29 листопада 2022 року м. Київ № 320/4393/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 17.12.2020 №10-18998/15-20-сг та зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Красилівської сільської ради Ставищенського району Київської області.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачем зазначено, що за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було прийнято наказ від 17.12.2020 №10-18998/15-20-сг, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 такого дозволу з тих підстав, що бажана до відведення у власність земельна ділянка належить до земель комунальної власності. Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного наказу, оскільки на його звернення до Ставищенської селищної ради, саме у розпорядженні якої знаходиться спірна земельна ділянка, з аналогічним клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, він отримав відповідь про те, що земельні ділянки за межами населених пунктів, крім земельних ділянок колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, не передані в розпорядження селищної ради. Також, на його подальше звернення до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, він знову надав лист про відмову у такій розробці. Дані обставини вимусили позивача звернутися до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 20.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно частини другої статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
13.10.2020 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Красилівської сільської ради Ставищенського району Київської області за рахунок земель державної власності, які знаходяться у розпорядженні Головного управління Держгеокадастру Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
До вказаного клопотання позивачем було додано: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копію паспорта громадянина України; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера.
За результатом розгляду цього клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було прийнято наказ від 17.02.2020 №10-18998/15-20-cг, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Красилівської сільської ради Ставищенського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, оскільки бажана до відведення у власність земельна ділянка належить до земель комунальної власності.
Ознайомившись з даним наказом, позивач 05.01.2021 звернувся до Селищного голови Ставищенської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Красилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за рахунок земель комунальної власності, які знаходяться у розпорядженні Ставищенської об'єднаної територіальної громади Київської області, згідно з наявною публічною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
Проте, Ставищенською селищною радою надано лист від 02.02.2021 №166, згідно якого клопотання позивача було розглянуто на засіданні постійної комісії Ставищенської селищної ради з питань регулювання земельних відносин, агропромислового комплексу, архітектури, будівництва та охорони навколишнього середовища. Оскільки на даний час земельні ділянки за межами населених пунктів, крім земельних ділянок колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, не передані в розпорядження селищної ради, розгляд клопотання було відтерміновано до завершення процедури передачі земельних ділянок у комунальну власність та інвентаризації земель Ставищенської селищної ради.
У подальшому, на повторні звернення позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 16.02.2021 та 26.02.2021, відповідач надавав відповіді про те, що клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації вже розглянуто, внаслідок чого був прийнятий спірний наказ, який може бути оскаржений позивачем.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов'язання вчинити певні дії.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України, у редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п.б частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З огляду на це, позивач як громадянин України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.
Відповідно до вимог частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно вимог частини сьомої статті 118 ЗК України (у редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин), відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (у редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин), розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак, стаття 118 ЗК України (у редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами та передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України (у редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин);
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Зазначена норма регулювала правовідносини щодо земельних ділянок, що не є сформованими.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України (у редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин) є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
1 січня 2013 року вступив в силу Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, яким законодавець вніс зміни до Земельного кодексу України, зокрема до статті 122 ЗК України.
У відповідності до прийнятих змін Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи передають у власність або у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.
Відповідно до частини четвертої статті 173 ЗК України землі та земельні ділянки державної власності, включені у межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За частиною четвертою статті 122 ЗК України (у редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин) повноваження щодо надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб відноситься до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.
Підпунктом 31 пункту 3 “Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення) передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Відповідно до Положення, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
За приписами “Положення про Головне управління Держгеокадастру в області”, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (далі - Положення-1) Головне управління є територіальним органом Держгеокадастру та йому підпорядковане.
Так, підпунктом 13 пункту 4 Положення-1 передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.
Реалізуючі своє право на отримання земельної ділянки на ведення особистого селянського господарства, позивач 13.10.2020 направив до Головного управління Держгеокадастру у Київській області клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Красилівської сільської ради Київської області, та перебувала на той час у державній власності.
За наслідком розгляду зазначеного клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 17.12.2020 №10-18998/15-20-СГ позивачу відмовлено у надані дозволу через належність бажаної земельної ділянки до земель комунальної власності.
Надаючи оцінку правомірності відмови Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладеної у спірному наказі від 17.12.2020, суд зазначає таке.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачені вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
З наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 17.12.2020 №10-18998/15-20-сг вбачається, що відповідачем, керуючись ст.ст. 15-1, 118, 122 ЗК України, Положенням управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Красилівської сільської ради Ставищенського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, оскільки бажана для відведення земельна ділянка належить до земель комунальної власності.
Втім, обставини, на які посилається відповідач у вказаному наказі, не передбачено статтею 118 ЗК України в якості підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Водночас, з листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.03.2021 №Я-296/1-592/6-21 вбачається, що згідно з інформацією, наданою Міськрайонним управлінням у Ставищенському та Таращанському районах Головного управління Держгеокадастру у Київській області, бажана до відведення у власність земельна ділянка згідно картографічних матеріалів, доданих до клопотання позивача, розташована в адміністративних межах Красилівської сільської ради Ставищенського району Київської області та входить до складу земель, переданих КСП "Надія" згідно державного акту на право колективної власності серії КВ №009 від 15.08.1995. На цій підставі ГУ Держгеокадастру прийнято наказ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації та землеустрою №10-18998/15-20-сг від 17.12.2020, оскільки бажана до відведення земельна ділянка належить до земель комунальної власності.
Суд звертає увагу на приписи статей 3, 5 Земельного кодексу України, згідно яких власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Земля може належати громадянам на праві колективної власності.
Відповідно до статті 7 Закону України №2114-XII від 14 лютого 1992 року “Про колективне сільськогосподарське підприємство” об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.
Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Статтею 22 Земельного кодексу України було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” №720/95 від 08.08.1995 року встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.
Відповідно до п. 7 роз. Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством - зберігають права на ці ділянки.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002 “Про затвердження форм державного акта про право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою” встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Ключовим для розгляду даної адміністративної справи є те, що з 01.01.2019 набрав чинності Закон України №2498-VIII від 10.07.2018 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні” (надалі - Закон №2498-VIII).
Законом №2498-VII статтю 10 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” №2114-XII від 14 лютого 1992 року викладено у новій редакції.
Зокрема, передбачено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.
Право підприємства на земельну ділянку зберігається при входженні його до складу агропромислових об'єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.
Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, Законом України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” №899-IV від 05.06.2003 року (далі - Закон України №899-IV).
Розподіл земель колективної власності підприємства здійснюється відповідно до Закону України №899-IV.
Закон України №899-IV визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).
Згідно статті 3 Закону України №899-IV (у редакції Закону №2498-VIII) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Відповідно до статті 13 Закону України №899-IV (у редакції Закону №2498-VIII) нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).
Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.
У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.
Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.
За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).
Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).
Законом №2498-VIII доповнено Закон України №899-IV статтею 14-1 “Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства”.
Відповідно до цієї норми, у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).
Землі, зазначені у частині 4 статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.
Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами 2 - 2 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.
У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах 7 - 8 цієї статті, не були сформовані як об'єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці 9 частини 4 статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.
У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами 2 - 4 частини 1 статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб'єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність у порядку визнання майна безхазяйним.
Верховний Суд у справі №820/4397/16 від 19.02.2021 дійшов висновку, що розпорядження нерозпайованими землями колективної власності неможливе без прийняття відповідного рішення загальними зборами власників земельних часток (паїв) та їх спадкоємців, загальних зборів членів підприємства, зборів уповноваженого або створеного ним органу управління, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.
Водночас відповідно до п.21 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні” землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні” набув чинності 01 січня 2019 року.
Отже, з 01 січня 2019 року землі припинених колективних сільськогосподарських підприємств на території, підвідомчої відповідачу, крім земельних ділянок, які на день набрання чинності вказаним Законом перебували у приватній власності, вважаються власністю відповідної територіальної громади. Таким чином розпорядження вказаними землями належить до компетенції Ставищенської селищної ради.
Відтак, суд дійшов висновку, щодо неможливості зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області вирішити питання щодо надання позивачу дозволу на розробку земельної документації, оскільки Головне управління Держеокадастру у Київській області втратило право розпорядження спірною земельною ділянкою, бо не є її власником.
Слід зазначити, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.
Таким чином, у залежності від того, яку земельну ділянку бажає отримати громадянин - він повинен дотриматися відповідної процедури та надати відповідні заяви та документи.
З наведеного вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу бажання позивача отримати у власність, у порядку безоплатної передачі земель комунальної власності.
Проте, позивач звернувся з клопотанням до ГУ Держеокадастру у Київській області, який наділений повноваженнями розпорядження землями державної власності.
Водночас, у матеріалах справи наявне клопотання позивача до селищного голови Ставищенської селищної ради Київської області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Красилівської сільської ради за рахунок земель комунальної власності від 05.01.2021.
Листом від 02.02.2021 №166 Ставищенська селищна рада повідомила позивача про те, що розгляд його клопотання відтерміновано до завершення процедури передачі земельних ділянок у комунальну власність та інвентаризації земель Ставищенської селищної ради.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач жодним чином не був позбавлений права оскаржити бездіяльність Ставищенської селищної ради Київської області щодо нерозгляду його вищезазначеного клопотання у місячний строк або за спливом місячного строку замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомити відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування або повторно звернутися з клопотанням до Ставищенської селищної ради Київської області після отримання відповіді відповідача від 04.03.2021 №Я-296/1-592/6-21 про перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Ставищенської селищної ради.
Суд зазначає, що надання оцінки таким діям/бездіяльності третьої особи, знаходиться поза межами розгляду цієї справи, та може бути предметом розгляду іншої справи, у разі оскарження їх позивачем.
Таким чином, у спірних правовідносинах права позивача не порушені відповідачем, оскільки заявлений позивачем спосіб захисту прав не є ефективним та не відновить його прав на отримання відповідної земельної ділянки, а протилежні доводи позивача суд вважає необґрунтованими.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.139 КАС України, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, враховуючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, тому понесені ним судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.