши їх на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 500,0 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 44576 (сорок чотири тисячі п'ятсот сімдесят шість) грн 04 коп.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у сумі 500 (п'ятсот) грн 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи
Суддя Морська Г.М.