01 грудня 2022 року Київ № 320/16018/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому позивачка просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці з 22.05.2021 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачці з 22.05.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є непрацюючою пенсіонеркою та проживає в с. Кропивня Вишгородського району, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, з 22.05.2021 (з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду) має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії, чого відповідачем зроблено не було.
Відповідно до ухвали від 13.12.2021 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копію ухвали надіслано, зокрема, відповідача, засобами електронної пошти, яка доставлена останньому 16.12.2021, про що свідчать наявні в матеріалах справи письмові докази.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Від позивачки до суду надійшли витребувані судом документи, а саме заява від 06.10.2021 адресована відповідачу, а також відповідь відповідача на цю заяву.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Судом установлено, що позивачка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 ) з 25.06.1979, що підтверджено штампом у паспорті про реєстрацію місця проживання, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Однак до 01.01.2015 непрацюючі пенсіонери отримували підвищення до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З 01.01.2015 виплату такого підвищення було припинено у зв'язку із внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ було виключено.
17.07.2018 рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв'язку із чим позивачка звернулася до відповідача із заявою, в якій просила здійснити нарахування підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
Відповідач листом від 10.11.2021 12112-19456/Д-02/8-1000/21 повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати спірної доплати до пенсії та зазначив, що з 17.07.2018 підвищення до пенсії позивачки як непрацюючій пенсіонерці їй не нараховувалось і не виплачувалось, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» віл 28.12.2014 № 76, стаття 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення територій та стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.01.2015 втратила чинність.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати з 22.05.2021 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.».
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
01.01.2016 набрав чинності Закон України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII), яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.08.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема, питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, за змістом якої населений пункт, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ до статті 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивно забруднених територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Таким чином, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивно забруднених територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.
Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивачки до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци 1, 2 підпункту 3, підпункт 4, абзаци 1, 2 підпункту 5, абзаци 1-4 підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносились.
Відтак станом на час звернення із цим позовом до суду населений пункт, в якому проживає позивачка, згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивно забруднених територій.
Натомість у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ у редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. При цьому Уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
Таким чином відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Отже підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення із цим позовом до суду, населений пункт, у якому проживає позивачка, не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Суд зауважує, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 01.01.2015 виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов'язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.
Ураховуючи наведені обставини, у позивачки як з 17.07.2018, так і з 22.05.2021 (з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду) не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі № 580/2371/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021, в якому наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилася до зони посиленого радіоекологічного контролю; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління ПФУ; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015.
Ця справа є типовою щодо зразкової справи № 580/2371/20, а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При цьому суд уважає непереконливими твердження позивачки про необхідність врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, оскільки питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони з переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у зазначеній зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення цього позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив із того, що статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору у випадку відмови у позові.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.