28 листопада 2022 року м. Київ справа №320/8313/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Української міської ради
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Виконавчого комітету Української міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №108-к Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово- комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури виконавчого комітету Української міської ради.
Позов мотивовано протиправністю прийнятого відповідачем розпорядження про звільнення позивача із займаної посади з огляду на перебування останньої за кордоном у зв'язку із введенням воєнного стану. Через додаток «VIBER» позивач подала заяву 06.03.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати та була впевнена, що така заява погоджена керівництвом, оскільки інших повідомлень стосовно залишення заяви без розгляду від відповідача не надходило. Проте, 26.04.2022 через додаток «VIBER» позивачу надійшло розпорядження про її звільнення із займаної посади. Позивач наголошує, що відповідно до табелю обліку робочого часу за березень-квітень 2022 року її відсутність на робочому місці з 09.03.2022 була відмічена кодом «НЗ» - нез'ясовані причини. Таким чином, у табелі відсутні відмітки про те, що позивач порушила трудову дисципліну та була відсутня на робочому місці через прогул.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позов, у якому останній просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що заява позивача про надання відпустки без збереження заробітної плати не була погоджена керівництвом Виконавчого комітету Української міської ради. Адже у відповідності до пункту 11 глави 10 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції №1000/5 від 18.06.2015, з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов'язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення. Тобто надання відпустки безпосередньо пов'язане з ознайомленням із розпорядчим документом про надання відпустки. Виходячи із викладеного, відповідно до табелю робочого часу робітників та службовців Виконавчого комітету Української міської ради за березень та квітень 2022 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці у зв'язку із нез'ясованими обставинами.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 16.02.2021 №48-к була переведена з 16 лютого 2021 року на посаду начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури.
Розпорядженням Виконавчого комітету Української міської ради від 20.04.2022 №93-к «Про організацію трудових відносин з посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради» зобов'язано для посадових осіб Виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради, які в робочий час перебувають за кордоном, крім перебування у відрядженнях та відпустках, оформлених в установленому порядку, відсутність на роботі оформити згідно чинного законодавства.
Відповідно до витягу з табелю обліку робочого часу робітників та службовців виконкому Української міської ради за березень та квітень 2022 року з 09.03.2022 по 26.04.2022 відмічено відсутність на робочому місці ОСОБА_1 кодом «НЗ».
26.04.2022 керуючим справами (секретарем) виконкому, начальником відділу управління персоналом, головним спеціалістом-юрисконсультом юридичного відділу, начальником відділу документообігу, контролю та звернень громадян складно акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , згідно з яким станом на 26 квітня 2022 року ОСОБА_1 не оформила у встановленому порядку трудові відносини відповідно до вимог чинного законодавства та відсутня на робочому місці без поважних причин. Інформація щодо причин її нез'явлення на робочому місці у посадових осіб виконкому відсутня.
Розпорядженням Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2022 №108-к звільнено 26 квітня 2022 року ОСОБА_2 , начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури Виконавчого комітету Української міської ради.
Вважаючи протиправним розпорядження відповідача про звільнення позивача із займаної посади, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Даний спір з приводу звільнення позивача, як посадової особи органу місцевого самоврядування, діяльність якої є публічною службою, із займаної посади. Такий спір, відповідно до вимог частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 3 Закону України від 07.06.2001 №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон - №2493-ІІІ) посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до матеріалів справи, позивачка проходила службу у Виконавчому комітеті Української міської ради на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури Виконавчого комітету Української міської ради.
За змістом статті 7 Закону №2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно статті 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 150 КЗпП України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Предметом цього спору є правомірність та обґрунтованість розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №108-к Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури.
Як роз'яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Судом встановлено, що посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради зафіксовано факт відсутності позивача на робочому місці, про що було складено відповідний акт, яким зафіксовано неоформлення позивачем у встановленому порядку трудових відносини відповідно до вимог чинного законодавства, відсутність на робочому місці без поважних причин та відсутність інформації у посадових осіб виконкому щодо причин нез'явлення позивача на робоче місце.
Втім, позивачем було надіслано через додаток «VIBER» начальнику відділу управління персоналом заяву 06.03.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати. 26.04.2022 через додаток «VIBER» позивачу надійшло розпорядження про її звільнення із займаної посади. Даний факт і не заперечувався відповідачем.
Відповідач у відзиві на позов наголошує, що відпустка надається за письмовою заявою працівника після погодження з керівництвом та винесенням розпорядження про надання відпустки. Однак, відповідно до пункту 11 глави 10 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції №1000/5 від 18.06.2015, з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов'язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення. Тобто, надання відпустки безпосередньо пов'язано з ознайомленням із розпорядчим документом.
Судом встановлено, що заява позивача про надання їй відпустки без збереження заробітної плати та розпорядження відповідача про звільнення позивача із займаної посади надсилались сторонами альтернативними засобами зв'язку, зокрема, через додаток «VIBER». Тому суд не вбачає причин, які б заважали відповідачу ознайомити позивача із розпорядчим документом щодо надання їй відпустки через вказаний додаток.
Суд звертає увагу, що заява позивача про надання їй відпустки не взята до уваги відповідачем та їй не надано жодної правової оцінки у розпорядженні міського голови про застосування дисциплінарного стягнення до позивачки.
Також, відповідачем не вжито заходів із з'ясування причини відсутності позивачки на робочому місці, зокрема, не відібрано у позивача письмових пояснень щодо причин її відсутності на роботі.
Аналізуючи вищенаведені правові норми суд дійшов висновку, що необхідною підставою для звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є відсутність на роботі працівника без поважних причин. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. При цьому, поважність причин виключають вину працівника щодо відсутності на роботі. Крім того, самого по собі виявлення відсутності працівника на роботі не достатньо. Такий факт має бути зафіксовано, зокрема, актом про відсутність працівника на роботі, який необхідно оформити безпосередньо в день нез'явлення працівника на роботі, або ж на наступний робочий день, який слідує за днем прогулу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.
Відтак, на момент прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача, відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу, не відібрав у останнього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.
Доказів здійснення телефонних дзвінків з метою встановлення місця знаходження позивача та інформування його про проведення у відношенні нього службового розслідування, суду також відповідачем не надано. Не містять матеріали службового розслідування і акт відмови позивачки від надання пояснень.
Суд вважає, що відповідач тим самим позбавив позивача законного права викласти своє ставлення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, навести свої доводи та міркування щодо них, спростувати їх, повідомити про докази, що їх спростовують тощо. Фактично відповідач позбавив позивача права на захист під час проведення службового розслідування.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №108-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури» прийнято відповідачем з істотним порушенням встановленої процедури застосування дисциплінарного стягнення, без отримання від позивача відповідних письмових пояснень, отже вказане розпорядження суб'єкта владних повноважень не можна вважати таким, що відповідає засадам розсудливості та обґрунтованості.
Відтак, відповідачем не вжито заходів зі встановлення причин відсутності позивачки на роботі, що призвело до нез'ясованих поважних причин відсутності працівника на робочому місці та прийняття рішення про звільнення за прогул без поважних причин з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Дана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду 03 листопада 2020 року, справа №291/1130/19.
Крім того, зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається відсутність відомостей про врахування ступеня тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких було вчинено проступок, і попередню роботу працівника, врахування яких відповідно до вимог статті 149 КЗпП України є обов'язковим при притягненні особи до дисциплінарної відповідальності та обранні виду стягнення.
Також, суд зазначає, що під вчиненням дисциплінарного проступку мається на увазі невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов'язків, покладених на нього законодавством, колективним договором, трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо за ці діяння не передбачається кримінальна відповідальність.
Підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов'язків, закріплених нормами трудового права, як-от: КЗпП, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.
Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків. Вина може виступати як умисел чи необережність.
Судом встановлено, що позивачка була відсутня на роботі протягом березня та квітня 2022 року з поважних причин, а саме у зв'язку із виїздом за кордон через військову агресію російської федерації проти України, що свідчить про відсутність її вини та, відповідно, про відсутність складу дисциплінарного проступку. Крім того, позивач вчинила дії щодо оформлення трудових відносин із відповідачем згідно чинного законодавства, проте відповідач не надав оцінки поданій нею заяви про надання відпустки.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що для прийняття рішення про звільнення працівника із займаної посади за прогул необхідно встановити такі обставини: по-перше, встановити факт відсутності працівника на робочому місці протягом трьох годин або протягом цілого робочого дня; по-друге, з'ясувати причини такої відсутності та обґрунтовано вважати їх неповажними; по-третє, систематичність вчинення даного проступку, тобто повторно протягом року.
Дана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року, справа №817/253/17.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, встановивши факт відсутності позивача на робочому місці, не з'ясував поважності причин вчинення даного проступку позивачем. Враховуючи зазначене суд вважає, що відповідач діяв не у порядку та спосіб, встановлений законом.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні міри дисциплінарного стягнення, відповідачем не було також надано належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Оцінюючи, чи відповідало застосоване до позивача дисциплінарне стягнення критеріям обґрунтованості та пропорційності, суд зазначає про те, що такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу та повинен застосовуватись у виняткових випадках і за вчинення особливих дисциплінарних проступків.
Водночас відповідач, усупереч вказаному, належним чином не обґрунтував необхідність застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення та неможливість застосування іншого, крім звільнення виду дисциплінарного стягнення, при тому, що останній за час перебування на посаді не притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Наявні у матеріалах справи докази не дають підстав кваліфікувати виявлене одиничне порушення як грубе порушення дисципліни чи посадових інструкцій, достатнє для застосування такого виду стягнення як звільнення.
Враховуючи установлені обставини справи та наведене нормативне регулювання, суд приходить до висновку про протиправність розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №108-к Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури.
Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що допущені відповідачем порушення процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є суттєвими та такими, що мають наслідком скасування розпорядження про накладення на позивача дисциплінарного стягнення та про його звільнення з посади, як такого, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема обґрунтованості, безсторонності (неупереджено), добросовісності, розсудливості, пропорційності, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Також суд вважає, що оскаржуване розпорядження не відповідає принципу «належного урядування», сформованому у рішеннях Європейського суду з прав людини, що полягає в обов'язку державних органів діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб із дотриманням власних внутрішніх процедур, запроваджених з метою посилення прозорості і ясності дій, мінімізації ризику помилок.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній посаді. Враховуючи наведене, належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача поновити його на займаній посаді.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI.
Оскільки позивачем не надано доказів понесення ним інших судових витрат, а відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №108-к Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово- комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури виконавчого комітету Української міської ради.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури Виконавчого комітету Української міської ради з 27 квітня 2022 року.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач - Виконавчий комітет Української міської ради (ідентифікаційний код 24884653, місцезнаходження: 08700, Київська область, Обухівський р-н, м. Українка, пл. Шевченка, буд. 1).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.